93.Концепція Балто-Чорноморського союзу в дипломатії Директорії унр.

На початку ХХ ст. існували об’єктивні обставини, що надзвичайно ускладнювали появу в Центрально-Східній Європі такої суверенної держави, як Україна. Проте перебіг Першої світової війни, одним із головних театрів бойових дій і основних причин котрої були саме українські землі, переконливо засвідчив як Центральним державам, так і країнам Антанти, що надалі ігнорувати українське питання неможливо. Але якщо Брестська система міжнародних відносин до кінця осені 1918 р. значною мірою забезпечувала певні сприятливі умови для дипломатичного самоствердження УНР та УД, то з її руйнацією, в силу неприйнятності української незалежності державами-переможцями, українське питання перетворилося в складну проблему міжнародних відносин. Тому виникає потреба створення союзу, що врівноважував би ситуацію на міжнародній арені.

Так виникає концепція Балто-Чорноморського союзу - геополітичний проект, теоретизований багатьма політиками і громадськими діячами зУкраїни, Білорусі і Литви. Вперше Балто-чорноморський союз було створено через 124 років після третього поділу Речі Посполитої, у серпні 1919 року на конференції під Ригою. Підписи під документом поставили делегації Фінляндії, Естонії, Литви, Латвії, польські та українські представники. Програма, яку розробив глава МЗС Латвії Зіґфрід Мейєровіц, містила плани оборонного союзу, інтеграції економічних систем, спільну банківську та монетарну політику, політичну конвенцію про взаємну підтримку та спільну зовнішню політику, забезпечення вільного шляху від Балтійського до Чорного морів. «Балто-Чорноморська вісь» передбачає створення свого геополітичного регіону впливу між так званим «Західним світом» (США,Канада, Франція, Великобританія, Західна Європа, Австралія) і «Пострадянським сходом», який динамічно обертається навколо Росії (Росія, Казахстан,Білорусь, деякі країни Середньої Азії).

Проект створення Балто-Чорноморської вісі почав розроблятися українською інтелигенцією на початку 20-го століття. Зокрема участь у розробці брали президент УНР Михайло Грушевський, ідеолог українського націоналізму 1930-х Юрій Липа. Екзильний уряд УНР покладав великі надії на антиросійський союз разом з Кубанню, Доном, Тереком, народами Кавказу. Юрій Липа розвинув геополітичну доктрину («Чорноморська доктрина»), вказавши на історичну тяглість орієнтації за віссю Північ — Південь — від Скандинавії та балтійських країн до Чорного моря, Малої Азії та Близького Сходу. З часів Київської Русі, що сформувалась уздовж торговельного шляху «із варяг у греки», через дипломатичні взаємини Хмельницького і Мазепи зі Швецією та Туреччиною, ця ідея не втрачає актуальності і в наші дні. Ідею Балто-Чорноморської вісі перейняла організація ГУАМ, створена у 1997 році, яка підтримувала основну ідею союзу, тобто перерозподілу впливу.

94.Українсько-польський військово-політичний союз 1920-1921 р.Р. Та причини його поразки

Українська армія опинилася в «чотирикутнику смерті» — між радянською Росією, Денікіним, Польщею та вороже налаштованими румунами. Галицька армія підписала угоду з денікінцями. 5 листопада 1919 р. керівництво УНР прийняло рішення про перехід до партизанських форм боротьби. 6 грудня частина військ УНР вирушила у перший зимовий похід по тилах денікінців та Червоної армії. В листопаді 1920 р. відбувся другий зимовий похід, що, як і перший, не приніс істотних здобутків

21 квітня 1920 року міністр закордонних справ Директорії, голова дипломатичної місії УНР у Польщі А. Лівицький та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський підписали Варшавську угоду: польський уряд визнавав право УНР на незалежне існування в межах на північ, схід і південь, які будуть визначені домовленостями із сусідніми державами, одночасно визнавали Директорію суверенної УНР на чолі з Головним отаманом Петлюрою як верховну владу в УНР. 24 квітня представники УНР та Польщі підписали воєнну конвенцію (причому з українського боку генерал і підполковник, а з польського майор і капітан), за якою бойові дії обох сторін могли вестися тільки під польським командуванням. Економічне життя України переходило під контроль Польщі. Валюта мала бути спільною. Польському управлінню підпорядковувалися залізниці. Україна зобов'язувалася постачати польському війську харчування, коней, волів, підводи тощо. Отже, згідно з Варшавським договором армія УНР мала наступати на Україну разом з польським військом під загальним керівництвом польського командування. Поляки зобов'язалися брати участь у цих операціях лише до Дніпра, в межах Правобережної України, яку вони вважали своєю (кордони до 1772 p.). Тепер же нібито згоджувалися визнати цю територію за УНР. На Лівобережжі поляки відмовлялися допомагати військам УНР. Варшавський договір викликав величезне незадоволення. Галичани вважали його зрадницьким, бо він фактично віддавав Галичину на поталу полякам. Невдоволення викликало й те, що договір підписала дипломатична місія, а уряд був лише поставлений до відома. Підписання такої несподіваної угоди призвело до урядової кризи. Пішов у відставку соціалістичний уряд І. Мазепи. На чолі нового уряду став соціаліст-федераліст В. Прокопович. Осудила договір та оголосила його незаконним конференція українських есерів у Празі на чолі з М. Грушевським. В. Винниченко виїхав до України, щоб переконати керівництво республіки створити самостійну Радянську Україну, але зазнав невдачі й повернувся назад. Відповідно до Варшавського договору вже 25 квітня почався похід об'єднаних польсько-українських військ на Київ. Червона армія відступала майже без бою. Без бою був залишений і Київ, який об'єднане військо зайняло 6 травня 1920 року. Поводили себе поляки в Києві розбійницько. Залишки військ УНР перетнули кордон і були інтерновані польськими властями. До Польщі переїхав і уряд УНР. Москва робила все для того, щоб прибрати до рук Україну. Не обійшлося й без «дипломатії». В. Ленін звернувся з листом до робітників та селян України з приводу перемоги над Денікіним, в якому заявив, що незалежність України визнана радянським урядом і комуністичною партією. Невдовзі стало ясно, що то були лише слова. Пізніше, у жовтні 1920 року, по закінченні польсько-радянської війни, польський уряд визнав УРСР і уклав з нею Ризький мирний договір, що фактично анулював Варшавський договір. Цей укладений радянсько-польський договір був укладений як проти УНР, так і проти С.Петлюри. 18 березня 1921 р. був підписаний Ризький договір, за яким Польща визнавала в Україні більшовицьку владу. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся відійшли до Польщі, Східна Волинь — до радянської Росії. Ризький договір, крім того, заборонив перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій. Впродовж такої напруженої боротьби за національне відродження не припиняли своєї діяльності й дипломати України, хоча недоліків у їхній роботі було чимало. 3 липня 1920 року був оголошений протест Раднаркому РСФРР проти визнання Фінляндією уряду УНР. У серпні 1920 року був укладений оборонний договір між урядами УНР і Кубанської республіки. Петлюра покладав великі надії на прийняття УНР до Ліги націй, яка тоді вже була створена в Женеві. Але 17 грудня 1920 року Ліга націй відхилила клопотання України з цього приводу. Таким чином, Україна знову не змогла втримати свою державність. Вона була черговий раз розчленована на окремі шматки, що опинилися під владою сусідніх держав. Значна частина українських земель увійшла до складу УСРР.