Питання та завдання для самоконтролю

1.Вкажіть на зміни у структурі злочинів проти волі, честі та гідності особи у ХХІ столітті.

2. Від чого залежить латентність злочинів проти волі, честі та гідності особи?

3. На підставі аналізу вказаних у розділі нормативно-правових актів надайте коротку характеристику основних напрямів подолання безробіття в країні, як чинника, що детермінує злочини проти волі, честі та гідності особи, особливо серед молоді.

4. За результатами аналізу Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року охарактеризуйте заходи загальносоціального і спеціально-кримінологічного запобігання цього виду злочинів.

Розділ 13. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи та їх запобігання

§1. Кримінологічна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи

Будь-яке цивілізоване суспільство бере під захист та охорону честь та гідність жінки як символу власної честі та чесноти, а ефективність такого захисту виступає в якості показника загальної культури та зрілості суспільства. Існуючі в суспільстві статеві відносини регламентується та охороняється не тільки і не скільки нормами права, а головним чином вихованням моральних якостей, формуванням культури міжособистісних стосунків, статевого виховання тощо. Також не останню роль в цьому процесі відіграє психологічна допомога при розв’язанні конфліктних ситуацій, а також допомога особі у виході з різного роду психологічних станів, що межують між нормою та патологією.

Статева свобода та статева недоторканість є невід’ємними природними правами особи. Статева свобода реалізується особою, яка, за загальним правилом, досягла повноліття, або, крайньою мірою, шістнадцяти років. Людина, яка досягла такого віку, реалізує статеву свободу на власний розсуд. Статева недоторканість будь-якої особи захищається державою. При цьому необхідно враховувати, що посягання на статеву недоторканість завжди посягає й на статеву свободу.

Статева (сексуальна) злочинність являє собою сукупність злочинів, спрямованих проти статевої свободи або статевої недоторканості, які вчинюються із застосуванням фізичного, психічного насильства або з використанням безпорадного стану потерпілої особи з метою задоволення сексуальної потреби у природній або збоченій формі.

Навіть невелика їх кількість не може не викликати занепокоєння, оскільки статеві злочини мають велику суспільну небезпеку, наслідки їх невідворотні та вони спричиняють глибокі фізичні, моральні та психологічні травми. При цьому необхідно враховувати те, що сексуальне насильство як різновид статевої поведінки (але поведінки не соціалізованої, вандалістичної як за змістом, так і за формою) не може бути адекватно пояснене тільки лише як кримінально-правове явище без врахування соціальних, культурно-виховних, морально-психологічних чинників, що впливають на індивідуальну поведінку.

Аналіз наявної статистичної інформації щодо статевих злочинів свідчить, що їх вчинюється набагато менше, ніж, наприклад, злочинів проти власності.

Статеві злочини в структурі усієї злочинності займають відносну невелику долю (від 0,2 до 0,3%), однак при цьому характеризуються високим ступенем латентності.

Кримінально-правова структура вказаної групи складається з відповідних складів злочинів, передбачених у розділі ІV КК України. Найбільш розповсюдженим серед них є зґвалтування (ст.152). За останні 10 років в середньому щорічно реєструвалось 875 згвалтувань, при чому з кожним роком відбувається поступове зниження кількості зареєстрованих злочинів. Так, у 2002 році було зареєстровано 1043 злочини, у 2003 році – 1048, у 2004 році – 964, у 2005 році – 924, у 2006 році – 993, у 2007 році 878, у 2008 році – 880, у 2009 році – 758, у 2010 році – 635 і у 2011 році – 630 злочинів. Вони, як і усі інші суспільно небезпечні діяння, мають свою кримінально-правову структуру за частинами статті. Так, найбільш розповсюдженим є злочин, кваліфікований за ч. 1 ст. 152 КК України; на другому місці – за ч.3 ст.152КК.

Згідно з офіційною статистикою, зґвалтування, поряд з іншими сексуальними злочинами, має тенденцію до зниження (більше 40% за останні 10 років), що не може радувати через їх латентизацію. У зв’язку з цим статеві злочини можна віднести до високолатентних, де доля прихованих є біля 90%, яким притаманні усі види латентності за способом утворення.

