11.7. О. М. Радищев

Олександр Миколайович Радищев (1749-1802 pp.) - найзначніша фігура російського революційно-визвольного pyxу. Він був найяскравішим виразником прогресивних тенденцій передо­вої частини російського суспільства.

Політичні погляди Радишева формувалися під безпосереднім впливом революційних виступів пригнічених селянських мас, а також під впливом передових ідей західноєвропейських мисли­телів.

В особі Радишева революційна і освічена Росія вперше стала на шлях відвертої боротьби з Росією реакційною.

О. Радищев народився в селі Верхнє Аблязово Саратовської гу­бернії у дворянській сім'ї. Здобув ґрунтовну домашню освіту. В юнацькі роки захоплювався творами М. Домоносова і виховував­ся російськими вченими - прибічниками передових поглядів Ломоносова. У 1767-1771 pp. навчався на юридичному факультеті Лейпцігського університету. Вивчав твори Руссо, Монтеск'є, Гельвеція, Беккаріа, Маблі та інших корифеїв епохи Просвітництва. Вони залишили незгладимий слід у його душі, озброївши на бо­ротьбу з несправедливістю.

Повернувшись до Росії, Радищев служив спочатку в Сенаті, потім у штабі головнокомандуючого, певний час був начальником Петербурзької митниці.

У літературних творах Радищев, наслідуючи Ломоносова, об­стоював і розвивав російську матеріалістичну філософію. Він бага­то в чому раніше від сучасників намагався осмислити історію як закономірний процес, відшукати закони історичного розвитку відносно нагальних проблем сучасності.

Праці Радишева "Подорож із Петербурга до Москви", "Лист до товариша, який проживає в Тобольську за долгом звання сво­го", ода "Вольність" і спеціальні юридичні праці: "Проект цивіль­ного укладення", "Записка про законоположення", "Про добродії і винагороди", "Досвід законодавства" характеризують його як не­примиренного борця проти самодержавства, який намагався по­легшити тяжке становище, в якому перебував простий народ.

У "Подорожі..." Радищев різко розкритикував суспільний лад Росії 80-90-х років XVIII ст. (загальна економічна відсталість, пов­сюдне жебрацтво і пригнічення, продажність чиновників держав­ного апарату, жалюгідне становище освіти).

Катерина II, прочитавши книгу Радищева, зробила в ній поміт­ки: "Бунтівник гірше Пугачова". У зв'язку з чим Радищева було за­суджено до смертної кари. За місяць вирок було змінено, і пись­менник жив під наглядом у маєтку батька, а при Олександрі І (у період його ліберальних загравань) Радищева було викликано до Петербурга і залучено до роботи в комісії зі складання законо­проектів. У цій комісії він продовжував боротися з ненависними йому кріпосницькими порядками Росії. Однак зацькований царськими посіпаками, відчувши безсилля в нерівній боротьбі, покінчив життя самогубством. У передсмертному листі Радищев писав: "Нащадки помстяться за мене!"

В основі всіх філософсько-правових і суто юридичних розробок Радищева було покладено думку про вічне и незмінне право, да­роване людині природою, про "первинне укладання, що написане в серці кожного".

Природа створює людей рівними і наділяє кожного однакови­ми правами шукати збереження життя, їжу, одяг і житло. Ці при­родні, або як їх визначав Радишев "єдині" права дані людині при­родою, ніколи "знищені або відібрані якою-небудь владою бути не можуть".

Створення людського суспільства, співжиття людей і їх взаємне спілкування між собою, за Радищевим, тільки тоді справедливі, коди ставлять собі за мету захист природних ("єдиних") прав лю­дини, так як природне право виступає як священний закон, який "є щось вічне і божественне, якого ніяка людська влада, ні навіть голос цілого народу, повалити і знищити не можуть".

Дане людині природою природне право, зауважує Радищев, може бути захищене й реалізоване тільки через закон. Тому зав­дання розумного і справедливого законодавця у тому й полягає, щоб створити такі закони, які відповідають природним правам людини.

Людина тільки в суспільстві набуває право, яке в поєднанні з законом захищає її інтереси и потреби. Суспільство має дбати про захист загальних прав народу від усіх, хто на них зазіхає. Доціль­ність і призначення держави Радищев вбачав у захисті слабких і принижених.

"...Якщо людина, вступаючи в суспільство, надає йому частину своїх прав, то воно зобов'язане за це стати на захист її інтересів.

Внаслідок чого кожна людина, яка живе в суспільстві, має право вимагати від нього захисту".

