§4. Запобігання корупційній злочинності

Pезультати дослідження Світового банку свідчать, що країни, які борються з корупцією та забезпечують відповідний правопорядок, у довгостроковій перспективі можуть збільшити національний дохід майже в чотири рази.

Заходи запобігання корупції повинні мати пріоритет, однак із урахуванням сучасних викликів, які постали перед Україною, повязаних із зміною влади, виявленням фактів багатомільярдних розкрадань державного бюджету, першочерговим завданням є втілення у життя принціпу невідворотності покарання для всіх осіб, винних у корупційних злочинах і повернення їх незаконно здобутих доходів українській державі. Тому кримінально-правові заходи повинні мати пріоритет в найближчий час, щоб засвідчити зрушення в антизлочинній політиці і дати позитивний сигнал суспільству. Корупційні дії повинні стати ризикованими і невигідними.

Слід продовжувати демократичні зміни, які відбуваються в Україні. Провідне місце у загальносоціальному запобіганні належить заходам, спрямованим на стабілізацію політичної обстановки, реформування економічних відносин, вирішення найбільш гострих соціальних проблем, забезпечення реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина. Особливо важливі в цьому контексті незалежна судова влада і дієва реформована прокуратура.

 В країнах розвинутих демократій на шляху поширення практики політичної корупції вже встановлені системні бар'єри (інституційні та нормативно-правові), які продовжують вдосконалюватися. Чинником зменшення корупційних проявів є створення системи стримування і противаг в системі поділу влади, підзвітність і відкритість державних інституцій. Для нашої країни є актуальним унормування прозорості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, передусім, чітким правовим регулюванням адміністративних процедур. Цьому сприятиме якнайширше використання інформаційних технологій, в першу чергу, інтернету. Мають бути відкритими реєстри майнових прав власності на рухоме та нерухоме майно, реєстри всіх одержувачів соціальних пільг та спеціальних пенсій, витрат, які здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Слід скоротити кількість ліцензій, дозволів та інших бюрократичних обмежень для приватного бізнесу, створити систему державного захисту рівних конкурентних умов для всіх представників бізнесу.

Підписання у червні 2014 р. асоціації з Європейським Cоюзом передбачає структурні реформи у багатьох галузях господарства, зміни у плануванні й виконанні бюджету, контролю за використанням бюджетних коштів, зокрема передбачається зміна функцій Рахункової палати та Контрольно-ревизійного управління. Важливим у цьому контексті є реформування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

Інший напрямок загальносоціального запобігання - активна протидія корупції з боку громадян, їх об’єднань, ЗМІ, оскільки неможливо зменшити корупційні прояви без участі громадянського суспільства.

В Україні є громадські об’єднання, які виконують важливу функцію контролю за діяльністю державного апарату і оперативно реагують на корупційні прояви. Наприклад, одним із найефективніших проектів у сфері журналістських розслідувань є портал “Наші Гроші”, який займається викриттям зловживань у сфері державних закупівель. Завдяки роботі громадської організації “Центр протидії корупції”, створеної у 2012 р., було збережено більше одного міліарда гривень державних коштів від розкрадання.

Однак одним із основних важелів впливу на корупцію є власна поведінка громадян. Без активної корупції не було б величезного масиву корупційних правопорушень. Тому слід проводити цілеспрямовані інформаційні кампанії, метою яких є надання відомостей щодо загроз корупції, негативні наслідки від якої не завжди є очевидними. Важливим є виховання нетерпимості до корупції, навчання навичкам протидії конкретним правопорушенням, усвідомлення власної відповідальності, що дозволить підвищити громадянську активність, перш за все, молоді. У цьому звязку особливо важливим є підготовка майбутніх юристів. Саме студенти юридичних вузів повиніі мати «нульову» толерантність до проявів активної і пасивної корупції.

Стосовно спеціально-кримінологічного запобігання корупції, то слід сказати, що Україна зараз має доволі адекватне антикорупційне законодавство, яке при наявній політичній волі можна практично застосовувати і, таким чином, зменшувати рівень корупційних правопорушень. Основним нормативним актом є Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року, положення якого декілька разів змінювались і доповнювались. У цьому законі надано визначення основних термінів, які є узгодженими з міжнародно-правовими термінами, розширено перелік суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення, визначено систему органів, що здійснюють запобігання і протидію корупції, встановлено перелік обмежень (заборон), спрямованих на мінімізацію корупційних проявів з боку осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування під час перебування їх на посадах та інші заходи.

Разом з цим законом у 2011 р. також було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», який розмежовував адміністративну та кримінальну відповідальність за корупцію, вносив зміни до кримінального, кримінально-процесуального кодексів, кодексу про адміністративні правопорушення, які, у свою чергу, невдовзі знов були змінені.

