114. Дисидентський і правозахисний рух в Україні 1960-80-х рр. І його вплив на міжнародні відносини

Дисидентство (від лат. dissident – незгод¬ний) – виступ проти існуючого державного ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології й політиці; відступництво від учення панівної церкви. В Україні Д. започатковано в 1950х р. Особливістю руху стало встановлення зв’язку з громадськістю країн Заходу і міжнародними правоохоронними організаціями.

У 1965 р. в УРСР за вільнодумство було заарештовано понад 20 осіб. Проти цього необґрунтованого акту (під час прем’єрного показу в київському кінотеатрі «Україна» стрічки С. Параджанова «Тіні забутих предків») виступили І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл, І. Драч, М. Стельмах та ін. Того ж року була надрукована робота І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

1968 р. оголошено ООН роком прав людини, у тюрмах і таборах СРСР за політичними статтями перебувало понад 500 в’язнів і майже 50 чоловік проходили „лікування” у психіатричних лікарнях.

У 1970-1972 рр. в Україні самвидавом друкувався «Український вісник», заснвоаний В. Чорноволом, де подавалася інформація про порушення свободи слова, прав особи й нації, гарантованих Конституцією, про судові й позасудові репресії в Україні та ін.

Після того, як в 1975 р. СРСР підписав у Гельсінкі Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, ситуація з дотриманням прав людини і політичних свобод перетворилася на міжнародну.

У листопаді 1976 р. М. Руденко створив в Києві Українську Гельсінську групу сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ) – першу організовану структуру в укр. визвольному русі. Основне завдання УГГ: ознайомлення урядів країн – учасниць Гельсінської наради і зах громадськості з фактами порушень норм Загальної Декларації прав людини. Учасники УГГ: М. Руденко, О. Бердник, П. Григоренко, Л. Лук’яненко, І. Кандиба та ін. На поч. 1988 р. на її основі постала Українська Гельсінська спілка (УГС).

Правозахисний рух перестав існувати в кінці 80-х, коли, у зв'язку зі зміною курсу уряду, рух вже не носив суто правозахисного характеру.

115. Декларація про державний суверенітет України та її роль у зміні статусу України на міжнародній арені

Датою формування зовнішньої політики України доцільно вважати 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада ухвалила «Декларацію про державний суверенітет України». Декларація проголошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки у межах її території; недоторканість і незмінність кордонів; право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством; самостійне створення банкової, цінової, фінансової, митної і податкової систем; самостійне вирішення питань екології, культ. розвитку, зовн. і внутр. безпеки, мв.

Зокрема, проголошено, що Україна активно сприятиме зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, братиме безпосередню участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, а також у майбутньому прагне стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Принципове значення має і визнання Україною переваги загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Все це засвідчує чіткий намір молодої республіки увійти в коло авторитетних, цивілізованих держав світу.

Щодо відносин із республіками СРСР, то, згідно з Декларацією, вони будуватимуться на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.