7.2. Вольтер

Вольтер належав до ініціаторів просвітницького руху у XVIII ст. Він був найдіяльнішим і найневтомнішим пропагандистом нових ідей, спрямованих проти феодального ладу і релігійного мар­новірства. Загалом історія життя Вольтера становить ніби концен­троване відображення епохи французької Просвіти з усіма її ета­пами, а також суперечностями. Він є центральною фігурою цього знаменного періоду людської історії ("галантного вісімнадцятого століття").

Вольтер (Марі Франсуа Аруе) (1694-1778 pp.) народився в сім'ї, яка належала до третього стану. Батько його був нотаріусом і подбав про хорошу освіту сина. Ще в юнацькі роки Вольтер набув собі слави поета і гострослова. За яскраво виражений сатиричний характер творів у 1717 р. його було ув'язнено на 11 місяців у Бастилію. А один ображений сатиричним твором Вольтера вельможа наказав лакею побити поета палицею. Щоб захистити від гніву цього вельможі Вольтера, уряд прийняв рішення і 1727 р. вислав його до Англії. Ще до вислання Вольтер усвідомив істину, що "у Франції можна бути або молотом, або кувалдою" і що від народ­ження він належить до людей, призначених бути кувалдою.

В Англію Вольтер поїхав вже талановитим поетом і сатириком. Тут завершилося його формування як просвітителя. З Англії, піс­ля трирічного перебування там, Вольтер привіз до Франції твір "Філософські листи" (1733 p.), який, за словами сучасників, був "першою бомбою, кинутою у старий режим". У цьому творі, а та­кож у "Філософському словнику" та інших працях розкриваються філософські та політичні погляди Вольтера.

Чільне місце в просвітницький пропаганді Вольтера посідає боротьба проти марновірства і забобонів, пов'язаних з релігією і посилено поширюваних церквою.

Церква для Вольтера - головний ворог і причина найбільших бід у людському суспільстві. У боротьбі з католицькою церквою він висунув гасло "Розчавіть гадину!" і закликав усіх боротися з "чудовиськом", що роздирає Францію. Щоб "подолати негідни­цю", Вольтер вдавався до різних засобів свого багатогранного та­ланту. Він виявляв внутрішні логічні суперечності християнського віровчення, злочини церкви - інквізицію, релігійні війни, судові процеси проти "єретиків". Він уїдливо висміював усі вади церков­ників.

Однак, відвернувши догми і культ церкви, засудивши її як со­ціальну силу, Вольтер не вважав за можливе залишити порожнім її місце. Поряд із критикою релігії він сповідував віру у "Верховну істоту", розумного творця світу. Вольтер визнавав Бога як пер­шопричину світу і вважав, що це припущення не суперечить нау­ковій думці. Йому належать відомі слова: "Якби не було Бога, його слід було б вигадати".

Таким чином, очевидно, що Вольтер виходить із необхідності раціоналістичної релігії як засобу підтримки політичних заходів і утримання в покорі народних мас. Бог у Вольтера виступає як іс­тота караюча.

Державно-правові погляди Вольтера - це подальша розробка теорії природного права. "Природними законами, - зауважував він, - я називаю такі закони, які природа вказує людям в усі часи для підтримки справедливості. Водночас це закони, які відповіда­ють інтересам людей і їхньому розуму" Вольтер неодноразово на­гадує, що "закони природи" встановлені Богом і тому недоторкан­ні. Вони подібні до законів моралі й мають універсальне значення. Що ближче до цих природних законів позитивні закони, то терпиміше життя в державі. "Бути вільним, мати навколо тільки рів­них - таке істотне, природне життя людини; будь-яке інше жит­тя - недостойне хитросплетіння, погана комедія, в якій один грає роль пана, а інший - раба".

Згідно з Вольтером людині бід моменту народження притаман­ні такі права: особиста свобода і рівність. Під свободою він розумів свободу думки, слова, особисту волю, свободу від релігії і праці. "Праця є власністю тих, хто не має власності", - зауважував Воль­тер. І далі він зауважує, що "свобода полягає в тому, щоб залежа­ти тільки від законів". Він виправдовує рівність усіх перед законом, але водночас виправдовує і майнову нерівність. "Завжди була, є і буде на нашій землі класова нерівність", - засвідчував Вольтер. Приватну власність він вважав необхідною умовою впорядковано­го суспільства. Тільки власники, на його думку, мають право голо­су щодо питань суспільних благ. Будь-яке посягання на авторитет права власності викликало у Вольтера надзвичайну лють.

Взірцем державного ладу Вольтер вважав конституційну мо­нархію. Проте початковою формою держави, на його думку, є республіка. Вона виникає як результат поєднання сімей. Це при­родний процес розвитку людського суспільства.

Монархія, зазначав Вольтер, виникає з насильства і грабежу. Вождь на війні, що природно, стає також суддею людей свого пле­мені і йому починають підкорятися всі. Так з'являється монархіч­на влада.

Як бачимо, Вольтер не поділяє поглядів на теорію суспільного договору як таку, що обґрунтовує виникнення держави. Історич­но, зауважує він, держава виникла не внаслідок договору (угоди) людей, а як результат застосування (дії) сили.

Головним рушієм людських дій при всіх відомих формах прав­ління Вольтер вважав інтереси. За винятковими моментами ен­тузіазму людська поведінка визначається інтересами самозбере­ження, добробуту, задоволень, репутації тощо. В кожній країні панує той або інший із цих інтересів.

Як прибічник "просвітницького" абсолютизму Вольтер вважав, що "освічений" король, який має добру волю, зможе здійснити всю окреслену ним програму реформ. Тому перехід до формаль­ної рівності, цієї істотної і прогресивної на той час ідеї буржуазно­го правопорядку, Вольтер вбачав у просвіті. "Існування "неро­зумного", "несправедливого" ладу - це наслідок неосвіченості, темноти. "Достатньо поширити ідеї рівності, й усе піде само со­бою", - стверджував Вольтер. Просвічений абсолютизм - це за­сіб для переходу до нового, справедливішого ладу. "Найбільше щастя для людей, коли государ - філософ... Добрий король - найкращий подарунок, який небо може дати землі".

У своїй політичній програмі Вольтер вважав основними рефор­ми, спрямовані на ліквідацію базових феодальних інститутів, а саме:

• знищити привілеї духовенства;

• ліквідувати церковні суди (інквізицію і тортури);

• відібрати у церкви право на реєстрацію актів громадянсько­го стану;

• перевести все духовенство на заробітну плату (зробити їх державними чиновниками);

• скасувати продаж судових посад:

реформувати кримінальне судочинство, скасувавши при цьому

• систему формальних доказів і надавши ширші права захисту у процесі;

• дотримувати принципу відповідності злочину і покаран­ня.

Як бачимо, в програмі Вольтера було багато прогресивних мо­ментів, спрямованих на зруйнування режиму, властивого фео­дальній монархії. Проте в кінцевому підсумку він виступає при­бічником того, що політичну владу і управління суспільством повинна здійснювати панівна меншість, не припускав революцій­ні перевороти ("коли чернь почне розмірковувати - все загине") і всі надії покладав на внутрішні реформи згори.