15.3. П. Ж. Прудон

Виникнення анархізму Прудона зумовлювалось тими самими загальними причинами, що й анархізму Штірнера. Як у вченні Штірнера відбилось специфічне становище дрібної буржуазії Ні­меччини його часу, так і у творах Прудона відтворились особли­вості прагнення дрібної буржуазії Франції його епохи.

П'єр Жозеф Прудон (1809-1865 pp.) народився в сім'ї бондаря-пивовара (з дрібних селян). Освіту здобував самотужки, водно­час заробляючи на життя собі та близьким. З 1827 до 1833 р. пра­цював набірником у невеликій друкарні, був її співвласником, а після розорення зайнявся науковою працею і публіцистикою. Поштовхом до цього послужила премія, яку він отримав у 1837 р. від Безансонської академії за нарис із філології. У 1840 р. виходить одна з найважливіших політичних праць Прудона "Що таке влас­ність?", де власність він визначив як "крадіжку".

У 1841-1845 pp., проживаючи в Парижі, Прудон знайомиться з німецькими політичними емігрантами, у тому числі з К. Марк­сом, який високо оцінив працю Прудона про власність і запропо­нував співробітництво. Однак співробітництва не відбулося. У 1846 р. вийшли друком два томи книги Прудона "Система еконо­мічних суперечностей, або філософія злиденності", на яку К. Маркс відгукнувся працею з іронічною назвою "Злиденність фі­лософії". Можливо, це й зумовило припинення їх контактів.

Під час революції 1848 р. Прудон був обраний до парламенту і всіляко намагався реалізувати свої соціальні проекти, але, не маю­чи власної твердої позиції, не був підтриманий. У 1849 р. за статті, спрямовані проти президента Луї Наполеона, Прудон був звину­вачений у порушенні законів про пресу й засуджений до трьох років ув'язнення. У в'язниці він написав працю "Головна ідея ре­волюції XIX ст." (1851 p.).

Вийшовши на свободу в 1852 p., Прудон намагався переконати Луї Наполеона, який вчинив державний переворот і проголосив себе імператором, переглянути деякі політичні цінності й очоли­ти соціалістичний рух. У спеціально виданій праці "Державний переворот як вияв соціальної революції'' він фактично схвалює державний переворот Луї Наполеона і закликає французьких робітників примиритися з цим фактом. Однак ці наївні намагання також не мали успіху.

У 1858 р. Прудон за видання книги "Справедливість народжена революцією і дана церквою", що містила критику релігії, духо­венства і церкви, був знову засуджений до трьох років ув'язнення і штрафу, що становив 4000 франків. Щоб уникнути покарання, Прудон втік до Бельгії, перебував кілька років в еміграції, дочекав­шись помилування у 1860 р.

Крім згаданих праць для розкриття поглядів Прудона певне значення мають також "Сповідь революціонера" (1849 p.), "Війна і мир" (1861 p.), "Про федеральний принцип і єдність Італії" (1863 р.) і незавершена праця "Політичні можливості робітничого класу".

Соціально-політичне вчення Прудона, другого після Штірнера ідеолога анархізму, в 40-х роках XIX ст. зажило популярності у Франції, Бельгії, Голландії та деяких інших країнах Західної Євро­пи. "Прудон, - зазначав Ф. Енгельс, - зіграв в історії європейсь­кого робітничого руху надто важливу роль, щоб можна було так просто його забути".

Перша книга Прудона "Що таке власність?" мала великий ус­піх у сучасників. Ось що писав О. Герцен у своєму щоденнику: "Нарешті я здобув брошуру Прудона "про власність". Прекрас­ний твір, не тільки не нижчий, а й вищий від того, що казали і пи­сали про нього. Зрозуміло, для тих, хто думав про ці речі, для тих, хто переймався над подібними соціальними питаннями, головна його теза не нова. Однак її розвиток прекрасний, влучний, силь­ний, гострий і проникнутий вогнем".

