Розділ 8. Політична та правова думка в Україні (XVII-XVIII ст.)

8.1. Коротка характеристика періоду

Українська народність, як і російська та білоруська, повністю сформувалась наприкінці XVI - на початку XVII ст. Процес пере­творення української народності на націю відбувався в кілька ета­пів і завершився після реформи 1861 р. в епоху капіталізму.

З кінця XVII - у першій половині XIX ст. українському наро­дові довелося жити і боротися за своє існування в складі різних державних систем Східної Європи, однак це не призвело до втра­ти єдності українського народу і потягу українських земель до возз'єднання. Іноземне поневолення й гноблення викликали інтенсивнішу консолідацію населення різних місцевостей в одне ціле, прискоривши визрівання, піднесення національної самосві­домості та розвиток процесу перетворення української народності на націю.

Політичне життя українського народу у складі царської Росії з кінця XVII ст. до 1861 р. істотно змінилося. Попервах після Пере­яславської Ради 1654 р. Україна мала своєрідне (якого не мала жодна інша адміністративна одиниця Росії) козацько-старшинське самоврядування, військо, суд, податкову систему, митні кордо­ни; управління здійснював гетьман, який обирався на Генеральній військовій Раді й затверджувався царським урядом. Йому належа­ла військова і цивільна влада в Україні. Запорожжя формально входило до складу Лівобережжя і мусило підкорятися гетьманові. Згодом на Лівобережній Україні "нове панство" - козацька стар­шина, православне духовенство - поступово запрягло народ у нове кріпацьке ярмо (юридично оформлене 1783 p.). Царський уряд, використовуючи класову зацікавленість української старши­ни у його підтримці цього закріпачення селян і боротьби проти повстань, водночас здійснював централізаторську політику, дедалі більшою мірою обмежуючи економічні, політичні та адміністра­тивні можливості гетьманського уряду. В 1764 р. гетьманство було остаточно ліквідовано. Наприкінці XVIII ст. Україна була поділена на намісництва (Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, Хар­ківське, Катеринославське) і запроваджена єдина для всієї Російсь­кої імперії система адміністрації.

У 1775 р. було ліквідовано запорозьке козацтво, зруйновано Січ. Поширивши дію "Жадованной грамоты" 1785 р. в Україні, царський уряд задовольнив довголітні клопотання української старшини про зрівняння її у правах з російським дворянством.

У політико-правовій думці в Україні, що інтенсивно розвивала­ся, існували різні напрями, які відображали інтереси різних верств суспільства - "нового" українського дворянства, міщанства, се­лянства та ін. Початок XVIII ст. часто називають періодом петровського просвіченого абсолютизму. Найхарактернішою рисою цього періоду було прагнення дворянства створити сильну держа­ву з централізованою верховною владою, яка була б незалежна від церкви та децентралізаторських устремлінь боярства і виконувала провідну роль у світській політиці Європи та Азії.

Великий внесок в обґрунтування подібних ідей зробили вихо­ванці Києво-Могилянської академії, що була головним осередком культурної діяльності в Україні. З її стін вийшло багато видатних діячів. Політичні ідеї окремих з них розглянемо нижче.