15.2. Макс Штірнер

Йоган Каспар Шмідт (1806-1856 pp.) - літературний псев­донім - Макс Штірнер належав до середовища дрібнобуржуаз­ної інтелігенції Німеччини. Після закінчення філософського фа­культету Берлінського університету працював учителем приватної жіночої гімназії в Берліні. Захопившись філософією Гегеля, лекції якого слухав в університеті, Штірнер брав активну участь у роботі підпільного гуртка младогегельянців (Б. Бауер, А. Руге, А. Фейєрбах, К. Маркс). Він намагався розтлумачити ідеї Гегеля з револю­ційних позицій, але, не отримавши підтримки, відійшов від геге­льянців і створив власну теорію анархістського егоїзму.

Навесні 1842 р. в "Рейнській газеті", яку редагував К. Маркс, було опубліковано першу велику статтю Штірнера "Помилковий принцип нашого виховання, або гуманізм і реалізм". Згодом були інші, менш значні статті ІІІтірнера, і врешті була видана його ос­новна праця "Єдиний і його власність" (1844 p.). Друга велика пра­ця Штірнера - "Історія реакції" (1852 р.) не викликала ніякого суспільно-політичного інтересу.

Анархістська теорія Штірнера, яку він виклав у праці "Єдиний і його власність", була ідеологією дрібного буржуа, який розорив­ся промисловою свободою, проте будь-що намагався стати "справжнім" буржуа.

Філософським підґрунтям анархізму Штірнера була філософія Гегеля, для якої типовий ідеалістичний підхід до розв'язання сус­пільних проблем. Державу, громадянський порядок, власність та інші важливі інститути суспільства Штірнер вважав втіленням ідей "святого", "релігійного" начала, виявом "духу" як форми його панування над світом.

Значну частину названої праці Штірнер присвятив проблемам історії, зображуючи її як історію ідей, як історію "самосвідомості" людини у вигляді релігійної, теологічної свідомості, віри у "при­види". Тому, на його думку, за різних часів і у різних народів суспільний порядок і його різновиди є наслідком того, яку "ні­сенітницю" "вбили собі в голову" ті чи інші народи. Не вільна конкуренція і світова торгівля нового часу породили буржуазний космополітизм і буржуазне уявлення про людину, а, навпаки, нова філософська конструкція "людини" впровадила у світ як свої "відкриття", названі суспільними відносинами. Не розвиток ви­робничих сил і класів, а абстрактні ідеї виступали у Штірнера рушійною силою історії, як історія "упереджених ідей", історія філософії.

Відображаючи намагання дрібної буржуазії здійснити певні зміни в суспільстві, Штірнер проголошував усі існуючі філософсь­кі уявлення про світ, про суспільні порядки хибними, "святими", "релігійними", такими, що спричинюють панування думок над людиною, підпорядкування (покори) людини навколишньому сві­тові заради тієї чи іншої ідеї.

Штірнер вимагав звільнити людину від будь-чого, що її обме­жує. Він проголосив "Я", "Єдиного", "Егоїста" центром світу, що вивищується над усім і вільний від будь-яких зовнішніх і внутріш­ніх обмежень. "Перестаю визнавати що-небудь над Собою. Хто повинен стати вільним? Ти, Я, Ми. Від чого вільними? Від будь-чого, що не є Ти, Я, Ми. Відтак, Я - ось серцевина... Що ж зали­шається, якщо я звільнюсь від усього, що не є Я? Тільки Я і ні що інше, як Я".

Усе, що перебуває поза "Я", "Єдиного", філософ пропонує від­кинути, перестати вірити в ті чи інші істини й уявлення і, повірив­ши тільки у власне "Я", зробити всіх "вільними" - звільнити від попередніх суспільних відносин: від суспільства, держави, права, моралі, релігії і навіть власних думок, надавши "Я", "Егоїсту", "Єдиному" можливість діяти на власний розсуд, реалізуючи своє прагнення до "самозвільнення".

Однак дрібнобуржуазний характер штірнерівського ідеалу "свободи" виявляється в наступному: "Мені нічого сказати проти свободи, - заявляє він, - але я для тебе бажаю більшого, ніж сво­бода. Ти повинен не тільки позбавитись від небажаного тобою, ти повинен і мати все, що хочеш. Ти повинен бути не тільки "віль­ним", а й "власником". Тільки володіючи власністю, маючи все, до чого він прагне, "Єдиний", стверджував Штірнер, може забезпе­чити власний вільний розвиток, стати "самобутнім".

