14. Русь і «Священна Римська імперія».

Лише в 959 р., коли наблизився час передачі синові всієї повноти влади в державі, Ольга відважилася знову підняти питання про хрещення Русі, але цього разу перед Оттоном І - німецьким королем і майбутнім засновником «Священної Римської імперії» (962-1806) – наступниці античної Римської імперії й „Імперії Заходу” Карла Великого.

Русько-візантійські політичні колізії призвели до інтенсифікації дипломатичних контактів Києва зі Святим Престолом. Відомо, зокрема, що під час облоги Херсонеса в 989 р. посли від Папи Іоанна ХV принесли в дар київському князю мощі – голову Святого Климента папи Римського. А в 991 р. той же Папа відрядив до великого київського князя посольство, яке було прийняте «з любов’ю й честю», в 994 р. Рим відвідали вже посли Володимира.

У 999-1000 рр. посольство нового папи - Сильвестра ІІ, ще раз завітало до столиці Русі, а через рік Володимир у свою чергу відрядив делегацію до Рима. Про величезну політичну вагу Київської держави в очах Апостольського Престолу свідчить такий показовий факт. Коли в 1054 р. відбувся остаточний розкол між римською і константинополькою церквами, обид­ві вони прагнули залучити на свій бік Русь.

Наприкінці 1006 р. німецький король і майбутній імператор Генріх ІІ Святий відрядив до Києва посольство на чолі з Бруно графом Кверфуртським. Володимир Святославич спочатку з насторогою поставився до місії Бруно, але коли дізнався, що той слідує і в землю печенігів та може принести певну користь Русі, надав йому всілякі почесті.

При Ярославі Мудрому русько-німецькі зв’язки ще більше зміцніли, чому сприяло одруження його сина Святослава на Оді – доньці графа Леопольда фон Штаде і зведеній сестрі трірського архієпископа Бурхарда, що були одними з найбільших феодалів Священної Римської ім­перії. А напр. 1042 р. Ярослав Мудрий запропонував самому імператору Генріху III скріпити союз двох держав шлюбом з однією зі своїх доньок. Але імператор відмовив, оскільки вже обрав Агнесу де Пуатьє, одруження з якою допомогло йому приєднати Лотарингію.

Отже, хоча римські впливи на Русі, зрештою, не перемогли, жваві дипломатичні контакти між Києвом і Апостольською столицею відіграли свою позитивну роль: вони спонукали Візантію, яка побоювалася римського впливу на Русі, відноситися до ос­танньої не як до молодшого партнера, а як до рівного.

15. Дипломатичні зв’язки Русі з Польшею п’ястів

Частина полян з верхів’їв Південного Бугу відійшла до безпечніших районів Моравії й басейну р. Варти, де у VІІІ-ІХ ст. сформувала племінне князівство з центром у Гнєзно. З нього вийшла династія П’ястів, що поступово об’єднала під своєю владою всі польські землі. Саме від етноніму «поляни» в ХІ ст. пішла назва польської народності й держави.

Варто зазначити, що тісними були дипломатичні зв’язки Русі із сусідніми європейськими державами: Польщею, Чехією і Угорщиною. Історичні події в цих державах залиша­ться незрозумілими, якщо їх не пов’язати із зовн політикою КР. Саме боротьба західних слов’ян за незалежність, територіальне об’єднання польських і чеських земель в окремі держави посилювало їх прагнення до союзу з Київською Руссю.

В 992 p. був укладений союзній договір „миру й любові” між Польщею і Руссю (в тогочасній дипломатичній практиці це означало взаємне визнання держав і початок двосторонніх відносин), в його розвиток Святополк Володимирович одружився з донькою Болеслава Сміливого. Звичайно, не завжди стосунки Русі із суміжніми державами були рівними (нетривале загарбання Болеславом І Хоробрим Києва в серпні 1018 р. дало підстави для появи в польській суспільній думці уявлення про відвічну підвладність Південної (історичної Малої) Русі Польщі.

Літопис говорить про кілька військових походів Ярослава Мудрого проти Польщі, які, проте, не вилились у серйозну бороть6y. Русь не була зацікавлена в розриві традиційних зв’язків із сусідом, оскільки назрівав конфлікт із Візантією: у 1039 р. онук Болеслава Хороброго - польський князь Казимир І Відновитель одружився зі зведеною сестрою Яросла­ва Мудрого - Добронегою-Марією. А в 1042 р. Ізяслав Ярославич узяв собі в жони рідну сестру Казимира - Гертруду-Олісаву, це була своєрідна ратифікація чергового союзного договору, укладеного Ярославом і Казимиром.

За ним Русь мала надавати військову допомогу Польщі, а Казимир зобов’язався повернути 800 руських військовополонених, захоплених ще Болеславом Хоробрим у 1018 p., a також відмовитися від претензій на Червенські міста. Ярослав Мудрий дійсно провів ряд військових походів проти бунтівливої Мазовії й забезпечив, зрештою, її об’єднання з Польщею. Військово-політичний союз із Руссю зіграв вирішальну роль у боротьбі Казимира І за повернення Сілезії та возз’єднання Східного Помор’я, що й зробило його «відновителем» Польської держави. Очевидно, саме ідея польсько-руської солідарності й взаємовиручки мала першорядне значення тоді, коли ще жила пам’ять про спільне етнокультурне походження полян київських і гнєзненських. Крім того, Польща виступила союзником Русі в її боротьбі з пруськими і литовськими племенами, яких підтримували поморяни і мазовшани.