82. Встановлення стратегічного союзу Української Держави з Доном і політичне зближення з Кубанською Республікою, Грузією та Фінляндією

7 серпня гетьманський уряд підписав оборонний і торговельний союз із Донською республікою, проголошеною 3 травня 1918 р. на чолі з генералом П. Красновим. Укр делегацію, очолювали Ф. Лизогубом і Д. Дорошенком. У Каєві Дон представляв О. Черячукін. Україна погодилася на приналежність до Дону Таганрозького округу в обмін на забезпечення культурно-національно прав українців на Дону. Водно­час була укладена „Додаткова секретна угода”, за якою Київ зобов’язувався в найкоротший термін забезпечити Всевелике Військо Донське озброєнням і предметами військового й сані­тарного спорядження за приблизним розрахунком на 3 корпуси. 2 вересня 1918 тимчасовим Надзви­чайним представником Української Держави на Дону було призначено М. Славинського.

Кубань. Восени 1918 р. тривали переговори про можливе об’єднання з Україною Кубанської Народної Республіки. 21 жовтня було навіть узгоджено договір про об’єднання. Але сталося це запізно: на Кубані зосередилися добровольчі війська генерала М. Алєксєєва, в Україні в критичному становищі опинився уряд П. Скоропадського.

Українсько-кубанська Угода про здійснення кредитно-перевід­них операцій (13.11.1918), Угода відносно пошто­во-телеграфних зносин (14.11.1918), угода „Про шляхи сполучення” і „З фінансових питань” (16.11.1918).

Грузія. 5 грудня 1918 заступник міністра торгу та промисловості С. Бородаєвський та посол Грузинської Демократичної Республіки В. Тевзая підписали в Києві Україн­сько-грузинський договір 1918, що мав на меті формування митного союзу.

Фінляндія. Уже 26 липня 1918 Сенат Фін­ляндії ухвалив рішення про призначення Г. Гуммеруса повіреним у справах при уряді Української Держави, а 9 серпня 1918 відбулось призначення фінських консулів. Зі свого боку, 10 вересня 1918 гетьманський уряд ухвалив законопроект про створення в Гельсінкі посольства 2-го розряду, а 8 жовтня 1918 П. Скоропадський призначив туди повіреного у справах Української держави К. Лоського.

Дипломатичні відносини з цими державами підвищували міжнародний статус Української Держави, а взаємне визнання та співпраця допомагали протидіяти планам більшовиків щодо встановлення радянської влади на території колишньої Російської імперії.

83. Переорієнтація гетьманату на Антанту й „федеративна грамота” п.Скоропадського від 14 листопада 1918 р

Після окупації України німецькими військами й приходу його до влади гетьмана, Антанта та США остаточно втратили інтерес до України, розглядаючи її як союзника Німеччини. Кроки до зближення з Антантою П.Скоропадський почав робити лише в жовтні 1918 p., коли поразка Нім. у І світовій війні стала неминучою. З цією метою у Берн був направлений Лукасевич. Подібне завдання одержав від П.Скоропадського посол у скандинавських країнах Коростовець. Тоді ж гетьман взяв курс на "відновлення великої Росії". Одночасно було сформовано новий уряд проросійської орієнтації.

Проте країни Антанти не пішли на встановлення відносин із Укр. з певних причин:

• рішуче запротестували Нім й Австр-Угор;

• держави Антанти бачили чітко виражену пронімецьку політику гетьман уряду;

• уряд Фр стояв на позиції єдиної і неподільної Рос.

Маючи надійну інформацію про підготовку військових виступів проти гетьманської влади з боку як більшовицьких структур, так і Національного союзу на чолі з Винниченком та Петлюрою, П.Скоропадський не мав іншого виходу, як піти на відкритий союз з рос. військовими антибільшовицькими колами. 14 листопада 1918р гетьман проголосив «Федеративну Грамоту». В ній ішлося про майбутню федерацію Укр із Рос. Скоропадський вбачав у майбутній федеративній державі союз, за якого Україна розквітла б, відродила культуру та мову та почала стрімко розвиватися. Однак того ж дня, внаслідок повстання Директорії, Скоропадський зрікся влади.