Причинами виникнення, скажімо, штучної латентності є сором жертви, побоювання погіршення соціального статусу, небажання відповідати на безтактні, принизливі питання слідчого про обставини того, що сталося; через погрози злочинця, що сприймаються як реальні тощо.

Самі види зґвалтувань, передбачені різними частинами ст. 152 КК, мають різний обсяг латентності. Найбільший становлять злочини, передбачені ч.1 цієї статті; а найменший – частинами 3 і 4 ст. 152 КК України.

Переважна більшість потерпілих та ґвалтівників походять з незаможних сфер. Разом з тим, це не означає відсутність потерпілих з інших прошарків населення.

Вивчення географії злочинів показує, що зґвалтування за цим показником є досить однорідними. Місцем же більшості їх вчинення у 31,3% є квартири, у 14,1% – лісопосадки; у 10,7% – безлюдні частини вулиць.

Найбільш криміногенна частина доби – ніч (39,5%). Не встановлено абсолютного домінування дня тижня через безробіття понад половини ґвалтівників. Найбільш криміногенна пора – літо (31,7%), найменш – осінь (21,7%).

Достатньо важливим питанням при кримінологічній характеристиці будь-якого злочину є характеристика осіб, які їх вчиняють. Так, близько 80% засуджених за вчинення зґвалтування перебувають у віці від 14 до 29 років. За даними сексологів, на цей віковий інтервал припадає пік фізичної та сексуальної активності. До того ж, до причин вчинення зґвалтувань саме даною категорією можна віднести і те, що особи саме цього віку на сьогодні виховані в умовах негативах соціальних та економічних змін, проблем морально-виховного, культурного характеру. Хоча неможна відкидати осіб у більш старшому віці, хоча їх чисельність не є значною.

79,5% ґвалтівників є неодруженими. Про належність до певного соціального прошарку свідчать дані щодо зайнятості й роду занять: 57,4% є безробітними; 28,6% - працюючими, більшість з яких займалися низько- або середньокваліфікованою працею.

Приблизно по 1/3 злочинців мають неповну середню, середню та середню спеціальну освіту. На сьогодні також з’явилася тенденція, за якою серед ґвалтівників є особи, які взагалі ніколи не навчалися або мають довідку про закінчення навчальної школи, не володіють навичками абетки й письма.

В сукупності зі ст.152 КК України ґвалтівники засуджуються за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст.153 КК України) (біля 60%), а також за хуліганство, крадіжку, грабіж та розбій (приблизно по 10%). За вбивство засуджується біля 20% ґвалтівників, вбивається біля 15% потерпілих.

Чим молодше злочинці, тим частіше зґвалтування та інші сексуальні злочини вчинюються ними в групі.

Кажучи про морально-психологічний портрет статевого злочинця, то його частіше характеризують так риси:

• грубість, яка частіше переходить до жорстокості; цинізм, неповага до прав і свобод інших осіб; майже стерте поняття соціальних гальм та межі між дозволеним і недозволеним;

• примітивізм у поглядах на взаємозв’язок статей, який зводиться лише до статевого акту без урахування згоди протилежної сторони;

• погляд на жінку або на іншого (одностатевого – при задоволенні статевої пристрасті неприроднім способом) партнера як на підкорену істоту без права вибору і права опору, яка є лише знаряддям статевої насолоди;

Загалом аналіз поведінки сексуальних злочинців дозволяє виділити такі їх типи за способом поведінки: 1) раптовий гвалтівтник (умисел на вчинення сексуального злочину виникає раптово під впливом зовнішніх обставин); 2) «шукаючий» (має умисел, при цьому підшукує жертву та найвигіднішу ситуацію для вчинення зґвалтування); 3) плануючий (самостійно створює конкретну життєву ситуацію вчинення цього злочину щодо конкретної жертви); 4) патологічний (має відхилення психічної та/або сексуальної сфери).

