§2. Причини та умови кіберзлочинності

В механізмі детермінації кіберзлочинності можна умовно виділити такі групи чинників: соціальні, політичні, економічні, технологічні, психологічні, а також чинники пов’язані з діяльністю правоохоронних органів та віктимною поведінкою потерпілих.

Соціальні чинники виступають своєрідними передумовами функціонування та розвитку кіберзлочинності. В першу чергу, це зміни в соціальному житті, породжені сучасним науково-технічним прогресом, пов’язані з всебічною комп’ютерізацією суспільства, а також формуванням інформаційного простору, заснованого на використанні ЕОМ, та зумовленого цим створенням і розвитком нових суспільних відносин у сфері комп’ютерної інформації. У зв’язку з цим, багато сфер суспільної активності переходить у віртуальний простір, що не залишилось без уваги кримінального середовища та створило нові можливості для вчинення різноманітних злочинів за допомогою електронно-обчислюваної техніки. Отже, кіберзлочинність виступає побічним продуктом так званої «технореволюції».

Політичні чинники виявляються у недостатньому усвідомленні урядом можливих соціальних наслідків кіберзлочинності. У зв’язку з цим, обмежуються бюджетні фінансування робіт зі створення правової, організаційної, технічної бази інформаційної безпеки держави та захисту прав і свобод громадян в віртуальному просторі. Фактично не виділяються кошти на фундаментальні та прикладні вітчизняні дослідження у сфері запобігання кіберзлочинності. Недостатня увага також приділяється правовому регулюванню комп’ютерної сфери, що на фоні її бурхливого неконтрольованого розвитку, призводить до відставання правових норм від потреб суспільства в кіберпросторі.

Економічні чинники проявляються у значній прибутковості кіберзлочинів. Повідомлення зарубіжних науковців свідчать, що кіберзлочинність за рівнем кримінального збагачення займає третє місце після торгівлі зброєю та наркотиками. За оцінками Рахункової палати уряду США, щорічний дохід злочинців тільки від розкрадань та шахрайств, вчинених з використанням комп’ютерних технологій через Інтернет, досягає 5 млрд. дол. Ці показники щорічно збільшуються пропорційно зростанню у структурі національної та міжнародної економіці сектора торгівлі та надання послуг через електроні (комп’ютерні) засоби телекомунікації.

Технологічні чинники проявляються у технічній простоті вчинення кіберзлочинів. Навіть при наявності загальних знань в галузі системного адміністрування чи програмування можна отримати доступ до слабозахищенної мережі ЕОМ. Високопрофесійні ж хакери можуть обійти будь-який захист та замаскувати сліди вторгнення чи модифікації інформації. Негативною тенденцією є також поширення в мережі Інтернет ринку програм-вірусів, що надає можливості вчинення кіберзлочинів зловмисникам, які не володіють комп’ютерними знаннями.

Психологічні чинники зумовлені особливостями функціонування віртуального простору. У реальному світі існують певні стримувальні засоби, а у віртуальному – злочинці не можуть бачити своїх жертв, яких вони вибрали для атаки. Красти у тих кого ти не бачиш, до кого не можеш доторкнутися рукою, набагато легше. Немає фізичної шкоди, кровопролиття та інших атрибутів небезпеки. Злочини у мережі – це злочини на відстані. У зв’язку з цим, у винних осіб є певне усвідомлення анонімності та відсутності безпосереднього ризику бути виявленим та притягнутим до кримінальної відповідальності.

Чинники, пов’язані з діяльністю правоохоронних органів, суттєво впливають на функціонування та розвиток кіберзлочинності. Назвемо деякі з них:

• відсутність спеціалізації при навчанні працівників правоохоронних органів, що призводить до їх непідготовленості до ефективного виявлення та розслідування кіберзлочинів;

• недосконалість чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства;

• недостатня забезпеченість правоохоронних органів спеціальними технічними засобами виявлення та розслідування кіберзлочинів;

• технічна складність відслідковування інформаційних загроз;

• слабкість координації дій в боротьбі з кіберзлочинністю правоохоронних органів та інших органів державної влади, а також відсутність ефективного міжнародного співробітництва з протидії кіберзлочинності;

• відсутність належної взаємодії між правоохоронними органами та приватним бізнесом з питань захисту мереж ЕОМ, надання необхідної інформації стосовно правопорушень в віртуальному просторі.

Чинники пов’язані з віктимною поведінкою потерпілих виявляються в відсутності у більшості населення належної культури поведінки в поводжені з комп’ютерною технікою. Це проявляється в економії потерпілих на системах програмного і технічного захисту інформації (відсутність антивірусних програм, брандмауерів; недооцінка оновлення програм захисту; використання неліцензійного програмного забезпечення), порушенні загальних правил роботи з інформацією в мережі (відсутність резервних копій важливої інформації, порушення своєї анонімності, застосування виробничого комп’ютера для невідповідних цілей), ігнорування вимог, направлених на збереження конфеденційної інформації (відсутність локальних нормативних актів поводження з комп’ютерною технікою на підприємстві, відсутність нагляду за персоналом, що має доступ до важливої інформації, недосконалість парольної системи захисту від несанкціонованого доступу до робочої станції та її програмного забезпечення, яка не передбачає достовірної ідентифікації користувача за індивідуальними біометричними параметрами), порушення інших правил (ведення публічного особистого життя), а також неповідомлення потерпілими про вчинення кіберзлочинів.