2. Предмет історії політичних та правових вчень

 Кожна наука тому й називається наукою, що має власний пред­мет, під яким розуміється саме те, що конкретна наука вивчає.

історія політичних і правових вчень вивчає розвиток форм сус­пільної свідомості, що виникають разом із правом та державою і відображають їх.

Політична і правова свідомість охоплює сферу відносин між класами, станами та іншими соціальними групами, пов'язану з їх­ньою боротьбою за владу та впливом на державну діяльність і за­конодавство. Політико-правові вчення включають також вчення про право, якими закріплюються і регулюються відносини грома­дянського суспільства, найважливіші з яких пов'язані із сутністю, устроєм і діяльністю держави.

Історія політичних і правових вчень вивчає політичні та правові теорії й ідеї історично, а саме: в процесі їх виникнення і розвитку в ок­ремих соціально-економічних умовах.

Щоб визначити предмет історії політичних вчень, насамперед потрібно з'ясувати, які саме ідеї і теорії належать до політичних.

Поняття "політика" й ті, що випливають з нього, вживаються у науковій літературі не завжди однозначно. Філософи, економісти, юристи вносять у не поняття свої елементи. Проте вони доходять висновку, що для політики найхарактернішим є безпосередній або побічний зв'язок з владою, з діяльністю влади.

При цьому слово "політичний" часто вживають як синонім слова "державний".

Отже, доходимо висновку, що політика розвивається разом з державою і завжди поділяє її долю. Томуполітичні погляди - це погляди різних класів, соціальних груп або окремих мислителів на виникнення й сутність держави і права, характер суспільного ладу, форми, методи та способи організації і діяльності державної влади.

Без держави не існує і не може існувати політика. Політичні вчення відображають політичну діяльність, обґрунтовують або, навпаки, заперечують (критикують, відкидають) певний устрій держави, її головні функції і методи реалізації влади.

Оскільки право (закон) переважно визначається державою і виступає як один з інструментів здійснення її функцій, оскільки право - це державна воля панівного класу або правлячої верхів­ки, то вчення про право безсумнівно також має політичний харак­тер.

Таким чином, без жодних сумнівів, історія політичних і право­вих вчень є наукою юридичною, позаяк її об'єкт становлять дер­жава і право в їх ідеологічному відображенні.

Слід зауважити, що політико-правова ідеологія є однією з найвпливовіших форм суспільної свідомості, що безпосередньо впливає на суспільну практику.

Історія політичних і правових вчень належить до загальнотео­ретичних дисциплін (наук). Водночас вона тісно пов'язана зі спе­ціальними юридичними науками, тому що коло питань, які вона вивчає, доволі велике.

Предмет історії політичних і правових вчень складається переважно з філософських правових ідей і меншою мірою з догматико-теоретичних поглядів юристів (вчення про застосування правових норм). Аналізу і висвітленню підлягають не догматико-георетичні складові правових доктрин, а класово-ідеологічні вис­новки, які з них випливають, і загальнотеоретичні засади, на яких ці вчення ґрунтуються.

У предмет історії політичних і правових вчень входять насам­перед концептуально сформовані погляди та ідеї, які заслугову­ють на відповідну увагу і назву "вчення".

Крізь призму авторського світогляду в них відображається за­звичай масова ідеологія народів, нації, класів та інших суспільних утворень.

Водночас слід зважати на те, що не всі правові ідеї однаковою мірою можуть послуговувати розкриттю сутності політичних по­глядів різних мислителів.

У зв'язку з цим, важливо виявити головне. У кожному конкрет­ному випадку слід звертати увагу (наголошувати) на правові погляди, що якнайкраще характеризують певний політичний на­прям, вказуючи на цивільно-, кримінально- або міжнародно-пра­вові аспекти вчення мислителя.

Не відсьогодні відомо, що розвиток ідей про право, політику, державу завжди супроводжується значно гострішими суперечка­ми, дискусіями, боротьбою, ніж розвиток природничих наук.

Вчення про право і справедливість постійно обстоюється як пе­ром, так і мечем. Як зауважував свого часу (XVIІ ст.) Т. Гоббс. гео­метричне вчення про лінії і фігури не підлягає суперечці тому, що не торкається інтересів людей, особливо тих, хто при владі. Адже якби теорема Піфагора суперечила інтересам владоможців, то усі книги з геометрії були б знищені.

Класовий характер політико-правових доктрин не завжди оче­видний, тому що більшість ідеологів завжди виступають від імені народу і намагаються видавати політико-правові ідеали власного класу як вияв "історичної необхідності", "загальнонародної волі", "загальних інтересів", "національної єдності" тощо.

Звичайно, поряд із класовими інтересами в політико-правових доктринах нерідко відтворюються і загальнолюдські цінності.

Загальнолюдські цінності виражені в тих вченнях про право, які пропагують ідеї рівності людей перед законом, права і закони людини, доволі конкретно розкривають зміст цих прав і свобод та обґрунтовують необхідність їх гарантій.

Історія політичних і правових вчень - це не лише процес пос­тупового пізнання держави і права, накопичення та підсумовуван­ня знань, а й жорстока боротьба протилежних світоглядів, кож­ний з яких намагається знайти опертя в суспільній думці, вплинути на політичну практику і розвиток права, знешкодити аналогічні спроби ворожого класу.

У цьому зв'язку політико-правова ідеологія взагалі визначаєть­ся в поняттях не гносеології (істина - не істина), а соціології (са­мосвідомість соціальних груп і класів). Тому до політико-правових доктрин застосовують критерій не істинності, а здатності виража­ти інтереси певної соціальної групи. Звідси й плюралізм політи­ко-правових доктрин.

Програмні настанови окремих партій, класів і соціальних груп, що не збігаються з об'єктивними законами історії, неминуче де­формують увесь процес відображення та пізнання держави і пра­ва. Зрештою політико-правові вчення з позицій науки (об'єктивної істини) завжди були складним комплексом знань і незнань, ілюзій і передбачень, істини і помилок.

З огляду на викладене доходимо висновку, що предмет історії політичних і правових вчень становить історія виникнення, розвитку та боротьби політичних і правових вчень різних класів, соціальних груп і партій, поступовий процес пізнання держави і права.

Визначення предмета історії політичних і правових вчень у різ­них підручниках різні, але всі вони зводяться до формули, що предмет узагальнює закономірності виникнення, розвитку і боротьби політичних ідей.

Історія політичних і правових вчень - це шкода теоретичного мислення в науці про державу і право.

Важливо пам'ятати, що історія державно-правових ідей завж­ди мобілізується для вирішення завдань сьогодення.