62.Таємна місія в.Капніста до Берліна 1791 р. І дилема автономізму та імперської лояльності української еліти.

24 квітня 1791 р. відбулася конфіденційна розмова таємничого дворянина, котрий представився російським надвірним радником і урядовцем державних фабрик – Капністом та міністра Герцберга. Він сказав, що прибув на прохання своїх земляків з Малоросії, які доведені до розпачу тиранією російського уряду, зокрема князя Потьомкіна і просив, в разі війни Росії з Пруссією розраховувати на підтримку прусського короля, якщо спробують «скинути російське ярмо» (йдеться про країну колишніх запорозьких козаків, у яких відібрано всі привілеї і яких «поставлено під стопу росіян»). Герцберг не дав якоїсь певної відповіді: він заявив, що справа війни Пруссії з Росією ще не вирішена і в разі війни від самих українців буде залежати, яку позицію займе щодо них Пруссія. Герцберг припускав, що цей дворянин міг бути агентом російського уряду, направленим для зондування грунту перед війною. Фрідріх Вільгельм II схвалив позицію свого міністра в цій справі. Але загалом не виявив інтересу до таємничого емісара та його пропозиції, бо: по-перше, саме в ці місяці напруга у стосунках між Росією та Пруссією почала спадати, й перспектива війни відсунулась; по-друге, король, очевидно, розраховував, що Катерину II невдовзі змінить на російському престолі великий князь Павло Петрович, відомий своєю симпатією до Пруссії; по-третє, сам кабінет-міністр Герцберг, колишній фаворит короля, вже перестав користуватися його прихильністю. Обидві сторони не вважали переговори завершеними, Капніст домовився з Герцбергом про те, що зв'язковим між ними буде його брат, який подорожував по Європі.

Імперська влада не визнавала соціально-економічний статус української еліти: представники еліти Гетьманщини вважали себе повноправною шляхтою, а Сенат вважав, що в Малоросії дворян немає. Різниця в поглядах між російською владою та українською елітою призводила до постійного напруження. 1763р. Рада старшин і гетьман К. Розумовський подали петицію Катерині ІІ, у якій просили зробити гетьманську владу спадковою та пропонували перетворити Раду старшини на шляхетський сейм. Це розлютило імператрицю, що змусила Розумовського піти з посади і проголосила політику поступової інтеграції всіх околиць імперії. У 1775 р. видане «Учреждение о губерниях» передбачало створення відповідних органів державних влади (саме скасування українських інституцій і запровадження у ці губернського регламенту змусило центральну владу нарешті визнати українську еліту). 1785р «Жалувана грамота дворянству» надавала дворянам різні особисті та соціально-економічні привілеї Однак цікаво, що. Оскільки знать мала відігравати в новій провінційній адміністрації провідну роль, влада мусила відмовитися від твердження, що в Малоросії дворян немає, і значна частина української еліти, виконуючи функцію служилих, швидко влилася в імперське дворянство. У зв’язку з інкорпорацією українського шляхетства у російське дворянство, Катерина 1783 року видала указ, що завершив закріпачення українського селянства та став потужним стимулом колишній козацькій старшині вірою і правдою служити імперії, адже давав їй можливість отримати від центру все нові і нові маєтності. Іншим потужним стимулом до злиття української еліти з російською була « (спадковість дворянського достоїнства, вільність і свободу, дозвіл купувати маєтки та вільно розпоряджатися ними, будувати заводи, запроваджувати ярмарки і т.д.), що істотно зменшило різницю між російським дворянством та шляхтою. Проведені урядом Катерини II політичні заходи та створені со­ціальні умови для зниження політичної активності позбавленої вла­сної державності української старшини вже на початку 1780 р. за­безпечили необхідні умови для остаточної інкорпорації українсь­ких земель імперією