§2. Умови, що сприяють вчиненню злочину

Для реального вчинення злочину, недостатньо існування тільки його причини. Сформований мотив і попереднє рішення діяти у певний спосіб, створюють високу ймовірність протиправного посягання. Однак внутрішня причина діє через зовнішні умови. Остаточна невизначеність можливого перебігу подій та ризики недосягнення поставленої мети – до певного часу стримують більшість зловмисників. Щоб приступити до виконання наміру, особа має отримати додаткові аргументи на користь реальності досягнення поставленої мети та спрогнозувати хід запланованого посягання. Такі аргументи зловмисник черпає із зовнішнього середовища, в якому протікає його життя і діяльність, а також шляхом оцінки обставин, що складаються перед вчиненням злочину на предмет сприятливості та досягнення конкретного результату. Іншими словами, викликають рішучість переходу від намірів до дій – зовнішні умови та конкретна життєва ситуація. Зовнішні умови, що сприяють вчиненню злочину можна поділити на дві групи: 1) умови формування кримінальної мотивації та мотивів; 2) умови реалізації мотивів і рішення про вчинення злочину.

Формуванню кримінальної мотивації і мотивів передує формування особистості злочинця, а точніше його антисуспільної спрямованості. Антисуспільна спрямованість особистості – це система ціннісних переваг, що вмотивовують вибір протиправного шляху досягнення цілей життя і діяльності. В основі зазначеної спрямованості лежать викривлені ціннісні орієнтації, вузько індивідуалістичні інтереси, аморальні принципи, домінантні мотиви і фіксована лінія поведінки. У кінцевому підсумку, антисуспільна спрямованість породжує кримінальну мотивацію, що втілюється у рішення діяти протиправно за сприятливих зовнішніх обставин.

Антисуспільна спрямованість утворюється поступово, по-мірі засвоєння та відтворення у повсякденній практиці протиправної моделі поведінки. У повсякденному житті все починається із несприйняття суспільних цінностей, невиконання соціальних та правових норм, нехтування вимогами суспільної моралі, що тягне за собою орієнтованість на протиправні форми поведінки як цілком прийнятні. Згодом, особа експериментує із вчиненням адміністративних правопорушень та злочинів невеликої тяжкості. Якщо це проходить безкарно, то виробляється прийнятне особисте ставлення до протиправної моделі поведінки та виникає мотивація до вчинення нових злочинів.

Найбільш вагомий вплив на формування кримінальної мотивації і мотивів вчинення злочинів справляють деформації первинних інститутів соціалізації: батьківської сім’ї, школи, трудового колективу, найближчого побутового оточення, дозвільної групи спілкування.

Батьківська сім’я – первинний і найбільш потужний інститут соціалізації, що визначальним чином впливає на становлення спрямованості особистості: просоціальної чи антисоціальної. Кримінологи звертають увагу на декілька основних дефектів соціалізації, притаманних батьківській сім’ї, що можуть формувати кримінальну мотивацію: а) емоційне ставлення батьків до дітей у ранньому дитинстві; б) умови виховання та розвитку дітей; в) характер відносин між батьками та дітьми.

Психологи доводять, що діти почуваються щасливими і повноцінно розвиваються у разі, якщо їхнє народження було бажаним для батьків. Тоді, їх оточують любов’ю і турботою, дарують щасливе дитинство. Особливо важливим є емоційний зв'язок між матір'ю та дитиною, починаючи із віку немовляти. Духовне неприйняття дитини, відсутність кровного зв’язку – породжують у неї підсвідомі страхи і тривогу за своє теперішнє та майбутнє, формують комплекс неповноцінності і в цілому порушують нормальний процес соціалізації (Ю. М. Антонян, 1983). Обділені батьківською любов’ю та турботою діти, погано адаптуються до вимог суспільства, виявляють схильність до раннього вживання психоактивних речовин, агресії у міжособистих взаєминах, порівняно частіше мають проблеми із законом.

Ранній період соціалізації переважної більшості злочинців проходить у несприятливих умовах виховання та особистого розвитку. Свого часу вони були вихованцями сімей, що опинилися у складних життєвих обставинах. Йдеться про сім’ї з дітьми, які втратили свої виховні можливості через виникнення таких умов, що об’єктивно порушують нормальну життєдіяльність одного або кількох членів сім’ї, наслідки яких вони не можуть подолати самостійно. Складні життєві обставини пов’язуються з інвалідністю батьків, вимушеною міграцією, наркотичною або алкогольною залежністю одного із членів сімї, його перебуванням у місцях позбавлення волі, ВІЛ-інфекцією, насильством у сім’ї, безпритульністю, сирітством, зневажливим ставленням і негативними стосунками в сім’ї, безробіттям. До таких сімей належать родини, у яких батьки або особи, що їх замінюють, ухиляються від виконання своїх обов’язків з виховання дитини, а саме: без поважних причин не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, лікування дитини, не створюють умов для отримання освіти, використовують примусову дитячу працю, вчиняють акти насильства над дитиною, байдуже ставляться до систематичного самовільного залишення дитиною місця постійного проживання.

