§3. Соціальне і біологічне в особистості злочинця, їх співвідношення

Давно ведеться наукова полеміка про те, що, передусім, визначає поведінку людини, зокрема, й злочинну – природні вроджені (біологічні) якості чи ті, що були набуті у процесі соціалізації. Вирішення цієї проблеми в ретроспективі будувалось на двох історичних напрямах учень про природу злочинів. Відповідь на це запитання іноді надавалась і надається спрощено й однозначно. Тому помилковими є як однобічна біопсихологізація особи, так і однобічна соціологізація даного поняття. Не слід забувати, що частка тієї або іншої складової особистості в окремих формах поведінки людей часом відрізняється, не збігається за своїм обсягом і зміщується в той чи інший бік.

Особистість злочинця (як і будь-яка особистість) — це складне інтегруюче поняття, що включає в себе біологічні, психічні, духовні і соціальні сторони людини. До набору біологічних якостей людини належать анатомо-фізіологічні, генетичні, нервово-мозкові та інші властивості організму, а також прояви складного механізму успадкування. До цього часу переважною більшістю представників філософських, природничих і суспільних наук біологічне в людині розцінюється як випадкове і нейтральне, якщо брати його виокремлено у статиці. Але воно «спрацьовує» в період раннього формування особи і на окремих стадіях детермінації її поведінки. Біологічне є умовою розвитку людини як особистості. Біологічні особливості можуть набувати значущості в окремих випадках, наприклад, у поведінці неповнолітніх. Як вважають кримінологи наявність критичних фаз розвитку емоційно-вольової сфери у підлітків впливає на їх вчинки. Несформованість соціальних рис призводить до недостатнього самоконтролю.

Звичайно ж, деструктивна поведінка людини залежить від її біологічної природи, її особливостей. Одним із перших у радянській кримінології звернув увагу на важливість урахування біологічних особливостей саратовський кримінолог І.С. Ной, який наголошував, що в етіології (причинності) злочинної поведінки обов’язково повинні враховуватись певні якості, успадковані людиною при народженні. Його підтримував український кримінолог А.Ф. Зелінський, який підкреслював, що особою генетично успадковується темперамент, від якого значною мірою залежить характер людини, зокрема, така його особливість, як залежність поведінки від зовнішніх впливів (інтроверти, екстраверти). Він народження людина успадковує інтелектуальні та інші задатки, талант, обдарованість, а також будову тіла, що має вагоме значення у формуванні особистості злочинця. Наприклад, серед неповнолітніх правопорушників чимало осіб із затримками інтелектуального розвитку. Вони формально досягли віку кримінальної відповідальності, осудні, але не здатні правиль­но оцінювати соціальну значимість своєї поведінки, прийня­ти правильне рішення при виборі лінії поведінки в складній ситуації. Отже, важливим є врахування невідповідності фактичного і розумо­вого віку злочинця при призначенні покарання, оскільки ця обставина пом'якшує провину правопорушника, у виняткових випадках — виключає можливість йо­го кримінальної відповідальності.

Під психічною складовою особи розуміють самостійний душевно-внутрішній світ: її відчуття, сприйняття, переживання; вольові, інтелектуальні та емоційні особливості; темперамент і характер. Деякі з цих якостей і властивостей мають природну основу. Всі вони є відносно стійкими та індивідуальними, що не виключає їх розвитку протягом усього життя людини під впливом конкретних життєвих умов і в результаті захворювань. Але в основному вони змінюються під впливом виховання і ресоціалізації. Ось чому ця складова особи є не суто психічним початком, а є її психосоціальними властивостями. Особливо слід підкреслити, що психічна діяльність людини в повному обсязі проявляється через її активне спілкування з іншими людьми та соціальними групами.

У зв’язку з розглядом даної проблеми простежимо роль і вплив психічних аномалій (відхилень) на злочинну поведінку. Психічні аномалії – це розлади психічної діяльності, які не виключають осудності, але спричиняють особистісні зміни, які можуть призвести до відхилень у поведінці. Найчастіше вони є спадковими, однак можуть бути і набутими. Ці аномалії включають в себе такі захворювання і стани характеру як психопатія, олігофренія у формі дебільності, алкоголізм, наркоманія, остаточні прояви черепно - мозкових травм, органічні захворювання центральної нервової системи, епілепсія, судинні захворювання з психічними змінами, шизофренія в стані стійкої ремісії та деякі інші психічні розлади та хвороби.

