§5.Організація і управління процесом Запобігання злочинності

Організація і управління процесом запобігання злочинності передбачають визначення головних стратегій боротьби зі злочинністю та регулювання тактики запобіжної діяльності з метою досягнення поставлених цілей. Цей процес включає: кримінологічне прогнозування, визначення відповідно до кримінологічної політики стратегії боротьби зі злочинністю на певний перебіг часу, конкретизацію методів запобіжного впливу стосовно окремих видів злочинів, додержання вимог щодо заходів запобігання, ресурсне забезпечення, координацію і взаємодію суб’єктів запобігання.

Кримінологічне прогнозування полягає у передбаченні кіль­кісно-якісних показників майбутньої злочинності. Без цього неможливо розробити науково-практично обґрунтовані стратегію і тактику боротьби з нею. Стратегія — це діяльність відповідних суб’єктів з підготовки, планування та головних напрямів запобігання злочинності й окремим видам злочинів у країні. Такими стратегіями за сучасних умов, наприклад, можуть бути: а) втручання в кризові ситуації, що передбачає випередження і нейтралізацію злочинних проявів; б) зменшення практичних можливостей вчинення злочинів, тобто максимальне утруднення їх вчинення; в) виховно-запобіжна і поінформована робота з населенням, яка сприяє взаємодії широких верств населення зі спеціалізованими суб’єктами запобігання злочинності; г) залучення громадськості до запобігання злочинності, що суттєво підвищує ефективність боротьби зі злочинністю; ґ) допомога жертвам злочинів — матеріальна, моральна, медико-реабілітаційна, юридична та інша допомога тим, хто потерпів від злочинів, особливо насильницьких.

У межах стратегії розробляється тактика боротьби і запобігання злочинності, яка конкретизує проміжні цілі і заходи їх досягнення у зв’язку з динамічними умовами життя. Стратегія і тактика, їх заходи втілюються в комплексних програмах запобігання злочинності, які за необхідності коригуються і координуються.

Координація означає погодження, з’єднання, приведення в порядок, у відповідність. Головна мета координації – розмежування функцій правоохоронних органів при здійсненні спеціальних запобіжних заходів і разом з тим взаємозв’язок і погодження їх дій, усування дублювання в роботі, вироблення єдиного підходу до вирішення конкретних питань запобігання злочинності.

Найбільш поширені й раціональні форми координації, які серед правоохоронних органів здійснює прокуратура, є: координаційні наради керівників правоохоронних органів, міжвідомчі наради їх працівників; взаємний обмін інформацією; спільне планування заходів запобігання тощо.

Стратегія і тактика потребують винайдення відповідних методів запобіжного впливу на причини і умови злочинності і конкретних видів злочинів. Термін «метод» вживається найчастіше як спосіб діяння, впливу, як сукупність, система різних способів, заходів, засобів впливу соціальних суб’єктів на явища і процеси криміногенного характеру, які обумовлюють існування злочинності, вчинення злочинів, формування особи злочинця. Отже, під методом запобіжної діяльності слід розуміти науково сформульований спосіб впливу на криміногенні об’єкти з метою їх обмеження, усунення, руйнування.

Залежно від природи об’єкта методи запобіжного впливу можна розподіли на три групи: а) методи соціального; б) психічного; в) правового характеру.

Методи соціального характеру. За своєю природою ці методи мають соціальний характер, бо спрямовані на явища і процеси, які за своїм походженням обумовлені соціальним життям. Наведемо декілька таких методів: метод відведення антисуспільної активності, тобто для населення і особливо для її криміногенної частини створюються та впроваджуються програми відведення («каналізування») можливої антисуспільної активності шляхом множинності альтернативних форм задоволення їхніх потреб та інтересів; метод декриміналізації сімейного неблагополуччя, під яким розуміють систему спеціальних заходів діяльності, що спрямовані на виявлення та усунення криміногенної ситуації у сім’ях; метод деалкоголізації населення; метод руйнування кримінальної субкультури, тобто метод розвінчання злочинного способу життя, зниження авторитету кримінального середовища, ослаблення його впливу на підлітків та молодь; метод протидії кримінальним ситуаціям тощо.