На підтвердження зв’язку між складними життєвими обставинами виховання дітей та кримінальною мотивацією їх поведінки наведемо деякі результати авторського дослідження. Так, опитування понад 300 неповнолітніх злочинців у Куряжзькій виховній колонії ім. О. С. Макаренка (2013 р.) показало, що до вчинення злочину 58% із них проживали у неповних сім’ях, кожен десятий – вихованець дитячих будинків. Трохи більше половини із числа опитаних скаржилися на погані матеріально-побутові умови життя та прояви сімейного насильства. Понад 60% повідомили, що батьки та особи, які їх замінюють скоріше формально займалися їхнім вихованням і фактично не здійснювали контроль за способом життя та поведінкою. Майже половина (49%) вихованців колонії проживали у сім’ях, де один із членів родини мав судимість. Досить часто такі особи прямо чи опосередковано втягували неповнолітніх у злочинну діяльність або ж свідомо потурали становленню дітей на шлях вчинення злочинів.

Наступним після батьківської сім’ї інститутом соціалізації, що справляє вплив на формування мотиваційної сфери особи є загальноосвітня школа. Сучасні школи мають низку недоліків у навчальній та виховній роботі. Передусім йдеться про приховану комерціоналізацію навчального процесу, дискримінацію учнів за соціальною і матеріальною ознакою та корупцію у шкільному середовищі. Принизливо низький рівень оплати праці, втрачений престиж професії вчителя, поставили вітчизняних педагогів на межу боротьби за виживання, що орієнтує певну частину із них на постійний пошук додаткових доходів, часто незаконного походження. Майже нормою в українських у школах стали грошові благочинні внески при зарахуванні на навчання до школи, коштовні подарунки вчителям, спонсорська допомога від заможних і впливох батьків. Окремі вчителі орієнтовані на отримання незаконної вигоди при оцінюванні рівня знань, видачі нагород та заохочень. На прикладах укоріненої у шкільному середовищі корупції й аморальності, у дітей складається викривлена уява про соціальну справедливість, приходить розуміння переваги матеріальних цінностей над духовними.

Серйозним недоліком навчальних закладів є неефективна робота вчителів із педагогічно занедбаними дітьми, більшість яких проживає в сім’ях, що опинилися у складних життєвих обставинах. Не секрет, що такі діти важко опановують навчальну програму, мають низьку успішність та проблеми із дисципліною. Значні складнощі виникають і з їхнім вихованням. А тому, ставлення педагогів до таких дітей зневажливе, якщо не сказати неприязне. Далеко не кожному вчителю до снаги знайти індивідуальний підхід до важковиховуваного підлітка із неблагополучної сім’ї та допомогти йому адаптуватися до вимог загальноосвітньої школи. Значно простіше, позбутися проблемних учнів за першої ліпшої нагоди шляхом залишення на повторний курс навчання, відрахування із школи за систематичне порушення дисципліни або схиляти батьків до переведення їх дітей до спеціалізованого навчального закладу. Як результат – проблемні діти опиняються на вулиці у колі собі подібних і досить швидко стають на шлях вчинення правопорушень та злочинів.

Окрім цього, практика показує, що в багатьох школах занедбане національно-патріотичне виховання, формування у молодого покоління національної свідомості, активної громадянської позиції, високоморальних якостей та духовних запитів. Недостатньо уваги приділяється проведенню позакласної роботи по розширенню загальноосвітнього кругозору, виявленню і розвитку індивідуальних творчих здібностей, організації змістовного дозвілля, культурного відпочинку та розумних розваг, поширення виховного впливу на учнів у позаурочний час.

У трудовому колективі умовами формування кримінальної мотивації і мотивів вчинення правопорушень та злочинів є низька трудова дисципліна, що полягає у прогулах без поважних причин, розпиванні спритних напоїв та появі у нетверезому стані на робочому місці. На підприємствах, установах, організаціях різних форм власності укорінилися традиції працевлаштування, призначення на керівну посаду та просування по службі на основі корупційних зв’язків та через надання незаконної вигоди роботодавцю. У багатьох колективах, управлінські відносини вибудовуються як корупційна вертикаль між керівниками та близькими їм особами, що дозволяє системно розкрадати грошові кошти, допускати службові зловживання, отримувати незаконну вигоду та уникати кримінальної відповідальності. Значний вплив на формуванню кримінальної мотивації здійснюють хибна професійна корпоративність, що полягає у нехтуванні службовими обов’язками заради виконання незаконних доручень та наказів начальника, в існуванні неформальних привілеїв для відданих керівництву працівників, традиціях поділу доходів здобутих злочинним шляхом між співучасниками, покровительстві злочинної діяльності підлеглих і колег.

