72.Взаємини Центральної Ради з країнами Антанти: невикористані можливості.

Проголошення УНР значно посилило увагу Антанти до України. Після розстрілу генерала Духоніна зі ставки в Могильові до Києва переїхали військові місії Англії, Франції, Італії, Румунії, Сербії, Бельгії.

Візит представників французької місії, члени якої мали офіційні повноваження від французького уряду і запропонували Україні допомогу в справі постачання рухомого складу, кредитування, організації продовольчої справи. Було заявлено, що Франція підтримує представництво України на мирному конгресі. В ході зустрічей представникам країн було запропоновано офіційно визнати УНР і 18 грудня О. Шульгін повідомив ГС про призначення Францією генерала Ж. Табуї «дипломатичним комісаром при українському уряді». 4.01.1918р. відбулася офіційна зустріч голови Генерального секретаріату В. Винниченка з Ж. Табуї, в ході якої французького генерала привітали як першого офіційного представника іноземної держави в Українській Народній Республіці.

Великобританія розглядала українську державу як частину східного фронту проти Німеччини. Представником у справах Великобританії в Києві був П. Він вручив вірчі грамоти голові українського уряду 6 січня 1918 р. Це було визнання ними права України на побудову власної незалежної держави. Однак визнання УНР Англією і Францією було зроблено не юридично (де'юре), а фактично (де'факто)

з огляду на можливий сепаратний мир між Україною та Центральними державами. Визначало ставлення цих країн доУкраїни, перш за все, прагнення стабілізувати ситуацію в краї, зберегти фронт з Німеччиною та запобігти поширенню більшовизму в Європі.

Після Жовтневого перевороту в Україну переїхали з Петрограда посольства низки великих європейських держав. На деякий час Київ став центром політики всієї Східної Європи. Виникла надія, що посли різних держав приїхали з метою встановлення дипломатичних відносин і визнання України світовим співтовариством, але вони просто повтікали від загрози більшовицького терору.

Представники Антанти з великим обуренням зустріли звістку про початок переговорів України з Німеччиною та Австро-Угорщиною, бо тепер вони залишалися з Четверним союзом наодинці. Участь України в цих переговорах страшенно стривожила союзників. Вони намагалися всіляко поліпшити своє становище в Україні, особливо ті з них, хто мав там міцні економічні позиції, як, наприклад, Франція. Але найважливіша подія сталася 5 січня. Того дня таємною угодою Англія та Франція поділили Росію на так звані «зони впливу». Фра зона пролягала на зї від лінії: Керченська протока — гирло Дону — Дон — Царицин, а англ — на сх від цієї лінії. Понад цю угоду до англійської зони відійшло узбережжя Білого моря, а до французької — Польща.

73.Дипломатичні обставини конфлікту Центральної Ради з Раднаркомом рсфрр та його наслідки.

Протистояння УЦР та Раднаркому почалось одразу після створення останнього. Рада не визнала однопартійного більшовицького уряду. 27 жовтня вона ухвалила, що “буде рішуче боротись з усіма спробами підтримки цього повстання на Україні”. Основа конфлікту полягала в тому, що більшовицький Раднарком вважав себе правонаступником Тимчасового уряду та бажав розповсюдити владу на всю Росію. Центральна Рада розглядала РНК як уряд одного з регіонів – Великоросії. Раднарком розраховував ліквідувати Центральну Раду та інших “сепаратистів”, зберегти Росію унітарною державою, нав’язати усім народам тоталітарну комуністичну систему. Це була головна причина конфлікту, а згодом – і війни з УНР.

Не вступаючи у прямий конфлікт з Центральною Радою, Раднарком намагався ліквідувати автономію України, використовуючи економічну і політичну залежність від центру, що не зазнало успіхів. ЦК РСДРП(б) на початку листопада дав вказівку своїм місцевим організаціям розгорнути боротьбу проти Центральної Ради. Але мирні намагання усунути її від влади виявились невдалими, зазнали краху і спроби встановити радянську владу збройним шляхом у Києві, Одесі, на фронті. Раднарком переконався, що встановлення влади більшовиків в Україні без збройного втручання ззовні неможливе. Ультиматум від 3 грудня 1917 р. означав, що “нейтралітет” Раднаркому відносно автономної України скінчився. Генеральний Секретаріат відкинув умови ультиматуму, оцінивши його як чергову політичну інтригу. Протягом грудня Генеральний Секретаріат та Раднарком обмінювались дипломатичними документами, делегаціями організацій, які намагались бути посередниками при розв’язанні конфлікту, проте стосунки загострювались.

Російські більшовицькі загони почали військові дії з захоплення Харкова. 11 – 12 грудня тут відбувся “Всеукраїнський з’їзд Рад”, який проголосив Україну радянською республікою та створив маріонетковий уряд - Народний Секретаріат. 4 січня 1918 р. Народний Секретаріат оголосив війну ЦР. Всеукраїнський ЦВК та Народний Секретаріат не мали реальної влади, усім керували командуючий військами В.Антонов-Овсієнко та надзвичайний комісар району України С.Орджонікідзе. Демократична ЦР не була готова до війни, тоді як більшовики вважали війну одним з засобів боротьби за владу. ЦР залишалось шукати зовнішньої підтримки. Для цього вона проголосила ІУ Універсалом повну державну самостійність УНР, що давало змогу провадити незалежну зовнішню політику. На мирних переговорах у Бресті під тиском німецької дипломатії делегація Раднаркому була змушена визнати повну державну самостійність УНР та відмовитись від претензій на неї як частину єдиної Росії. Втручання у двосторонні відносини третьої сили – Німеччини та Австро-Угорщини – дозволило Україні зберегти свою державність. Радянська Росія була змушена визнати незалежність УНР та вивести свої війська з її території.