§3. Сучасний етап розвитку кримінології

Цей етап розпочався з 30–40 рр. XX ст. і триває до наших днів, характеризується продовженням наукових пошуків у рамках біологічних, психологічних, соціологічних теорій з акцентом на інтеграційні теорії.

Сучасні біокримінологи вважають, що наявність деяких біологічних факторів збільшує ймовірність втягнення індивідуумів у протизаконні діяння, однак заперечують жорсткий детермінізм між цими явищами. Вони схильні розглядати біологічні фактори, соціальні умови й оточуюче середовище як причини, що спільно впливають на поведінку людини. Тому запропоновані цими вченими теорії точніше було б називати біосоціальними.

Психологи, психіатри, а також інші спеціалісти у галузі психічного здоров’я завжди відігравали активну роль у створенні кримінологічних теорій. Теоретичною основою багатьох досліджень є праці європейських і американських психологів. Останні вважають, що кримінологи ніколи не зможуть пояснити причини злочинності, поки не з’ясують, які психологічні процеси визначають злочинну поведінку, тому психологічні підходи пояснення злочинності застосовуються сучасними кримінологами доволі широко. На важливості цього напрямку наголошують і представники соціологічної науки.

Більш того, на основі цих концепцій у багатьох країнах розробляються і впроваджуються спеціальні профілактичні програми для неповнолітніх. До них належать наступні: створення асоціацій психічного здоров’я, програми змінення харчування, лікування алергій, розладів навчання у дітей, наркологічні програми тощо.

У XX ст. дуже потужно почала розвиватися кримінологія у США. На її розвиток відчутно вплинула соціологія. На відміну від біосоціальних і психологічних теорій, що зосередили увагу на особистості, соціологічний підхід до вивчення злочинності та її причин ґрунтується на дослідженні взаємодії індивідів і всього суспільства, а також його інститутів. Серед найбільш відомих учених ХХ століття слід назвати Г. Айзенка, Е. Сазерленда, Р. Мертона, Т. Селіна, А. Коуена, Дж. Вілсона, К. Шоу, Т. Гірші, Готфредсона, Ш. і Е. Глюк, Д. Лауба, Е. Лемерта, Дж. Волда, А. Блумштейн, В. Реклеса та ін.

Загальний соціологічний напрям можна поділити на три великі групи, представлені різними теоріями. Першу становлять так звані теорії соціальної структури, до яких належать теорії соціальної дезорганізації, аномії, культурної девіантності, теорія субкультур і теорія можливостей. До другої групи належать так звані теорії соціального процесу. Ця група об’єднує теорії соціального навчання, диференційованого зв’язку, нейтралізації і соціального контролю. До третьої — належать теорії, які можна умовно назвати альтернативними (наприклад, теорія стигматизації, теорія конфлікту, феміністські теорії).

У другій половині ХХ ст. у всьому світі набувають розвитку статистичні та віктимологічні кримінологічні дослідження.

§4. Розвиток кримінології на теренах України

До жовтневого перевороту 1917 р. вітчизняна кримінологія розвивалась у межах кримінального права. Науковцями, яких можна із сьогоднішніх позицій назвати кримінологами, були М. П. Чубинський, І. Я. Фойницький, О. Жижиленко, Г. І. Волков, М. М. Гернет, А. Н. Трайнін, Д. А. Дриль, М. О. Неклюдов, С. В. Познишев, М.В. Духовський, М.Д. Сергеєвський.

У період між 1918 і до початку 1930-х рр. у СРСР спостерігався бурхливий розвиток кримінології. Створювалися кабінети з вивчення злочинності та особи злочинця (Одеса, Харків, Київ, Москва, Саратов), проводилися грунтовні дослідження моти­вації злочинної поведінки, узагальнювалися дані соціологічних і психологічних спостережень стосовно різних категорій злочинців, видавалися збірники статей і монографії. Для наукових праць того часу характерною була відносна незалежність від ідеологічних догм. Використовувалися досягнення таких наук як біологія, психіатрія, психологія. Однак на початку 1930-х рр., у зв’язку з перетворенням країни у диктаторський комуністичний режим на чолі з Й. Сталіним, під приводом боротьби з ломброзіанством, кримінологію було знищено.