Комплексна програма соціальних реформ Прудона сформува­лась у середині 40-х років, але видозмінювалась до кінця його жит­тя.

Значне місце у творах Прудона відведено істотній критиці ка­піталістичного ладу.

У праці "Що таке власність?" Прудон показує, що в сучасному йому суспільстві постійно здійснюється пограбування народу. Окрім крадіжок, заборонених законом, як, наприклад, розбій, гра­бежі поодинці або групові, крадіжки зі зломом, підробки, шах­райство, обман, виготовлення фальшивих монет тощо, у сус­пільстві існує й "дозволене злодійство", до якого Прудон зарахував лихварство, отримання ренти, орендної плати за найм, доходи торговців, що перевищують належну винагороду за їхню працю, продаж товарів за несправедливо завищеною ціною, отримання величезної плати. "Дозволене злодійство", згідно з Прудоном, - це використання великої власності для розорення дрібних товаро­виробників, експлуатації нужденних. У цьому розумінні він і на­зиває власність (саме велику буржуазну власність) крадіжкою. Власність - це "експлуатація слабкого сильним", резюмує Пру­дон, це "самогубство суспільства".

Однак ця критика не означала у Прудона критику базових за­сад капіталістичного ладу. Дрібнотоварне виробництво, приватну власність дрібних виробників він проголошував підгрунтям сус­пільного розвитку, охрестивши її терміном "володіння".

Володіння, стверджував Прудон, - це умова соціального жит­тя, джерело прогресу й навіть перша передумова свободи і рів­ності. "Знищіть власність і збережіть володіння, завдяки тільки цій зміні ви зміните у принципі всі закони, уряд, народне госпо­дарство, установи - ви виженете зло зі світу..."

Прудон заперечував суспільну власність. Він назвав її джерелом нерівності, "пригнічення і рабства", несумісним з вільним розвит­ком людських здібностей. "Спільність є нерівність, - пише він, - але в зовсім іншому розумінні (сенсі), ніж власність. ...При існуван­ні спільності нерівність є наслідком посереднього таланту і праці, що возвеличуються подібно насиллю. Це образливе урівняння обурює совість і викликає нарікання достойніших". На його дум­ку, і землеробська праця відзначається тим, що не терпить "колек­тивної форми".

У "Філософії злиденності" Прудон критикує теоретиків ко­муністичних ідей за те, що вони не помічають "позитивних" сторін капіталізму і обстоюють знищення існуючого ладу загалом. Водночас він нападає і на буржуазних економістів, оскільки вони, характеризуючи буржуазне суспільство, не бачать "негативних" сторін капіталістичного ладу і залишають його цілком непоруш­ним. Себе ж Прудон вважав таким, що подолав помилки обох на­прямів, людиною, що стоїть вище як за перших, так і других, а своє вчення називав "синтезом" досягнень обох протилежних вчень.

Основною причиною злиденності Прудон вважав різкий конт­раст між споживчою і міновою вартостями товарів. Через те що ряд товарів не має попиту і реалізується нижче за їх споживчу вартість або не реалізується взагалі, і відбувається розорення лю­дей, які виробляють ці товари. І навпаки, через те що на деякі інші товари попит великий і вони продаються дорожче за свою спо­живчу вартість, виникає несправедливе збагачення інших вироб­ників. "Ця несправедливість в обміні, - заявляв він, - є наймогутнішою причиною злиденності".

Для ліквідації всіх негараздів капіталізму Прудон пропонував реформувати товарообмін, увести "справедливий" обмін товарів, за якого кожний товаровиробник за продукти своєї праці отри­має будь-які інші товари, продукти, що містять таку саму кількість праці. Праця повинна стати мірою майбутньої справедливої вар­тості товарів. Вимірювати працю, затрачену на виробництво то­варів, він пропонував за кількістю робочого часу. Відкриття цієї нової форми вартості Прудон вважав великою власною заслугою, що могла врятувати світ.

Однак при цьому він цілком ігнорував якісну відмінність праці й навіть не намагався показати, як розрахувати частку участі кож­ної зайнятої у виробництві людини в сукупному суспільному про­дукті в умовах великої промисловості.

