118. Концептуальні засади зовнішньої політики незалежної України

Основним документом, який визначав принципові засади розбудови державотворчих процесів, у тому числі в сфері зовнішньої політики, став Акт проголошення незалежності України, прийнятий 24 серпня 1991 р. Виходячи з цього документу Верховна Рада України 2 липня 1993 р. схвалила «Основні напрямки зовнішньої політики України». В них, зокрема, наголошується, що неодмінною умовою розбудови незалежної Української держави є її активне та повномасштабне входження до світового співтовариства.

Україна розвиває широке співробітництво з іншими державами, у тому числі й військово-політичне, з метою підвищення довіри та передбачуваності відносин, взаєморозуміння і партнерства, вдосконалення наявних у межах ООН механізмів глобальної безпеки.

Основними підвалинами, на яких має здійснюватися зовнішня політика України, є: відкритість зовнішньої політики, співробітництво з усіма зацікавлении партнерами, уникнення залежності від окремих держав чи груп держав; засудження війни, прагнення до вирішення будь-яких міжнародних суперечок виключно мирними засобами та ін.

Важлива складова формування та реалізації зовнішньої політики України - це визначення її основних напрямів, пріоритетів та функцій. Головними напрямами зовнішньої політики України є: розвиток двосторонніх відносин; участь в європейському співробітництві; участь у роботі ООН, інших міжнародних організацій.

Основними пріоритетами та функціями зовнішньої політики України завдань є: забезпечення національної безпеки; створення умов, необхідних для нормального функціонування національної економіки; сприяння науково-технічному прогресові в Україні, розвитку її культури та освіти; участь у вирішенні глобальних проблем сучасності; інформаційна функція; зв'язки з українською діаспорою.

Такою міждержавною діяльністю Україна не лише заявила про своє існування, а й сформувала принципи міжнародної політики. Україна - член-засновник ООН, суб'єкт міжнародного права - творить самостійну міжнародну політику на засадах міжнародного права та тих, що продиктовані її державними інтересами і чинником геополітичного положення в Європі.

119. Україна і створення снд

8 грудня 1991р. на зустрічі керівників Білорусі, Росії та України в Біловезькій пущі було прийнято рішення про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня у Алма-Аті до Співдружності приєдналося 11 з 15-й колишніх республік СРСР. Чотири інші (країни Балтії та Грузія) фактично підтримали цей історичний факт. Угоду про створення Співдружності незалежних держав було ратифіковано Верховною Радою України вже 12 грудня 1991 р.

Статут СНД прийнято 22 січня 1993р., але він не був підписаний Президентом України і не ратифікований Верховною Радою.

Участь України в Співдружності за соціальним та гуманітарним напрямками багатосторонньої співпраці дозволяли вирішувати окремі правові та соціальні питання, сприяла науково-технічному та інноваційному співробітництву, взаємодії в енергетичній сферії, співпрацї в АПК та ін. Але у липні 2007 Президент України В. Ющенко на прес-конференції розцінив перспективи СНД в цілому, як песимістичні

19 березня 2014 року Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення про початок процедури виходу з СНД.

27 листопада 2014 року у Верховній Раді зареєстрували проект постанови про вихід України з СНД.