Методи психічного характеру. Якщо виходити з припущення, що серед криміногенних об’єктів значне місце посідають властивості особи, то з цього випливає потреба в усуненні явищ соціально-психологічної непристосованості. Утруднення соціалізації викликаються й властивостями особи, яка через обмеження можливостей (психічних, розумових, емоційних) зазнає труднощів із соціальним пристосуванням, що іноді призводить до вчинення злочинів. Для успішного запобігання вчиненню злочинів такими особами повинні застосовуватися методи психологічної дії, тобто засоби інформаційного, інтелектуального, медично-психологічного впливу на думки і поведінку певної особи чи кола осіб. До таких можна віднести: метод масової комунікації, тобто поширення інформації, яка орієнтована на ствердження духовних цінностей, моральних та правових норм суспільства, з метою справити ідеологічний вплив на настрої, думки, оцінки, рішення і поведінку значної кількості людей (наприклад, кримінологічна і правова поінформованість населення); метод медично-реабілітаційного діяння, спрямований на недопущення злочину з боку осіб з психічними аномаліями; метод розв’язування пошукової активності, призначений для боротьби з такими явищами, як вандалізм, панки, масові побоїща підлітків, дитяча делінквентність.

Методи правового характеру. Ці методи правового регулювання повинні стимулювати, заохочувати, сприяти впровадженню та розвит­кові соціально-позитивної поведінки людей, протидіяти виникненню потенційних та існуючим криміногенним об’єктам, негативним стереотипам поведінки, деформації особи тощо. До них належать: метод загального попередження злочинів; метод декриміналізації та депеналізації і навпаки, бо на рівень і структуру злочинності суттєво впливає соціальна реакція суспільства на ті чи інші форми поведінки з відхиленням; метод депризонізації, тобто розроблення системи альтернативних тюремному ув’язненню покарань, коли покарання у вигляді позбавлення волі зберігає частку своїх властивостей, але злочинець не перебуває у місцях позбавлення волі серед злочинного середовища, не засвоює соціальну роль «в’язня», не поділяє кримінальної субкультури тощо.

Організація і управління процесом запобігання злочинності, а також запобіжні заходи повинні відповідати певним принципам, вимогам. Вимога — поняття, яким визначаються основні положення, наказ, категоричне веління щодо будь-якої діяльності. Запобігання злочинності має відповідати єдиній загальній вимозі — бути достатньо ефективним, інакше може виявитися, що воно чи то не потрібне, чи то його заходи є шкідливими. Основні вимоги, яким має відповідати система запобігання злочинності, — це демократизм, гуманність, законність, обґрунтованість, економічна доцільність, радикальність, науковість і прогресивність, комплексність і диференціація, реальність і конкретність.

Демократизм як вимога означає, що запобігання злочинності — загальнодержавна справа, у вирішенні якої активну участь беруть широкі верстви населення. Важливою умовою втілення принципу демократизму в організацію запобігання злочинності є діяльність у цій сфері органів місцевого самоврядування, самих депутатів та широка гласність.

Гуманність при запобіганні злочинності виявляється в тому, що не можуть бути застосовані методи і заходи, які суперечать принципам загальнолюдської моралі, пов’язані з жорстокістю, принижують честь і гідність людини. Гуманність передбачає й те, що запобіжні методи і заходи щодо криміногенних осіб не повинні без необхідності зачіпати інтереси інших людей (членів сім’ї, виробничого колективу тощо).

Законність як принцип організації та діяльності системи запобігання злочинності визначає, що вона ґрунтується на правовій основі. Законність як загальнолюдська цінність — головний принцип правової держави, це перш за все наявність достатньої кількості юридичних норм високого класу, а потім — їх суворе додержання суб’єктами запобігання злочинності.

Обґрунтованість полягає в тому, що розробляти і реалізувати необхідно тільки ті заходи запобігання, які спираються на досконалу соціальну і кримінологічну інформацію про криміногенні об’єкти і за допомогою яких суспільство спроможне обмежити такі об’єкти, усунути, запобігти їм. Цей принцип зобов’язує суб’єктів запобігання злочинності піклуватися про повну і всебічну кримінологічну інформацію у певному регіоні, сфері соціального життя, групі населення, про ефективність тих чи інших методів і заходів запобігання злочинності.