Аналіз слідчої і судової практики дозволяє зробити висновок про те, що особи, які мають психічні аномалії у межах осудності, набагато легше втягуються в кримінальні ситуації, а також частіше за психічно здорових осіб мають конфлікти із законом. Емоційна нестійкість, нерідко раптова збудливість, схильність до афективних реакцій даної категорії осіб можуть збільшувати ймовірність вчинення ними злочинів. Психоаномалії суттєво ускладнюють засвоєння соціальних норм, котрі регулюють поведінку, тобто обтяжують формування і пристосування до життя. Як наслідок – такі індивіди більшою мірою, ніж інші, відчужені від малих соціальних груп і в цілому від суспільства. Коло родинних, дозвільних і ділових стосунків різко звужено, нестійке, а іноді й відсутнє. У реальній ситуації поведінка таких людей, найчастіше, стає конфліктною.

Ю.М. Антонян довів, що особи із психічними вадами переважають серед тих, хто вчинив вбивства та спричинив тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганство, а також серед неповнолітніх злочинців і рецидивістів. Згідно з результатами дослідження, проведеного О. Хорватовою, особами з психічними аномаліями вчиняється майже 37 % насильницьких злочинів проти інших осіб.

За даними вибіркових досліджень, найчастіше серед тих, хто вчинив такі злочини, зустрічаються такі аномалії: психопатії і психопатичні стани- 33 %, органічні враження центральної нервової системи – 18 %, хронічний алкоголізм – 17 %.

Отже, поєднані з несприятливими соціальними умовами виховання й існування, психічні аномалії сприяють формуванню таких сталих рис і уявлень особи, які у конкретній ситуації визначають вибір злочинного шляху задоволення потреб і досягнення певної мети.

Духовне являє собою набір таких характеристик, як милосердя, співчуття, взаємодопомога, повага, любов до ближнього, національна гідність тощо. Духовність формує реальну сутність людини, її ставлення до життя, зумовлює релігійно-філософські роздуми про внутрішній світ людини, шлях до істини, смерть та безсмертя, вічність та душу.

Саме про цю складову людини дуже часто забувають, досліджуючи злочинну поведінку. Нехтування духовними потребами індивіда, небажання або невміння їх розвивати в дитинстві з боку батьків, освітніх закладів часто призводять до незворотніх процесів у свідомості неповнолітніх і дорослих, які потім проявляються у виборі аморальної і злочинної поведінки заради задоволення сьогочасних базових потреб. Можна сказати, що злочин є наслідком недосконалості людської духовності. Суб’єкт вчиняє злочин, коли внутрішньо готовий на нього при наявності зовнішніх (соціальних) сигналів, яким відповідають духовні якості індивіда. В останні роки звертається увага на той факт, що тільки враховуючи духовну складову індивіда можна надати цілісний погляд на особистість злочинця. Суттєвим внеском у розвиток кримінологічної науки стали результати праць І. В. Кондратюка, в яких досліджуються духовні сторони особистості злочинця.

Щодо ролі соціального, то слід памятати, що особистість злочинця формується середовищем, мікро і макровпливами, що потрапляють на певну біологічну основу. Зі свого боку біологічне, є умовою розвитку людини як особистості. Біологічні особливості можуть набувати значущості в окремих випадках, наприклад, у поведінці неповнолітніх. Як вважають кримінологи, наявність критичних фаз розвитку емоційно-вольової сфери у підлітків, впливає на їх вчинки. Несформованість соціальних рис призводить до недостатнього самоконтролю.

На думку В.В. Голіни, здатність людини до кримінальної деструктивності (відхиленню від заборони) закладено природою, однак вона не є фатальною і здебільшого має соціально обумовлений характер.

Формування криміногенності особистості, яка в подальшому перетворюється в злочинця, може починатись із перебування в аморальному або протиправному оточенні (сім’я, друзі, сусіди), для якого є характерним вчинення правопорушень некримінального характеру. У цьому стані негативна спрямованість особистості ще не посідає провідних позицій. У генезі особистості злочинця ця первинна криміналізація особистості утворює стадію передкрімінальної особистості. Саме на цьому етапі важливо розпізнати поведінкові проблеми індивіда і застосувати до нього профілактичні заходи. Криміналізація особистості – наділення людини антисоціальними якостями – як правило, потребує певного часу.

Вчинення злочину є показником того, що посилилась негативна складова спрямованості особистості і відбулась її криміналізація. Отже, профілактичні заходи не були ефективними або взагалі не застосовувались.

Таким чином, слід констатувати, що зараз серед сучасних українських кримінологів переважає погляд, шо біологічне і соціальне в людській природі не протистоять одне одному, а існують у нерозривній єдності, взаємозв’язку і взаємообумовленості. Біопсихологічні фактори є матеріальною передумовою розвитку соціальної сутності людини в позитивному або негативному значенні. Генетичний набір людини реалізується за наявності відповідних життєвих умов. Цей процес залежить від конкретного середовища проживання і спілкування людини, впливів суспільства, а також від характеру її соціальної діяльності. Цілісний погляд на особистість злочинця можливий тільки з урахуванням духовної складової індивідуума, що не знайшло поки адекватного відображенння в кримінологічній науці.