Глава 4. Основи фізичного виховання школярів із ослабленим здоров'ям

бує постійний і сильний біль у стопах, на ділянці щиколоток, у гомілках; хода позбавлена еластичності і плавності; III—IV ступені — поздовжнє скле­піння не визначається, п'ятка розпластана, стопа і гомілковостопний суглоб набряклі, суглоби стопи тугорухливі, відмічається постійний біль у стопах, гомілці, колінних суглобах, попереку, головний біль.

Профілактика плоскостопості має надто важливе значення. Нормаль­ний розвиток стопи та її склепінь забезпечується правильним фізичним ви­хованням, включенням до занять спеціальних фізичних вправ для форму­вання і зміцнення склепіння стопи.

Завдання профілактики плоскостопості:

65535. збільшити загальну і силову витривалість м'язів, у першу чергу стопи та інших м'язів нижніх кінцівок;

65535. підвищити фізичну працездатність та опірність;

65535. виправити деформації, котрі мають місце, та зменшити ущільнення склепінь стопи;

• виховувати і закріплювати навички правильної постави

Корекція плоскостопості може бути досягнута систематичним застосу­ванням фізичних вправ. У методиці занять, які коригують плоскостопість, котра розвивається, поєднують спеціальні вправи із загальнорозвиваючими. До спеціальних належать вправи для великостегнових м'язів і згиначів паль­ців з поступово зростаючим навантаженням, опірністю м'язів стопи. Ефек­тивні вправи із захоплюванням дрібних предметів пальцями стопи та їх пе­рекладанням, катання підошвами гімнастичної палиці та ін. Для закріплення досягнутих результатів як засоби профілактики плоскостопості використовують вправи у спеціальних видах ходьби: на носках, п'ятках, зов­нішньому краї стопи, з паралельною постановкою стоп. З метою виправлен­ня положення кісток стопи використовують ребристі дошки, скошені по­верхні для вправ у ходьбі. Загальнозміцнюючі вправи не повинні перевтомлювати суглобово-м'язовий апарат стоп. Рекомендуються плаван­ня, ходьба на лижах. Перед заняттям доцільно зробити масаж.

Профілактика порушення маси тіла

На початку III тисячоліття у зв'язку з особливостями сучасних життєза-безпечуючих технологій харчування, значна частина дітей шкільного віку має надмірну масу тіла. Збільшення маси тіла на 25 % порівняно з віковими нор­мами розглядають як ожиріння. У дитячому віці найбільш поширене консти­туційно-екзогенне ожиріння, обумовлене спадковою схильністю (гіперсте-нічний тип конституції), переїданням і недостатністю рухової активності.

У молодшому шкільному віці має місце неускладнене первинне ожи­ріння, від якого можна позбавитися нормалізацією харчування і засобами фізичної культури. У противному разі захворювання прогресує, змінюються механізми нервової регуляції обміну речовин. Порушення обміну ускладню­ються функціональними розладами серцево-судинної і дихальної систем.

147

МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ РІЗНИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ

Діти з неускладненою формою повноти у віці 10—11 років ще володіють майже однаковими зі своїми однолітками руховими спроможностями, але виконуючи деякі вправи (особливо підтягування, стрибки та ін.), витрачають більше зусиль, оскільки змушені долати більшу масу власного тіла.

У підлітковому віці за наявності хронічних центрів інфекції, нераціо­нального харчування та дії інших шкідливих факторів може спостерігатися гіпоталамічний синдром пубертатного періоду. Підвищена активність гіпо-таламо-гіпофізарної системи веде до патологічного вироблення гормонів (адренокортикотропного гормону та глюкокортикощів), що позначається надмірною масою тіла, або навпаки, виснаженням, вегетосудинними розла­дами, гіпер- та гіпотензією, тривалим підвищенням температури тіла, пору­шенням нормальних співвідношень між температурою, ЧСС і частотою ди­хання, головним болем, підвищеним стомленням і слабкістю, зниженням пам'яті, синюшністю або мармуровим рисунком шкірних покривів, підви­щеною пітливістю. За відсутності ускладнень патологічні прояви ліквіду­ються із закінченням пубертатного періоду.

У зв'язку з цим уже з перших класів важливо виділяти дітей за схиль­ністю до надмірної маси тіла, щоб у період росту організму та становлення механізмів обмінних процесів засобами фізичної культури попереджати їх порушення. Не слід забувати, що з початком навчання у школі рухова ак­тивність дітей знижується майже на 50 % порівняно з дошкільним періо­дом. У боротьбі з надмірною масою тіла велику роль відіграє просвітня ро­бота з батьками — пояснення їм основ раціонального харчування, значення рухової активності, раціональних рухових режимів у різному віці та значен­ня фізичної культури і спорту у формуванні гармонійно розвиненої особис­тості.

Починаючи з 12—13-літнього віку, коли проявляється значне відста­вання дітей із надмірною масою тіла (особливо дівчаток) у рухових якостях від однолітків, їх бажано виділяти у підготовчу групу. Мета фізичного ви­ховання дітей з надмірною масою тіла — нормалізувати процеси обміну ре­човин. У зв'язку з цим вирішують наступні завдання: нормалізують режим та якість харчування, руховий режим, функції нервової системи; підвищу­ють мотивацію до занять фізичною культурою і спортом; засобами фізич­ної культури локально діють на надмірне відкладення жирової тканини. За­соби вирішення цих завдань — загартовування, фізичні вправи, рухливі і спортивні ігри.

У лікуванні ожиріння слід ефективно використовувати фізичні вправи з високими загальними енерговитратами, помірної і великої інтенсивності, з сильною віддачею рідини, з урахуванням стану функціональних систем, особливо серцево-судинної. Для виконання цих вправ необхідна попередня тривала підготовка. Найбільш енергоємними є вправи швидкісного, силово­го, швидкісно-силового характеру та на витривалість. Оскільки основні циклічні рухи (ходьба, біг) для школярів з надмірною масою тіла та ожи­рінням І ступеня є найбільш доступними з енергоємних вправ, рекоменду­ється використовувати тривалу ходьбу та біг підтюпцем. Підвищуючи інтен­сивність вправ на витривалість, необхідною є попередня підготовка м'язів

148