57.Україно-шведський союз 1708-1709рр. І його поразка.

1708р. була підписана таємна угода між гетьманом і Карлом ХІІ. Згідно з ним:

• шведи зобов’язувалися обороняти укр терени, направляючи для цього свої війська;

• князь і старшина зберігали всі свої права й вольності;

• І.Мазепа призначався довічним князем, або гетьманом України;

• гетьман брав зобов’язання на час війни передати шведам міста Стародуб, Полтаву, Мглин, Гадяч і Батурин.

Свої плани І.Мазепа тримав у таємниці, доки шведське військо не з’явилося на Лівобережжі. У 1708 р. Карл ХІІ з 35-тисячною армією вирушив у похід на Москву. 4.11.1708р. І.Мазепа в оточенні вірної йому старшини та 4 тис. козаків приєднався до Карла ХІІ. Виступ гетьмана проти Петра І підтримала також незначна частина запорозьких козаків, очолювана кошовим отаманом Костем Гордієнком. Між Карлом 12 та Петром 1 стався дуель маніфестів.. Ударом по шведах став розгром росіянами армії Левенгаупта поблизу села Лісне у Білорусії. Після цього шведський король рушив в Україну, де сподівався на допомогу І. Мазепи. 23.03.1709 року К.Гордієнко з тисячним загоном козаків прибув до І.Мазепи, щоб підписати договір про спільні дії та майбутню незалежність Запорожжя. 30.03.1709р. Карл 12 зустрівся з запорізькими послами. Дізнавшись про все, Петро І діяв швидко і рішуче. Він наказав О. Меншикову розгромити гетьманську столицю Батурин, де були великі запаси зброї, артилерії та продовольства. Долю Батурина вирішила зрада. Полковник І. Ніс показав таємний хід у місто. Через нього російські війська проникли в місто і вчинили погром. Місто було спалене, а населення знищене. І. Мазепу було оголошено зрадником і піддано анафемі. На старшинській раді у Глухові новим гетьманом було обрано Івана Скоропадського

З початком травня шведи почали облогу Полтави. У битві 27 червня 1709 року шведи і українці зазнали поразки, що мало згубні наслідки. Карл ХІІ з рештою шведів і Мазепа й Гордієнко з козаками відірвалися від погоні і знайшли притулок на турецьких землях. Полтавська битва мала згубні наслідки й для всієї Східної Європи, на яку насувалась російська експансія.

58.Дипломатія п.Орлика в боротьбі за суверенітет Козацької України.

Після Полтавської битви й смерті І. Мазепи, у квітні 1710 р. козацька рада під Бендерами обрала гетьманом (першим в еміграції) П. Орлика, який уклав із старшиною угоду про взаємні права й обов’язки, що отримала назву "Конституції". Вона проголошувала поновлення суверенітету козацької України під номінальною протекцією шведського короля. Новий гетьман кроки на шляху визволення України: на по­чатку лютого 1711 р. П.Орлик уклав із кримським ханом угоду про встановлення військово-політичного союзу (хан визнав незалежність козацької держави та обіцяв допомогу в боротьбі проти спільного ворога, насамперед Московського царства; татарам заборонялося брати ясир на українських землях; однак спільний похід козаків і татар у лютому-березні 1711 р. для визволен­ня Правобережжя через грабіжництво останніх зазнав невдачі). Петро перший був занепокоєний цими діями і пробував шантажувати Орлика, проте той залишався при своїй думці і продовжував шукати шляхи до війни між Рос і Тур.

Нову дипломатичну спробу домогтися визволення козацької України П. Орлик зробив після підписання московсько-турецького Прутського договору (липень 1711), який засвідчував відмову Московської держави від посягань на Правобережну Україну на користь хана й польського короля. П. Орлик вбачав у ньому відмову Петра І від українських територій на обох берегах Дніпра, а відтак стверджував, що Україна має підстави вважа­ти себе незалежною державою. Гетьман спорядив до Стамбула посольство на чолі з полковником Д. Горленком, що мало просити уряд Туреччини визнати суверенітет козацької України й добиватися від Московської держави відмови від претензій на володіння обома частинами України. Не без сприяння французького посла Дезайєра турецький уряд у грудні видав П. Орлику грамоту, що враховувала майже всі пункти української інст­рукції. Однак у березні 1712 р. (очевидно, під тиском московської дипломатії) виходить привілей султана, що визнавав за гетьманом права тільки на Правобе­режжя й Запорожжя. Лівобережжя залишалось у володінні царя. Правобережне гетьман оголошувалося таким, що перебуває під протекцією Османської імперії.

На початку квітня 1712 р. між Московською державою й Туреччиною укладається Константинопольський трактат, згідно з яким Петро І відмовився від Правобережної України на користь Туреччини та П. Орлика. Спроби гетьмана переконати великого візиря в хибності трактату виявилися марними. За таких обставин гетьман звернувся до урядів європейських держав з "Маніфестом", в якому теоретично обґрунтував право українського народу на створення незалежної держави. Але надії П. Орлика на міжнародну підтримку не виправдалися.