65.Національні й зовнішньополітичні проблеми в програмах українських політичних партій – пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Центрально-Східній Європі.

Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) – у своїй програмі вважала «необхідним вимагати перебудовирос.держави на федерацію рівноправних національно-територіальних республік із забепеченням у їх межах прав нац.меншинств». Партія мала вирішальгний вплив на вироблення курсу ЦР.

Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) – «федерація автономних національних або краєвих одиниць – це найкраща гарантія демократичних і нац-політ прав кожної нації або країни».Підтримувала федералізацію державного устрою республіканської Росії. Її представники домінували в Ген.Секретаріаті.

Згодом на автономістсько-федералістських настроях перебували і іншу національні партії – литовська «Пажанга», Естонська демократична партія, Латиський селянський союз, Грузинська нац-демократ партія, мусульманська «Мусават» та ін.

А от Польська соціалістична партія (ППС) та Партія активного опору Фінляндії продовжевали активно відстоювати госла усамостійнення своїх країн.

ЦР ініціювала створення федерації вільних народів колишньої Російської імперії на основі визнання принципу однорідно-соціалістичної влади: легітимна перебудова на федерацію нац-держ утворень із широкими автономними правами й центром у Києві.

66.Україна у східній політиці Німецької й Австро-Угорської імперій на рубежі хіх - хх ст.

Австро-Угорська імперія прагнула в ході війни зміцнити свої позиції в Західній Україні і приєднати до своїх володінь інші, у першу чергу Волинь і Поділля. Це дозволило б їй посилити вплив на інші слов'янські народи імперії (поляків, чехів, словаків, хорватів та ін.), позбавити претензій на керівну роль у слов'янському світі Росії. Разом з тим Австро-Угорщина обіцяла підтримувати визвольну боротьбу українського народу за створення самостійної України на відірваних від Росії територіях. Перед початком війни МЗС Австрії зацікавилося можливістю використання українського чинника у боротьбі проти Росії.. Австрійське дипломатичне відомство підготувало поширений документ про «австро-угорську ідею» і плани стосовно майбутнього польських та українських етнічних територій, відвойованих від Росії. На початку війни найбільш ймовірним видавався план, що передбачав приєднання до австрійських земель колишнього ареалу поширення Греко-Католицької Церкви: Холмщини, Підляшшя, Волині та Поділля. Названі території мали бути об'єднані в окрему українську автономну область у складі імперії Габсбургів.

Водночас ця тактика зацікавила і Німеччину. У німецьких урядових колах більше схилялися до ідеї утворення поясу буферних держав на кордоні з Росією. Правда, закінченої концепції врегулювання української проблеми на початку війни Німеччина не мала. Згодом Німецька імперія домагалася розширення своїх територій за рахунок українських земель Сходу і Півдня - економічно найрозвинутіших. Загарбання України серед німецьких політиків вважалося найважливішим кроком для розгрому Російської імперії: «Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії». Українські землі розглядалась в геополітичних планах Німеччини як плацдарм для проникнення на Схід - Південний Схід України був зручним для подальшого наступу на Схід, аж до Індійського океану. У Німеччині не виключали створення на відвойованих у Росії територіях формально самостійної, а по суті маріонеткової Української держави. Німеччина напередодні війни поширювала ідею, що український та інші народи Східної Європи не здатні створювати свої власні держави, а тому історичною місією німців є поглинення та освоєння цих земель.

Реальну перспективу української політики Центральних держав окреслив Альфред Краусс, що вважав, що Берлін хоче назавжди закріпити за собою безпечний шлях до багатих нафтою Месопотамії й Аравії. Тому німці ніколи не випустять з рук цінного Криму. А Україну вони використовуватимуть, з одного боку, як свою житницю, а з іншого, - як ринок збуту власних промислових виробів.