§ 5. Завдання кримінології на сучасному етапі розвитку України і перспективи

Реальне втілення конституційного положення, що Україна – правова держава, в якій утвердження і забезпечення прав і свобод людини, є її головним обов'язком, передбачає, перш за все, створення в ній надійної системи кримінального запобігання правопорушень у різних сферах матеріального і духовного житття людей. Це є і основним завданням кримінології в Україні.

Позитивним сигналом розуміння важливості цього завдання є те, що в державі і значній частині суспільства спостерігається потреба у розробці, впровадженні, реалізації і підвищенні ефективності такої системи. Про це свідчать наукові, нормативні, організаційно-управлінські, інформаційні, ресурснозабезпечуючі та інші заходи, а саме: створення науково-дослідних установ з кримінології (Інститут вивчення проблем злочинності ім. академіка В.В. Сташиса, Координаціне бюро з проблем кримінології Національної академії правових наук України, Кримінологічної асоціації України); видання низки законів і підзаконних актів стосовно запобігання і протидії злочинності та її окремим проявам (організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю і корупцією; про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону; про засади запобігання і протидії корупції; державні комплексні програми профілактики злочинності та ін.); втілення у практику запобігання злочинності кримінологічного прогнозування, державного і регіонального планування запобігання і протидії злочинності; про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції тощо); проведення міжнародних науково-практичних конференцій, семінарів, «круглих столів», присвячених проблемам боротьби зі злочинністю, видання монографічних робіт за результатами проведених кримінологічних досліджень, фундаментальних праць «Правова система України: історія, стан та перспективи у 5 томах, п'ятий том якої містить проблеми теорії запобігання та боротьби зі злочинністю, за який ряд вчених-авторів стали Лауреатами Державної премії України в галузі науки і техніки (2011р.); Правова доктрина України: у 5 т., 2013,у п'ятому томі якої є розділ «Кримінологія»; розширюється ресурсна база запобіжної діяльності.

У 2002р. Координаційним бюро з проблем кримінології НАПрН України розроблено і схвалено Концепцію розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст. Концепція визначила: 1) сучасні ключові проблеми кримінологічної науки і практики, з якими вони вступили у XXI ст.; 2) основні проблеми і завдання кримінології, які визначені на основі прогнозу розвитку кримінологічної обстановки в країні на початку XXI ст.; 3) потреби і завдання розвитку та самоудосконалення кримінології як науки (А.П. Закалюк).

Для реалізації основного завдання кримінологія повинна:

• правдиво відображати кримінальну реальність – злочинність та її багатоліких проявів та витоків;

• поглиблено вивчати феномен злочинця, не обмежуючи свої дослідження аналізом тільки спеціальних факторів її формування;

• адекватно описувати детермінанти злочинності, причини й умови її злочинних проявів, вплив фонових явищ (алкоголізм, наркоманія, безробіття, бідність, бездоглядність, віктимізація тощо) на формування кримінальної мотивації;

• активізувати пошук шляхів і стратегій стабілізації злочинності, зменшення темпів її зростання, соціальної небезпеки, професіоналізму, організованості та корупції;

• досліджувати і використовувати світовий досвід запобігання та протидії злочинності, спираючись на науково обгрунтовані, практично випробувані у тих чи інших країнах світу заходи, які надані у рекомендаціях Конгресів ООН по запобіганню злочинності і кримінальному правосуддю.

Подальший розвиток кримінології як науки, так і практики вбачається у остаточному оформленню державної політики у сфері профілактики правопорушень у кримінологічну політику запобігання та протидії злочинності в Україні. Науковою базою кримінологічної політики є теорія запобігання злочинності, вихідні положення якої у цілому розроблені у працях вітчизняних і зарубіжних кримінологів. Слід зазначити, що світовий досвід протидії злочинності, численні наукові дослідження переконливо свідчать про те, що остаточно подолати злочинність і ті явища, які її породжують та їй сприяють, поки що неможливо. Навпаки, «кримінологічний статок» отримує нові злочинні прояви. Історія розвитку держави і права ще не створила тих соціально-політичних, економічних, культурно-виховних, моральних умов, за яких подолання злочинності, а точніше, криміногенного потенціалу суспільства, проявами якого і є злочинність, стала б реальністю. Неможливість вирішити цю глобальну проблему засобами історично створеної моделі переважно репресивного (карального) впливу на злочинців змушує загадати й про іншу давнозвісну модель протидії злочинності – її запобігання, яка (за винятком деяких елементів) у жодній країні довготривало, послідовно, наполегливо не застосовувалася, та спонукає до енергійного пошуку способів її ефективного впровадження. Обов'язковими передумовами запобігання злочинності є соціально-економічна стабільність у державі ( і навіть у державах); збільшення соціального капіталу шляхом здійснення найкращої соціальної політики; позитивна динаміка міжнародного співробітництва; стабільність законодавства, що регулює усі сфери життя; суспільна злагода і збалансованість інтересів різних верств населення та ін. Глобалізація, крім інших наслідків, має сприяти поширенню цих позитивних стандартів. Зараз «мудрий законодавець» (за Ш. Монтеск'є) намагається поєднати репресивну помірність із посиленням профілактичного тиску, наприклад, закон про засади запобігання та протидії корупції. Настав час, як вже згадувалось, перетворення кримінології із «сигналізуючої» науки на самостійну соціальну науку, здатну вирішувати проблеми і дійсно брати посильну участь у впровадженні своїх прогресивних ідей і наробок у практику кримінологічно осмисленої (а не стихійної) протидії злочинності. Але для цього потрібна політична воля. Поставлене на порядок денний державної внутрішньої політики питання про посилення кримінологічного аспекту у сфері протидії злочинності активізує нормотворення, наукові дослідження злочинних проявів, привертає увагу політиків різних рівнів, засобів масової інформації, громадян.

Можна сподіватись, що концептуальні положення, ідеї, принципи кримінологічної політики з часом будуть реалізовані у практичній запобіжній діяльності з певним позитивним результатом.