Глава 1. Рухова активність та здоров'я дітей і підлітків

ється порушення рухових навичок і координації рухів. Між функцією м'язів та їхніми розмірами, товщиною та будовою кістки існує пряма кореляційна залежність (Вілмор, Костілл, 1997). За низької рухової активності дія м'язів на кістки послаблюється і вони можуть змінити свої розміри та структуру. Виникає комплексна зміна білково-фосфорно-кальцієвого обміну у кістках та інших тканинах. Ці порушення мають не регіональний, а системний ха­рактер і можуть сприяти послабленню міцності зубів та розвитку карієсу (Сухарев, 1991). Таким чином, можна дійти висновку, що дитячий і підліт­ковий вік має багато специфічних рис, обумовлених інтенсивністю проце­сів росту і розвитку, а також високою чутливістю до несприятливих впливів навколишнього середовища, зокрема до гіпокінезії. Рухова активність є не тільки засобом здійснення рухової функції, але має і загальнобіологічне зна­чення. Виявляючи тонізуючу дію на центральну нервову систему, вона сприяє більш досконалому й "економічному" пристосуванню організму до навколишнього середовища. Зміна функціонального стану центральної нер­вової системи (зниження тонусу, астенація) в умовах гіпокінезії — одна з основних причин зниження адаптаційних можливостей організму. Внаслі­док цього, за обмеженої рухової активності знижуються захисні механізми організму до несприятливих впливів навколишнього середовища, розвива­ється схильність до різних захворювань.

Норми рухової активності дітей і підлітків

У дітей значною мірою розвинені регуляторні механізми, спрямовані на підтримання необхідної добової рухової активності. За спостереженнями (Маїіпа, ВаисЬагсІ, 1991), діти дошкільного віку під час штучного обмеження рухової активності суттєво поновлювали її у решту доби, що залишилася.

Рівень рухової активності у шкільному віці значною мірою обумовлений не віко­вою потребою у ній (кінезифілією), а організацією фізичного виховання у школі, залученням дітей до організованих та самостійних занять у позаурочний час

Спроби встановити орієнтовні норми рухової активності здійснювали­ся неодноразово. Науково-дослідний інститут фізіології дітей і підлітків АПН СРСР рекомендував для школярів щоденний двогодинний обсяг ру­хової активності, котрий міг би компенсувати їхню рухову потребу. Протя­гом 2 год може бути досягнуте і достатнє фізичне навантаження (залежно від складності вправ та величини навантаження на великих перервах, мо­торної щільності уроків фізичної культури і додаткових занять у позауроч­ний час). Міжнародна рада фізичного виховання і спорту у 1968 р. видала спеціальний маніфест про спорт, в якому було визначено щоденну трива­лість занять фізичними вправами у школі. За висновками експертів, вона повинна становити від 1/6 до 1/3 загального навчального часу. Отже, вчені вважають, що оптимальний обсяг рухової активності має становити 12— 14 год при достатньому фізіологічному навантаженні.

15

МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ РІЗНИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ

Досягнення подібного обсягу рухової активності учнями загальноосвіт­ніх шкіл найчастіше є нездійсненним.

Нормою рухової активності у дитячому віці визнано таку величину, котра пов­ністю задовольняє біологічні потреби у рухах, відповідає можливостям організ­му, що росте, сприяє його розвитку та зміцненню здоров'я

У більшості розвинутих країн передбачається, як правило, 3—4 обов'язкові заняття фізичною підготовкою на тиждень До змісту занять входять загальнорозвиваючі вправи, спортивні і рухливі ігри, плавання, танцювальні вправи. Програми фізичного виховання надзвичайно варіа­тивні. Вчителю надається право використовувати різноманітні засоби фі­зичного виховання та додаткові фізичні навантаження залежно від індиві­дуального рівня фізичної підготовленості учнів. Так, у більшості шкіл СІЛА крім обов'язкових уроків щонеділі проводяться змагання та три додаткові заняття у позаурочний час.

Програма "Фізична культура" для загальноосвітніх навчальних закладів України окрім двох-трьох обов'язкових уроків фізкультури на тиждень пе­редбачає також і позаурочні форми занять. У цілому діти повинні щоденно виконувати фізичні вправи не менше двох годин, але навіть за найсприят­ливіших умов загальноосвітня школа не може забезпечити необхідний обсяг рухової активності, тому фактична спеціально організована рухова актив­ність основної маси школярів обмежується 3—4 гоД на тиждень і становить ЗО % гігієнічної норми.

займається у загальноосвітній школі.

Діти, які відвідують ДЮСШ, зайняті тренуваннями від 8 до 24—28 год на тиждень, що в кілька разів перевищує тижневе навантаження тих, хто

Рис. 1.4. Параболічна залежність реакції організму від добової рухової активності (Сухарев, 1991): 1 — найбільший руховий ефект; 2 — патологічний стан

Надмірна рухова активність позначається терміном "гіперкі-незія". Останнім часом отрима­ла розповсюдження рання спор­тивна спеціалізація, яка ви кликає гіперкінезію. Досліджен­ня вчених показали, що при гі­перкінези виникає специфічний комплекс функціональних пору­шень та клінічних змін. Цей стан супроводжується небезпеч­ними змінами з боку централь­ної нервової системи та нейро-регуляторного апарату у дітей. Відмічається виснаження сим-патико-адреналової системи, де­фіцит білка та зниження імуні­тету (Бальсевич, Запорожанов, 1987; Сухарев, 1991 та ін.).

16