Заслуговують на особливу увагу питання аномалій ґвалтівника. Достатньо часто йдеться про те, що сексуальний злочинець – це хвора людина, тому потребує лікування, а не покарання. Це положення є помилковим. Серед ґвалтівників доля неосудних складає лише біля 5%. У решти можуть спостерігатися психічні та характерологічні відхилення в межах осудності (наслідки черпно-мозкових травм, акцентуації, психопатії, неврози, олігофренія в стані легкої дебільності, сексологічні патології тощо). Ми не можемо відкидати криміногенність таких аномалій, однак ними також можна керувати за наявності моральних і поведінкових принципів, стійких соціальний гальм. До того ж, навряд чи доцільно відкидати наявність інших передумов вчинення зґвалтування, скажімо, генетичних. Однак сьогоднішня наука не винайшла способу адекватного реагування на факти впливу спадкового фактору на вчинення сексуального злочину та методику виявлення таких чинників.

Вивчення потерпілих (жертв) та розгляд статевих злочинів саме з боку жертви є важливим через те, що саме вона іноді відіграє важливу роль у механізмі вчинення групи злочинів, що розглядається.

Найпоширенішою віковою категорією потерпілих (біля половини) є особи віком від 13-19 років, за нею особи від 20 до 32 років. Також мають місце як малолітні, так і особи похилого віку. Якщо вік чоловіка-ґвалтівника свідчить про його сексуальну активність, то вік потерпілої особи – про її стан при вчиненні цього злочину: безпорадний стан, характер поведінки, сексуальна активність, ставлення до доступності статевих стосунків та ін.

Із загальної чисельності потерпілих біля 80% є неодруженими. Як і злочинці, більшість із них (39,0%) мають неповну середню освіту. Проте (на відміну від ґвалтівників) це пояснюється переважно шкільним віком великої чисельності потерпілих. Середню і спеціальну освіту мають біля 35% і 15% осіб відповідно. Якщо ґвалтівники не працювали через належність до маргінальних частин суспільства, то жертви – через вік (вони навчалися).

До вчинення злочину 36,3% осіб є знайомими з ґвалтівником; близько 15% – родичами; у 42% ініціатором знайомства є злочинець.

Серед соціально-демографічних та морально-психологічних характеристик особи жертви статевих злочинів взагалі та зґвалтування зокрема, важливе місце посідає саме поведінка жертви, яка викликає стільки суперечок як на практиці, так і в теорії. Загалом вчені сходяться на думці, що незалежно від поведінки жертви неможна говорити про її вину. Рішення вчинити статевий злочин, незалежно від поведінки потерпілих осіб, приймається виключно злочинцем.

Важливим є розгляд поняття віктимності та віктимної поведінки при вчиненні зґвалтування. Віктимність чоловіка при вчиненні цього злочину є набагато меншою за віктимність жінок через психологічні й фізіологічні чинники.

Безумовно, підвищують віктимність не лише поведінка жертви, а і її стан під час вчинення зґвалтування (безпорадний стан, викликаний тимчасовим (безсвідомість) чи постійним хворобливим станом (наприклад, олігофренія) або віком (малим чи похилим). Іноді особи, які не перебувають у безпорадному стані, є підвищено віктимними через психологічні особливості (частіше – підлітки). Хоча іноді і дорослі люди не чинять опору: або через усвідомлення реальності погроз злочинця у разі протистояння, так і через наявність так званого «паралічу жертви», який виникає у особи у разі її психологічної неготовності до нападу.

Віктимність жертви зґвалтування тісно пов’язана з поняттям „віктимогенна поведінка”, що випливає з особливостей цього злочину.

Загалом поведінка жертви зґвалтування може бути позитивною (перешкоджаючою вчиненню зґвалтування), нейтральною (рішення вчинити сексуальний злочин приймається без впливу підштовхуючих чинників) та провокуючою (наявність деякої сексуальної гри з боку жертви з відсутністю передбачення нею можливих наслідків своєї поведінки).