§3. Запобігання злочинності неповнолітніх

До заходів загально-соціального запобігання злочинності неповнолітніх належать дії, спрямовані на підвищення соціального захисту сімей з дітьми, збільшення матеріальної допомоги дітям-сиротам і дітям-інвалідам, реформування освітніх закладів, належне фінансове забезпечення праці вчителів і вихователів. Вони націлені на зменшення протиріч і стабілізацію соціально-економічних, політичних, морально-психологічних, правових відносин у державі і суспільстві.

Значну запобіжну роль можуть виконувати школи, центри юнацької творчості, спортивні гуртки і секції, що організовують дозвілля підлітків. Слід звернути увагу на можливості громадських організацій (екологічних, просвітницьких) у протидії злочинності неповнолітніх. Великої ваги набуває виховання шанобливого ставлення до пам’яток культури, національних надбань українського народу.

5 березня 2009 р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо виконання Конвенції ООН про права дитини», яка передбачає щорічну розробку заходів захисту. Слід зазначити, що зараз багато положень вітчизняного законодавства щодо прав дитини залишаються декларативними. Звітування перед Комітетом ООН з прав людини кожні 5 років щодо вжитих заходів захисту прав дитини повинно стати стимулом для всіх органів та установ у справах дітей для належної діяльності у цій сфері.

До спеціально-кримінологічного запобігання потрібно віднести дії (розраховані як на всіх неповнолітніх, так і на їх окремі групи), спрямовані на зменшення негативного впливу криміногенних чинників, а також заходи, скеровані на конкретних осіб з девіантною або злочинною поведінкою з метою недопущення виникнення антисуспільної мотивації.

Згідно із Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 2005 р. із подальшими змінами, суб’єктами запобігання злочинності неповнолітніх є такі державні органи: Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту; служби у справах дітей, створені при органах місцевої виконавчої влади; відділи кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров’я; притулки для дітей; служби у справах дітей; суди; приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ; спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

У 2007–2009 рр. в Україні діяла Комплексна програма профілактики правопорушень. У ній було визначено, що особлива увага приділятиметься запобіганню злочинності серед неповнолітніх. Передбачено було також розробку низки інформаційно-методичних матеріалів з питань запобігання дитячій бездоглядності, бродяжництву та жебрацтву, вживанню спиртних напоїв, наркотичних засобів або психотропних речовин, а також побудову молодіжних центрів праці, діяльність яких була б спрямована на професійну орієнтацію і працевлаштування молоді. На жаль, після закінчення строку дії цієї програми, нічого не відомо щодо виконання її положень.

У цей час в Україні проходить етап реформування системи поводження з неповнолітніми правопорушниками і дітьми з девіантною поведінкою. Передбачається практичне втілення випробуваних часом і ефективних некаральних впливів на неповнолітню особу, яка вчинила злочин — пробації, відновлювальної юстиції, медіації (примирення), які є складовими системи ювенальної юстиції — тієї ланки судової системи, яка в демократичному світі опікується неповнолітніми в їхньому конфлікті із суспільством чи законом. Набагато краще в цій системі захищаються права неповнолітніх свідків та потерпілих від злочинів. Головною ж метою ювенальної юстиції є соціальна реабілітація неповнолітніх правопорушників.

Ювенальні судді уповноважені розглядати як кримінальні справи щодо неповнолітніх, так і цивільні (наприклад справи щодо встановлення опіки та піклування, позбавлення батьківських прав і т. ін.), а також справи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, займатись профілактикою бродяжництва, бездоглядності серед дітей та підлітків.

На основі теорій злочинності неповнолітніх кримінологи, соціальні працівники, співробітники відповідних міністерств і відомств розробляють профілактичні програми. Вони розраховані як на окремі групи неповнолітніх, так і на конкретних осіб. Суб’єкти запобігання злочинності неповнолітніх, які, головним чином, займаються індивідуальним запобіганням злочинності, можуть застосовувати різні форми залучення окремих осіб до цих програм.

30 листопада 2011 р. Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року, де зазначається, що поширення дитячої бездоглядності, зокрема послаблення функцій сім'ї, зменшення кількості позашкільних гуртків і секцій за місцем проживання призводять до збільшення кількості правопорушень, учинених неповнолітніми та за їх участю, випадків утягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

Фахівці звертають увагу на наявний взаємозв’язок певних проблем у поведінці дітей у тих родинах, яким притаманні недостатні виховні навички батьків. Тому у всьому світі зростає кількість впроваджених освітніх профілактичних програм. Головна їх мета — поліпшення практичного виховання дітей, яке повинно призвести до покращення їхньої поведінки. Найефективнішими наразі є спеціальні уроки, коли батьків навчають навичкам переговорів щодо розв’язання конкретних проблем і конфліктних ситуацій у родині, вмінню уважно стежити за поведінкою своїх дітей, визначаючи час їх відсутності вдома, сфери інтересів, уподобань і коло друзів.

Інша категорія — програми запобігання злочинності неповнолітніх, спрямовані на поліпшення молодіжного дозвілля. Кримінологи вважають безцільне марнування часу і неструктуроване дозвілля неповнолітніх негативним чинником, який впливає на підвищення рівня злочинності. Навпаки, «свідоме» дозвілля може утримувати їх від делінквентних вчинків. Проте це дуже часто залежить від конкретних форм проведення вільного часу і, безперечно, не може бути панацеєю від делінквентності як такої. (Відомо, що чимало злочинів вчиняються заради розваги або бажання пережити «гострі відчуття».)

Програми поширення інформації про шкідливість вживання наркотиків здатні зачепити моральні і релігійні аспекти наркоманії або навіть викликати острах перед нагальною загрозою. Інші програми навчають долати тиск неформального ватажка або інших осіб, які прагнуть затягти підлітка у процес вживання наркотиків, вони орієнтують дітей на створення дружніх зв’язків з однодумцями тощо.

Велика кількість програм спрямована на позитивну зміну поведінки тих підлітків, імовірність перетворення яких на злочинців є досить високою. Це, насамперед, ті, хто вже «мав справу» з правоохоронними органами, підлітки, чиї батьки або вони самі зловживають наркотиками чи алкоголем, діти, які втекли з дому внаслідок жорстокого поводження з ними, мають погані оцінки з двох або більше шкільних дисциплін, злісні прогульники уроків.

Школи є впливовим чинником запобігання злочинності неповнолітніх. Важливою є робота з особами, які в ранньому віці виявили агресивну поведінку, дезадаптацію або психопатологію. Друга складова — це реформа процесу навчання в тих школах, які не забезпечують належної соціалізації молоді.

Першочергової уваги потребує розробка і впровадження потужних національних програм антипропаганди тютюнопаління, вживання алкогольних напоїв, наркотиків, яких поки що немає в державі.

Один із напрямів запобігання злочинності неповнолітніх, який поки що недостатньо використовується, — підтримка позитивної та законослухняної поведінки дітей. Важливим є дотримання законодавчих норм, що регулюють захист дітей, а також створення належних механізмів їх забезпечення всіма суб’єктами запобігання злочинності неповнолітніх.