Основна роль у Прудоновому "сучасному суспільстві" відводи­лась ремісникам, дрібним господарникам. Капіталістичні підпри­ємства, на його думку, в процесі "соціальної ліквідації" повинні трансформуватися в робітничі товариства, а капіталісти - зли­тись з пролетаріатом. "Єдиною можливою, справедливою та іс­тинною формою суспільного устрою є вільна асоціація, свобода, що обмежується дотриманням рівності в засобах виробництва й еквівалентності обміну".

Нерівність і злиденність, стверджував Прудон, породжені не­справедливістю обміну. Справедливим обмін стає тоді, коли здій­снюється без грошей, без прибутку, а саме, - еквівалентно. Він пропонував створити обмінний банк, функції якого зводились би до звільнення виробників від "процентного рабства", наданні для них дарового кредиту і організації обміну "продуктів на продук­ти". У 1849 р. Прудон спробував створити такий банк у Парижі, але, як і раніше оуеністи, зазнав краху.

Прудон мріяв "очистити" капіталізм від недоліків, зробити "справедливим", не змінюючи економічної основи. А для збере­ження і захисту умов буржуазного виробництва й обміну він про­понував укласти загальний "договір", проголосивши його умовою "анархії", "безвладдя", "свободи". "Для того щоб наді мною був лише один закон, - мій власний, - зазначав Прудон, - потрібно збудувати суспільну будову на базі людської ідеї Договору". Ко­жен має бути вільний у виборі - прийняти цей договір чи не прийняти.

Однак, якщо "ти від нього відмовляєшся, то йдеш у суспільство дикунів... Ніщо тебе не захистить. За найменшу образу перший ліпший може підняти на тебе руку, за що відповість лише як за непотрібну жорстокість до дикого звіра. Якщо ж ти приймаєш суспільний договір, то "увійдеш в суспільство вільних людей".

Проте, наголошував Прудон, якщо хтось порушить умови до­говору навмисно або через недбалість, він повинен відповісти за заподіяну "шкоду", "збитки", "неприємності" і "порушення без­пеки".

"Ця відповідальність, - зазначав він, - відповідно до тяжкості и кількості порушень договору може супроводжуватися вигнан­ням і смертю".

Усе суспільство, на думку Прудона, повинно домовитись спіль­но охороняти "справедливий обмін", "майно", яким кожен во­лодіє, і особисту "свободу" громадян. Кожний член суспільства повинен обіцяти не привласнювати ні силою, ні обманом, ні лих­варством, ні грою того, що "створено ближнім і чим він володіє".

Ще на початку створення своєї дрібнобуржуазної теорії Пру­дон виявився прибічником анархізму. "Свобода, - стверджував він, - є анархія, безвладдя, тому що вона не визнає влади волі, а тільки владу... необхідності".

Анархізм Прудона був нерозривно пов'язаний з його проектом соціальних реформ. Обґрунтовуючи необхідність соціальної рево­люції в тому вигляді, як він її розумів, Прудон справедливо роз­критикував буржуазну державність і буржуазні закони.

У праці "Загальна ідея революції XIX ст." сучасну йому держа­ву Прудон характеризував як захисника заможних класів проти класу бідняків. Він наголошував, що весь державний апарат утри­мується за рахунок народу, робітників, які своєю працею оплачу­ють і державні борги, і утримання чиновників, і численної армії. Якщо капіталісти й платять державні податки, то вони тільки ді­ляться з урядом своїм здобутком, отриманим від експлуатації робітника. У книзі "Про політичну дієздатність робітничого кла­су" філософ навіть називав буржуазію "володаркою держави".

Так само різко критикував Прудон буржуазне право. "Закони! Відомо, що вони таке і чого варті. Це тонке павутиння для влади заможних, для багатих, це - ланцюги, які жодна сталь не може розірвати, для людей маленьких і бідних - риболовні сіті в руках уряду." Та й застосовуються ці закони тими самими заможними класами - капіталістами, великими власниками, що пов'язані з урядом і користуються його милістю. Саме вони є "природними суддями пролетаріату".