Найближче побутове оточення за місцем проживання також сприяє формуванню кримінальної мотивації і мотивів вчинення злочинів. У першу чергу, це стосується дворових традицій, життєвого укладу, поглядів, які підтримуються мешканцями криміногенних частинах населених пунктів. Давно помічено, що місце проживання накладає відбиток на свідомість і поведінку своїх жителів. Майже в кожному населеному пункті є місця, які корінні жителі оминають стороною і не радять їх відвідувати приїжджим. Зазвичай – це інфраструктурно занедбані околиці міст і селищ, де панує моральний занепад, убогий побут, кримінальна субкультура та вулична злочинність. Тут спостерігається найбільша концентрація соціально неблагонадійних елементів (раніше судимих, наркоманів, алкоголіків, токсикоманів, повій, безпритульних, торговців наркотиками, соціально невлаштованої молоді). Вони здебільшого терпимо ставляться до масового зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами і психотропними речовинами, крадіжок майна, насильства в сім’ї, вуличних пограбувань, проституції, хуліганства, тотального паразитизму і безробіття, кримінальних звичаїв і традицій, оскільки роками живуть у такому оточенні та адаптувалися до його норм і «цінностей». Проживання серед таких людей певним чином зобов’язує дотримуватися пануючих традицій і звичаїв, орієнтує у виборі життєвого шляху.

Дозвільні групи є середовищем неформального спілкування та проведення вільного часу, у тому числі, молоді, що перебуває у конфлікті із законом. За даними кримінологів, від 40 до 70% злочинців, свого часу, пройшли етап становлення на шлях вчинення правопорушень і злочинів саме у складі криміногенних груп. Подібні об’єднання мають власні правила поведінки, свою вуличну субкультуру, а їх учасники здебільшого ведуть антисуспільний спосіб життя, пов'язаний із зловживанням психоактивними речовинами, бродяжництвом і жебрацтвом, проституцією, груповою агресією, порушенням громадського порядку, викраденням майна. Кримінальна мотивація і готовність до вчинення злочину учасників зазначених груп формується у процесі трансформації дозлочинних видів діяльності: від асоціальної поведінки до скоєння адміністративних правопорушень, і далі, у напрямі становлення на шлях вчинення злочинів, спочатку невеликої і середньої тяжкості, згодом – тяжких та особливо тяжких.

До умов реалізації мотивів і рішення про вчинення злочину належать сприятливі зовнішні обставини, що полегшують виконання задуму та досягнення бажаного результату. Наприклад, сприятливими умовами вчинення злочинів у громадських місцях будуть такі технічні і матеріальні чинники як: відсутність стаціонарних постів спостереження за оперативною обстановкою та недостатня кількість виставлених нарядів міліції, погане освітлення вулиць, внутрішніх дворів та прилеглої території до багатоповерхових будинків, велика кількість занедбаних недобудов, тупиків, завулків, що мають погану оглядовість, не оснащеність найбільш криміногенних місць засобами цілодобового відеоспостереження. Сюди можна додати недостатню кількість засобів забезпечення охорони громадського порядку (транспорт, службові собаки, коні, табельна зброя, спорядження і спеціальні засоби, електромегафони, освітлювальні прибори та ін.).

Матеріально-технічні чинники на підприємствах, в установах, організації містять ризики вчинення господарських злочинів та злочинів проти власності. Йдеться про недосконалу технологію виробництва, що передбачає можливість утворення залишків неврахованої сировини і продукції, неналежну охорону складів і сховищ, неповний бухгалтерсько-фінансовий облік товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, заплутаний документообіг тощо.

Організаційно-управлінські умови вчинення злочинів включають: нераціональну розстановку сил і використання засобів служб і підрозділів міліції, прорахунки планування щодо дислокації маршрутів патрулювання і постів на території обслуговування; неналежний підбір кадрів на матеріально відповідальні посади, низька ефективність роботи правоохоронних органів, корупцію серед працівників цих органів; погана координація правоохоронними органами, недостатня відомча та міжвідомча взаємодія, брак інформаційно-аналітичного забезпечення, дублювання повноважень органів і служб з однаковою компетенцією, низька виконавча дисципліна тощо.

Психологічні і фізичні чинники полягають у байдужому ставленні жителів населеного пункту до охорони громадського порядку, неготовності допомагати людям, які стали жертвами злочинів, небажанні співпрацювати із правоохоронними органами, неповідомленні про факти вчинених злочинів, нехтуванні у повсякденному житті правилами особистої та майнової безпеки тощо.