Економічна доцільність передбачає відносну простоту і вигід­ність методів і заходів порівняно з очікуваними результатами і можливими побічними наслідками. Проте економічний раціоналізм зовсім не зводиться до мінімальних витрат на запобігання злочинності. Є ще один аспект цієї вимоги. Виграш, який очікується від уведення тих чи інших заходів, не повинен обертатися для держави, суспільства програшем.

Радикальність як вимога зобов’язує суб’єктів до розроблення методів і заходів неповерхового, тимчасового характеру, а таких, що сприяли б докорінній ліквідації, якщо це можливо, криміногенних об’єктів. Радикальність не виключає, а навпаки, припускає необхідність заходів для усунення окремих часткових криміногенних об’єктів, проте вони повин­ні знаходитися у руслі виконання головного завдання.

Науковість і прогресивність передбачають розроблення і втілення методів і заходів запобігання злочинності з використанням сучасних досягнень науки, техніки і позитивного досвіду діяльності фахівців різних галузей знань. Ця вимога націлює науковців і практичних працівників на пошук нетрадиційних заходів боротьби зі злочинністю. У деяких країнах значна увага приділяється науково обґрунтованим програмам боротьби з окремими видами злочинів, а також криміногенними об’єктами в різних сферах і на всіх рівнях соціального буття людей, більш досконалому технічному захисту матеріальних об’єктів, особи та її майна.

Комплексність і диференціація заходів запобігання злочинності означають підхід до них як до єдиної системи. Це потребує перш за все визначення сфери і форм конкретних дій кожного суб’єк­та з урахуванням його можливостей і ресурсів. Диференціація необхідна також для визначення напрямів загальносоціального і спе­ціально-криміноло­гічного запобігання злочинності. Комплексний підхід потребує, з одного боку, об’єднання зусиль багатьох суб’єктів запобігання і зосередження сил та засобів на вирішальних напрямах запобігання злочинності, а з другого — чіткої диференціації і координації дій всіх суб’єктів.

Реальність — це вимога, врахування якої при запобіганні злочинності дозволяє, по-перше, розробляти економічно і політично доцільні запобіжні заходи за існуючого ресурсного забезпечення в даних умовах місця, часу та інших обставин; по-друге, брати до уваги фактичні запобіжні можливості суб’єктів; по-третє, співвідносити побічні економічні та соціальні явища від реалізації заходів з очікуваними наслідками. Отже, вимога реальності гарантує дійсність та здійсненність методів і заходів.

Конкретність заходів знаходить свій вияв у спрямованості на конкретні криміногенні об’єкти і певний зміст з метою усунення таких об’єктів, максимальної «прив’язки» заходів до різних видів злочинів і типів злочинної поведінки, а також до різних галузей господарства тощо. Неконкретність, абстрактність, декларативність пропозицій типу «підвищити зусилля», «звернути увагу», «поліпшити виховну роботу», «усунути причини і умови» дискредитують ідею запобігання злочинності, а самі методи і заходи роблять практично безглуздими. Отже, конкретність — це вимога визначеності заходів і діяльності, пряма вказівка на те, що треба робити. Загальні міркування щодо тих чи інших недоліків викликають у відповідних суб’єктів формальне ставлення до запобігання злочинності.

Для результативного функціонування системи запобігання злочинності необхідним є належне інформаційне, правове, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення діяльності відповідних суб’єк­тів. Інформаційне забезпечення — це діяльність з цілеспрямованого збирання, перероблення, зберігання і передачі кримінологічної інформації. Інформація повинна постачатися суб’єктам з урахуванням поставлених перед ними завдань, різновидів запобіжної діяльності тощо. Правове забезпечення розуміють як нормативне супроводження спеціально-кримінологічного запобігання злочинам (закони, укази, підзаконні акти, комплексні програми запобігання злочинності та ін.). Актуальною видається проблема фахової підготовки кадрів, діяльність яких спрямована на запобігання злочинності. Сподіватися на професійно безграмотних людей дуже наївно; потрібні спеціалісти із запобігання злочинності. Серйозного фінансового і матеріально-технічного забезпечення потребують тривалі комплексні програми запобігання злочинності. Є очевидним, що без певних капіталовкладень комплексно-цільові програми залишаться невиконаними.