Походження держави Прудон пояснював сімейними традиція­ми та релігійними ідеями. "Ідея державності, - стверджував він, - народилась на базі звичаїв сім'ї і досвіду домогосподарства". Держава - це природний продукт сім'ї. Цю (відому ще з часів Аристотеля) концепцію Прудон доповнив тісним зв'язком держави з церквою. Релігія пригнічує свідомість мас, і тому всяка покора державній владі релігійна.

Таким чином, Прудон не пов'язував виникнення держави з поділом суспільства на класи. Навпаки, виникнення держави, на його думку, зумовило появу класів, каст, привілейованих і непривілейованих груп та станів...

Відображаючи стихійний протест дрібного буржуа проти гноб­лення з боку буржуазної держави, Прудон оголосив будь-яку вла­ду і право обмеженням свободи. Свобода й уряд, свобода і за­кон - речі несумісні, проголошувалось в усіх творах Прудона. "Політика є наука про свободу: влада людини над людиною, якої б форми вона не набрала, є пригнічення", - заявляв він у праці "Що таке власність?"

"Управління людини людиною є рабство", - проголошува­лось у "Сповідях революціонера".

"Як державна релігія є придушенням свідомості, так ад­міністративна централізація є кастрацією свободи", - стверджу­валось у "Загальній ідеї революції в XIX ст.".

Тому гасло Прудона однозначне: не повинно бути жодної дер­жавної влади, жодного уряду, жодних законів, що обмежують волю громадян. "Жодних партій, необмежена свобода людей і громадян: ось у трьох словах увесь наш політичний і соціальний світогляд!" - проголошував Прудон у "Сповідях революціонера".

Анархія, на його думку, становить єдину прийнятну "республі­ку", якщо розуміти під цим терміном "справу народу". У праці "Загальна ідея революції в XIX ст." Прудон декламував: "Немає влади, немає уряду, хоча б і найнароднішого - ось революція..."

"Щоб залишатись вільним, щоб я не підкорявся іншому зако­ну, а тільки своєму, і щоб я управляв сам собою, потрібно відмо­витися від влади виборчого права, сказати "прощавай" голосуван­ню так само, як представництву і монархії".

Важливо зауважити, що виступаючи за ліквідацію "авторите­ту", "влади", "примусу", Прудон особливо наполягав на невід­кладному й абсолютному знищенні правосуддя, без перетворення судів і трибуналів на який би то не було "замінник". "Нехай вста­новлюють терміни для інших реформ, - наголошував він, - в усіх випадках знищення юридичних властей не терпить зволікання".

Однак ці грізні гасла Прудона в кінцевому підсумку були зве­дені нанівець. В останній своїй праці "Про політичну дієздатність робітничого класу" він фактично прийшов до ідей поновлення всіх основних інститутів буржуазної держави під назвами "вибор­них зборів", "державної ради (з двома палатами)" і "виконавчої комісії".

Таким чином, анархізм Прудона зовсім не загрожував знищен­ню буржуазної держави і права. Його "революція" - лише благо­звучна фраза. Прудон спеціально наголошував, що він прибічник "мирної революції", революції через зміну ідей, повсюдне поши­рення теорії "позитивної анархії". Достатньо, щоб ідеї "безвлад­дя" оволоділи масами, і держава зникне сама собою.

Прудон заперечував класову боротьбу пролетаріату, відкидав необхідність участі трудящих мас у політичній, економічній і на­віть національно-визвольній боротьбі. Негативні сторони прудонізму були об'єктивно розкриті й проаналізовані у працях К. Маркса і Ф. Енгельса. Прудонову концепцію загалом вони виз­начили як дрібнобуржуазний, консервативний соціалізм.

Анархізм Прудона справив певний вплив на росіянина Михай­ла Бакуніна, який називав себе його учнем.