59.Обмеження автономії Гетьманщини Російською імперією й перетворення українських земель в об’єкт імперіалістичної експансії Петербурга та Відня.

Петро 1 проводив централізаторську політику щодо України, нищив усі ознаки укр.державності. політично і економічно її ослаблював - це пройшло в кілька етапів, у межах яких темпи, форми, методи, інтенсивність та результативність імперської експансії були різними, але поступальність цього процесу зберігалася постійно.

Перший етап – (1708-1727 рр.) – форсований наступ на українську автономію. Спочатку Петро 1 видає універсал, в якому обіцяє українському народові всілякі милості та свободи, наказує обрати нового гетьмана. Ціллю ж було посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Після обрання гетьманом Скоропадського розпочинається форсований наступ на українську автономію: призначив стольника Ізмайлова своїм мінісром при гетьмані; зовнішньополітичної діяльності гетьман не позбавлявся, але чужоземних послів приймав разом зі стольником, листи відразу пересилались до царя, полкова і сотенна старшина мала тепер призначатися, встановлювались обмеження в зовнішній торгівлі + митна політика. Дещо змінила ситуацію поява на політичному горизонті наказного гетьмана П. Полуботка, проте без візи Малоросійської колегії не міг побачити світ жоден з важливих універсалів. Внаслідок чого у залежність від неї потрапили майже всі українські державні структури – адміністрація, суд, Генеральна канцелярія.

Другий етап – (1727-1734 рр.) – повернення Україні частини її прав та вольностей.

У 1728 р. в день коронації Петра ІІ новий гетьман подав петицію про повернення Україні колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1654 р. Натоміть одержав так звані "Решительные пункты". Часткове повернення Україні її прав і свобод - право обрання гетьмана; переведення Гетьманщини з імперського Сенату знову під юрисдикцію міністерства закордонних справ; скорочення російських військ на українській території; скасування податків, накладених Малоросійською колегією - були нічим іншим, як тактичним відступом, своєрідною реакцією на зміну політичної кон’юнктури.

Третій етап – (1734-1750 рр.) – посилення імперського тиску. Після смерті д. Апостола було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу - "Правління гетьманського уряду". Характерними рисами цього періоду були: свавільне втручання російських чиновників у всі сфери суспільного життя; русифікація українського населення; терор "Таємної канцелярії". Ситуація ускладнилася ще й російсько-турецького війною (1735-1739 рр.), під час якої Україна стала основною базою для російських військ, постачальником матеріальних та людських ресурсів.

Четвертий етап – (1750-1764 рр.) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії. За К. Розумовського російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. З’явилася низка нових: ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією; гетьману наказано складати фінансові звіти російському уряду; 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління. Намагаючись забезпечити собі тили, К. Розумовський йде назустріч старшині: починає скликати з’їзди старшини – Генеральні Збори, проведена певна модернізація війська; він виношував плани відкриття у Батурині університету.

П’ятий етап – (1764- кінець ХУІІІ ст.) – остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації Катериною 2 гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилась в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим: взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію, у 1775 р. було знищено Запорозьку Січ, у 1781 – ліквідовано полкову систему на Гетьманщині, у 1783 р. юридично оформлено кріпацтво. Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.