§5. Віктимологічне запобігання

Віктимологічне запобігання – це самостійний напрям запобігання злочинності, що охоплює комплекс заходів та діяльність, спрямовану на зниження рівня групової (масової) та індивідуальної віктимності, а також зменшення кількості жертв злочинів у суспільстві. Залежно від цілей і завдань, віктимологічне запобігання здійснюється на загальносоціальному, спеціальному та індивідуальному рівнях (О. М. Джужа, 2006).

Загальносоціальний рівень включає заходи по зниженню віктимогенного потенціалу суспільства, виявленню та обмеженню дії детермінант масової віктимізації. Зокрема, це формування та реалізація ефективної соціальної та економічної політики, здійснення культурно-просвітницької роботи, правового виховання, урегулювання міграційних процесів, подолання стихійної урбанізації тощо. Заходи загальносоціального запобігання спрямовуються на все населення України (Литвинов О. М., 2009)

Спеціальний рівень передбачає зниження рівня віктимності найбільш вразливих соціальних груп (неповнолітніх, молоді, осіб похилого віку, представників професій, пов’язаних з ризиком).

Індивідуальний рівень охоплює корегуючий вплив на людей, особисті риси і неправомірна поведінка яких свідчить про високу вірогідність стати жертвою злочину, а також роботу із потенційними злочинцями, що перебувають із жертвами у різного роду зв’язках та відносинах та урегулювання віктимогенних ситуацій.

Об’єктом віктимологічного запобігання є детермінанти масової (групової) та індивідуальної віктимності, віктимогенні ситуації, особа потенційної жертви.

Методами віктимологічного запобігання є переконання, надання допомоги, застереження, забезпечення особистої і майнової безпеки, нейтралізація віктимогенно небезпечних ситуацій. Кінцевою метою такого запобігання є зменшення кількості жертв злочинів та убезпечення людей, що мають схильність наражатися на небезпеку злочинних посягань.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Що являє собою кримінологічна віктимологія? Охарактеризуйте історію розвитку та концептуальні положення цієї галузі кримінологічних знань.

2. Надайте визначення поняття «жертва злочину» та наведіть класифікацію жертв.

3. Розкрийте поняття віктимності та віктимної поведінки. Які види віктимної поведінки виділяють в кримінології?

4. Охарактеризуйте сучасний етап та детермінанти віктимізації в Україні.

Розділ 9. Запобігання злочинності

§1. Кримінологічна політика: поняття, зміст, значення

Термін політика (від гр. politike) з давніх давен використовувався для позначення мистецтва управління державою, як ідейний напрям і методи діяльності державної влади у середині своєї держави і поза нею. Політика – це свідома, планова, багатоаспектан діяльність державної влади щодо створення благоприємних умов для її збереження й укріплення. Згодом цей термін став використовуватися ширше у науці і практиці і отримав певне сутнісне «забарвлення» в залежності від галузей знань і сфер життєдіяльності людей (наприклад, економічна політика, політика у сфері екології, кримінально-правова політика тощо).

Відносно недавно зазначений термін став поєднуватися з кримінологічною теорією і практикою керованого державного запобігання злочинності і це словосполучення отримало у вітчизняному науковому просторі назву «Кримінологічна політика» на відміну від інших політик у сфері протидіЇ їх злочинності (кримінально-правова, кримінально-процесуальна, кримінально-виконавча політики).

Отже, планомірна протидія злочинності з метою її поступового скорочення і витіснення з людського буття як дальня перспектива пов'язується не стільки з кримінально-правовою, скільки з кримінальною політикою запобігання злочинності. На відміну від кримінально-правової, кримінологічна політика не передбачає видання і застосування кримінальних законів, хоча і намагається підвищити їх запобіжну функцію. Запобігання завжди має активний, наступальний, випереджальний характер, але орієнтується не на репресію, а на скорочення сфери застосування примусових заходів.

Кримінологічну політику, виходячи зі сказаного, можна вважати своєрідною ідеологією, під впливом якої, з одного боку, розробляються форми, завдання, зміст, принципи діяльності держави у сфері нерепресивного напряму боротьби зі злочинністю, а з другого – використовується найбільш обгрунтьована з соціально-політичних позицій наявна або розробляється відповідно до неї нова теорія запобігання злочинності.

Таким чином, кримінологічна політика – це складова частина державної внутрішньої соціально-економічної і політичної політики, яким на основі Конституції України, теорії кримінології та інтегрованих нею знань і світового досвіду визначає методологічні засади і шляхи, якими керується держава при здійсненні нерепресивної протидії злочинності та її проявам. Тим самим кримінологічна політика виступає як єдність:

1)державної концепції запобігання та протидії злочинності, що виражається у відповідних директивних актах вищого законодавчого органу держави – Верховної Ради України. Запобігання злочинності в країні повинно стати національним обов'язком усіх гілок влади;

2) наукової кримінологічної теорії запобігання злочинності. Віхідні положення цієї теорії в цілому розроблені у працях вітчизняних кримінологів. Обов'язковими передумовами запобігання злочинності є політична і соціально-економічна стабільність у державі (і навіть у державах), збільшення соціального капіталу шляхом здійснення найкращої соціальної політики, позитивна динаміка міжнародного співробітництва, стабільність законодавства, що регулює основні сфери життя, суспільна злагода і сбалансованість інтересів різних верств населення та ін.;

3) особливого виду діяльності держави, її органів, громадськості, спрямованої на ефективну протидію злочинносіт як соціального явища та окремим її проявам, що полягає у такому.

- Це політична вольова довготривала, повсякчасна, складна, напалеглева протидія всіх державних і суспільних інституцій тим явищам, які створюють кримінальну мотивацію у населення.

- Криміногенні детермінанти злочинних проявів криються в самому суспільстві, людях, тому слід говорити про своєрідне «самолікування», «очищення». Держава, влада, суспільство повинні це усідомити і додержуватися таких підходів до внуктрішньої і зовнішньої політики, які б виключали або зменшували кримінальну активність членів суспільства.

- Особливість діяльності, пов'язаної з нерепресивною протидією злочинності, передбачає відмову від постійності, перетворення її на короткочасні компанії і штучні обіцянки. Зміна владних структур не повинна впливати на виконання запобіжних заходів, якщо вони відповідають принципам кримінологічної політики. Можливі повна корекція, деякі зміни, доповнення, але здійснення самої політики, відповідних її законів, нормативно-правових актів, програм, планів необхідно неухильно продовжувати.

- Ефективність чи навпаки кримінологічної політики можна визначити лише шляхом встановлення реального результату від упровадження поточних програм і планів запобігання злочинності. Це положення – аксіома теорії запобігання злочинності.

- Діяльність із запобігання злочинності, як і сама кримінологічна політика, злочинним світом позитивно не сприймається, на жаль, незаінтересованими в її здійсненні можуть бути і підприємці і бізнесмени, і посадові особи, і чиновники, і навіть пересічні громадяни, способ дій і життя яких унаслідок об'єктивних і суб'єктивних обставин часто не відповідають законові.

Реальне втілення конституційного положення, що Україна є правовою державою, неможливе без подальшого розвитку державної кримінологічної політики.