18 травня 2013 року набрав чинності закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією". Його положення спрямовані на подальше удосконалення антикорупційного законодавства. Було внесено зміни до 44 законів України. Зокрема, згідно із цим законом всі корупційні правопорушення, пов'язані з отриманням неправомірної вигоди, було віднесено до числа злочинів. Звичний термін "хабар" був замінений поняттям "неправомірна вигода". З органів, які є спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції виключені  податкова міліція, військова служба правопорядку у Збройних Силах України  та підрозділи  внутрішньої безпеки митних органів.

Крім того, були врегульовані питання проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, подання публічними службовцями декларацій про майно, доходи, витрати, зобов’язання фінансового характеру, обмеження для прийняття на роботу (службу) до органів державної влади осіб, яких раніше засуджено за вчинення злочинів або на яких протягом трьох останніх років накладались адміністративні стягнення за вчинення корупційних правопорушень; вимог щодо запобігання конфлікту інтересів; обмежень щодо роботи близьких осіб; звільнення з роботи осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення.

13 травня 2014 р. Верховна Рада ухвалила закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв’язку з виконанням Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України”. Згідно нього передбачено посилення санкцій за кримінальні корупційні правопорушення, вчинені як фізичними, так і юридичними особами.

Важливим є те, що законом передбачено посилення гарантій захисту осіб, які повідомляють про корупційні правопорушення. Внесено зміни до законів «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про звернення громадян» в частині закріплення можливості повідомляти про корупційні правопорушення анонімно, а також порядку розгляду таких повідомлень.

Запроваджено зовнішній контроль за деклараціями про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру. Законом запроваджено адміністративну та дисциплінарну відповідальність за подання у згаданих деклараціях недостовірних відомостей.

Здійснення перевірок достовірності зазначених у деклараціях відомостей на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику фінансового характеру. Однак на практиці ефективну систему контролю за доходами і витратими державних службовців досі не створено. Корупційні правопорушення є тими таємними угодами, які дуже складно виявити, однак їх результат, зазвичай, є очевидним – збагачення. Саме на механізмах його виявлення і повернення злочинних активів слід зосередити увагу.

Основні напрямки державної антикорупційної політики були викладені у Національній антикорупційній стратегії на 2011 – 2015 роки. Реалізація цього документу на національному рівні повинна була здійснюватись через виконання затвердженої Кабінетом Міністрів України Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на той же період часу. Однак відсутність політичної волі, декларативні положення обох документів ніяким чином не вплинули на покращення ситуації у цій сфері.

В Україні створено розгалужену систему суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції. Їх перелік надано в ст. 5 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». Вони поділяються на спеціально уповноважених суб'єктів, тих, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції в межах повноважень, визначених Конституцією України, а також інших суб'єктів, які беруть участь у запобіганні корупції. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори з метою підвищення ефективності протидії злочинності та корупції координують діяльність правоохоронних органів із означених питань.

 З 1 січня 2014 року Міністерством юстиції України забезпечується оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

Транснаціональні аспекти корупції вимагають глобальних заходів, розроблених і впроваджених світовою спільнотою. Операції щодо відмивання «брудних» грошей, одержавних від корупційної діяльності, не можуть відбутись без підтримки іноземних фінансових установ. Посадові особи все частіше використовують складні схеми перекачування корупційного капіталу на підставні компанії в офшорних юрисдикціях, широко використовується фінансова система розвинутих країн. У цьому напрямку найбільш важливим є боротьба з анонімними підставними компаніями, фондами і трастами.

Численні міжнародно-правові документи, а також практичні дії органів кримінальної юстиції, фінансових інституцій, громадянського суспільства багатьох розвинутих країн світу спрямовані на збільшення ризиків для корумпованих можновладців бути спійманими і покараними, а також на позбавлення їх можливостей використовувати  злочинні доходи, одержані від корупційної діяльності.

Саме для цього були прийняті такі міжнародно-правові акти як Конвенція ООН проти корупції (2003 р.), а також Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.), які містять комплекні заходи із запобігання корупції, а також визначають головні напрямки та пріоритети державної антикорупційної політики щодо сприяння доброчесності публічних посадових осіб, виявлення корупції, покарання за корупційні дії, міжнародного співробітництва,

Важливими з погляду міжнародної антикорупційної політики є також Конвенція ОБСЄ з боротьби з хабарництвом міжнародних державних по- садовців (1997); Африканська конвенція про запобігання корупції та боротьбу з нею (2003); Кримінальна Конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією (1999 р.), Цивільна Конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією (1999 р.).