Зазначене свідчить, що Радищев, спираючись на теорії природ­ного права і договірну теорію про походження держави, обґрунтовував право народу на революцію. "Держава - це велика ма­шина, мета якої полягає у блаженстві громадян. Два види пружин, які рухають її, - звичаї і закони". Ці останні - майже доповнення перших, так визначає Радищев державу, розуміючи сутність сус­пільного договору в захисті пригнічених і слабких. Виступаючи як раціоналіст і вірячи в могутню силу розуму, він одним із перших в Росії вказав на велику перетворювальну силу закону. Думка про закон, який би як щит прикрив суспільство, в якому "народиться загальна безпека", - проходить червоною ниткою через усі праці Радищева.

"Тоді законодавець мудрий, не лякаючись перепон і трудно­щів, які творитимуть окремі люди і невгамовні самолюбці, відки­нувши незгоду (незадоволення) деяких на користь мільйонів, роз­трощить нечіткість попередніх законів, повалить ненависть, що виокремлює стани чиновників, створить закон для всіх єдиний, у діях неминучий, v висловах невблаганний, який відкриє всім по­чаткову мету суспільства і непорушно втілиться в серця всіх спів­громадян".

Критика кріпосного права і царського самодержавства поєд­нується у Радищева з критикою церкви і має різкий та відвертий, а не завуальований характер.

Радищев порвав з надіями попередників на "освіченого монар­ха" і дійшов висновку про необхідність повної ліквідації кріпосни­цької держави. "Немає, - зауважує він, - і до кінця світу прикла­ду, мабуть, не буде, щоб цар, сидячи на престолі, добровільно поступився чимось зі своєї влади". З цієї сентенції випливає, що єдиним шляхом досягнення свободи є революційна боротьба. Цар, за словами Радищева, - найлютіший злодій, узурпатор, який поєднав у собі всі злодіяння, і тому має загинути.

Страта царя - це законна і неминуча помста за знехтувані ним права природи, відплата за те, що як обранець народу, він забув дану ним клятву, привласнив собі деспотичну владу.

Ликуйте слепаны народи:

Се право мщенное природи

На плаху возвело царя.

Згідно з Радигцевим кріпосне поневолення народу пов'язане безпосередньо з монархічним способом правління. Слово "монар­хія" він ототожнює з насильством - протиприродним, найпротивнішим людському єству станом.

Письменник вірив, що прийде час, коли народи Росії розірвуть пута самодержавства. "Я примітив із численних прикладів, що російський народ дуже терплячий і терпить до останнього, але коли настає кінець його терпінню, то ніщо вже не зможе його стримати від жорстокості".

"...Якщо б раби, які обтяжені важкими кайданами, шаленіючи у відчаю своєму, розбили залізом вольності голови наші, голови нелюдських своїх панів і кров'ю нашою полили ниви свої! Що б від того втратила держава? Невдовзі б із їхнього середовища поя­вились великі мужі, які заступились би за побите плем'я; проте були б вони інших про себе думок і права пригнічення позбавлені. Не мрія це, а погляд, що пронизує щільну завісу часу, що від очей наших майбутнє ховає, я бачу крізь ціле століття".

Як послідовний демократ Радищев одним із перших письмен­ників Росії виступив на захист ідеї народного суверенітету. Обґрунтовуючи народоправство як єдино можливу форму суспільного ладу, віддаючи данину часу, в який він жив, Радищев припускав можливість царської влади, але лише тоді, коли її захоче і обере народ. На його думку, цар буде лише першим громадянином, об­меженим необхідністю дотримуватись закону.

Радищев критикував Монтеск'є за його теорію поділу влад, а Руссо - за думку, що республіка може бути здійснена тільки в не­великих за своїми розмірами державах.

Радищев - прибічник федеративно-республіканського ладу. В цьому виявляються його явні симпатії до Новгорода і Пскова. Подібно до цих міст він уявляв собі Росію як добровільну феде­рацію вільних міст, на вічових зборах яких народ був би "істин­ний государ". На чолі народу мають стояти обрані ним "великі мужі".

Суб'єктивно Радищев заперечував ідею будь-якої експлуатації, але об'єктивно його ідеї виправдовували буржуазний лад, оскіль­ки він, йдучи за Руссо, визнавав необхідність приватної власності. Важливо, що Радищев вимагав позбавити дворян монополії на землю і віддати її тим, хто її обробляє - селянам. Він також висту­пав за знищення табеля про ранги; ліквідацію цензури; зрівняння селян у правах з іншими станами. Здійснення свого ідеалу вбачав через послідовну селянську революцію. Стверджував, що в рево­люційному русі завжди потрібно виходити з інтересів народних мас.

Радищев, засуджуючи рабство у США, перший v Росії розкри­тикував новий капіталістичний лад як експлуататорський за своєю сутністю.

Таким чином, Радищев об'єктивно був ідеологом кріпосного селянства Росії. Його ідеї справили величезний вплив на подаль­ший розвиток політичної думки в Росії.