Її відродження в СРСР почалось із кінця 1950 — початку 1960-х рр. З 1963 р. кримінологію почали викладати в юридичних вузах. В Україні наука почала відновлюватись у Київській вищій школі МВС СРСР (нині Національна академія внутрішніх справ України) завдяки зусиллям професора П. Михайленка. Кафедру кримінології в Харківському юридичному інституті було створено в 1972 р.

У кримінології часів СРСР домінував марксистський класовий підхід до вивчення злочинності, що розглядав це явище як наслідок в основному класових і суспільних суперечностей. Злочинність визнавалася обов’язковим атрибутом лише капіталістичного суспільства. Незважаючи на це, в Україні проводились ґрунтовні прикладні дослідження таких відомих українських кримінологів, як І. М. Даньшин, А. П. Закалюк, А. Ф. Зелінський, І. П. Лановенко, І. К. Туркевич.

Найбільш розробленими в теоретичному плані були розділи про особистість злочинця, детермінацію та запобігання як злочинності в цілому, так і її окремим видам: розкраданню державного і суспільного майна, злочинам проти особи, крадіжкам, грабежам, розбоям; хуліганству; злочинам, пов’язаним з порушенням правил безпеки руху на автотранспорті; злочинам неповнолітніх і молоді; також досліджувалися проблеми взаємозв’язку алкоголізму, наркоманії із злочинною поведінкою.

Значний внесок в розвиток науки внесли вчені інших радянських республік, зокрема, Г. А. Аванесов, Ю. М. Антонян, В. М. Бурлаков, О.М. Вєдєрнікова, Б.С. Нікіфоров, Я. І. Гилинский, Ю. В. Голік, А.Е. Жалінський, Г. І. Забрянський, В.К. Звірбуль, Лунеєв, С. М. Іншаков, Е.Б. Мельникова, Лейкіна. Сахаров, Г. М. Міньковський, Карпець, В. Н. Кудрявцев, К. К. Горяінов, П. С. Дагель, У. С. Джекебаев, И. А. Исмаилов, І. С. Ной, Долгова, Н.Ф. Кузнецова, Л. В. Кондратюк, В. В. Лунеев, В. С. Овчинський, О. М. Яковлев та ін.

Із набуттям незалежності українська кримінологія почала активно розвиватися. У працях вищеназваних українських учених, а також професорів В. В. Голіни, О. Г. Кальмана, О. М. Костенка, О. М. Литвака, В. М. Поповича, В. О. Тулякова, В. І. Шакуна та ін. набули розвитку актуальні проблеми сьогодення: загальнотеоретичні і прикладні проблеми запобігання злочинності, економічній злочинності, методологічні проблеми пізнання злочинної поведінки на основі принципу натуралізму, зв’язку злочинності й урбанізації, тіньової економіки, віктимології.

 На початку ХХI ст. вітчизняна кримінологія, маючи значну базу нових знань та нових спеціалістів, вийшла на наступний етап свого розвитку. У цей період чималий вклад у розвиток фундаментальних і прикладних кримінологічних досліджень внесли В.С. Батиргареєва, А. М. Бойко, Б.М. Головкін, С.Ф. Денісов, В. М. Дрьомін, О. М. Литвинов, О. А. Мартиненко, О. Ю. Шостко.

Відомим в Україні та за її межами став створений у Харкові в 1995 р. Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України. Одним із основних наукових напрямків роботи НДІ є надання пропозицій щодо внесення відповідних змін та доповнень до законодавчих та інших нормативно-правових актів України, які регулюють різноманітні аспекти боротьби зі злочинністю.

Однак найбільшою проблемою до цього часу залишається впровадження у практичну діяльність правоохоронних та інших державних органів і недержавних органів теоретичних наробок науковців.