Кожна людина, на думку Штірнера, - "Егоїст", незалежно від того, чи усвідомлює вона це чи ні. Той, хто обмежує власні інтере­си заради інших, за термінологією Штірнера, лише "недобровільний егоїст, егоїст, що не визнає себе таким. "Усе ваше життя, усі ваші справи, - наголошував Штірнер, - таємний, прихований егоїзм, в якому ви не зізнаєтесь". Тому Штірнер закликав усіх ста­ти відвертими егоїстами: "Нехай кожний із вас стане всемогутнім Я", "Думайте про збільшення Свого майна", "Я стверджую мою свободу перед світом настільки, наскільки роблю своїм, а саме, "засвоюю і ніби здобуваю і займаю його для себе, якими б спосо­бами це не відбулося: чи то насиллям, угодою, проханням, катего­ричною вимогою або навіть лицемірством, обманом і т. ін., тому що засоби, які я застосовую, узгоджуються з тим, що я є".

Штірнер стверджував, що навіть у любові, дружбі, співчутті, жертвах, які одна людина робить заради іншої, вона залишається егоїстом. Навіть той, хто жертвує заради інших "найдорожчим - життям, добробутом і свободою", робить так тому, що це прино­сить йому задоволення. Там, де світ стає на шляху егоїста, останній "пожирає" його. "Ти для Мене, - зауважував Штірнер, - не що інше, як їжа, так само і Мене Ти приймаєш у їжу і вживаєш. Ми перебуваємо один до одного тільки в одному відношенні - відно­шенні взаємної придатності, вигоди, користі".

Приватну власність Штірнер вважав необхідною умовою свобо­ди. "Власність не повинна і не може бути знищена, вона повинна бути вирвана з рук привида і стати моєю". Він різко виступав про­ти теоретиків комунізму, стверджуючи, що "забираючи влас­ність", комуністи прагнуть зробити всіх "жебраками", "босяками" та іронічно рекомендував комуністам зробити слово "босяк" та­ким же почесним звертанням, яким французька буржуазна рево­люція зробила слово"громадянин".

Захищаючи приватну власність, Штірнер був проти великої буржуазної власності, яка обмежувала і розоряла дрібних буржуа. Однак причину існування тієї чи іншої форми власності він вбачав у характері держави і права, ставлячи з ніг на голову справжні відносини між державою і правом з одного боку, і формою власності - з іншого. "Я все отримую від держави... буржуазія спирається виключно на цю законну основу. Буржуа є тим, чим він є тільки завдяки охороні держави, завдяки її милості. Якби влада держави зламалась, він повинен був би боятися втратити все".

Штірнер вважав, що вся приватна власність належить всесиль­ній державі, яка надає її багатим лише на правах "лінного володін­ня" і може будь-як чинити з власністю своїх громадян. Ілюзія про всемогутність держави була покладена в основу всіх вимог і вис­новків Штірнера. Своє вчення він не називав анархізмом. Цей тер­мін вперше використав для характеристики свого ідеалу Прудон. Проте як усі анархісти Штірнер чітко декларував свою ворожість до будь-якої держави чи політичної влади.

Так, винуватцем пригнічення, експлуатації робітників Штірнер вважав не буржуазію, а державу, винуватцем пауперизму - лише державну владу. Держава в його теорії поставала як деспотія вза­галі безвідносно до того, якому класу вона слугує і який клас при­гнічує. "Будь-яка держава, - наголошував він, - деспотія". У цьо­му зв'язку Штірнер байдуже ставився до форм і методів державної влади.

Відверто декларуючи ворожість до будь-якої держави, політич­ної влади, він зазначав: "Ми - держава і Я - вороги", "Я смерт­ний ворог держави, що стоїть вічно перед альтернативою: держа­ва або Я".

У державі не існує свободи для "Егоїста", "Єдиного", для "Я". "Народна свобода, - зауважував філософ, - не моя свобода".

Аналогічно Штірнер ставився до проблем права. На його дум­ку, приватна власність - це правовий інститут, що регулюється "всесильним законом". "Приватна власність, - писав він, - живе милістю права. Тільки у праві вона має свою гарантію, адже во­лодіння ще не є власність; воно стає Моїм тільки за згодою права... Це - власність через право, правова власність - гарантована влас­ність; вона - Моя не завдяки Мені, а завдяки праву". Так Штірнер доводив до абсурду свою теорію про всесильність держави і про належність їй усієї приватної власності буржуа. Через це всю цивільну історію він перетворював на історію панування законів, наступних одних за одним, а ліквідацію буржуазного права вва­жав засобом знищення великої власності буржуазії, досягти якого автор "Єдиного" наївно розраховував при збереженні тієї ж таки приватної власності.

Вимагаючи скасування держави і права, Штірнер вважав за потрібне надати кожному "Егоїсту" можливість мати стільки влас­ності, скільки він може привласнити, захопити, обстояти перед ін­шими. "Я повинен мати стільки, скільки можу привласнити. ...На яку власність я маю право? На ту, якою я можу оволодіти".

Послідовно заперечуючи комунізм, Штірнер писав: "Комуніс­ти стверджують: "Земля по праву належить тому, хто її обробляє, а продукти її належать тим, хто їх виробляє. Я думаю, вона нале­жить тим, хто може її взяти".

З фантастичною легкістю Штірнер проголошував увесь світ своєю власністю. "Я маю право на все, - стверджував він і застері­гав: знай, що у тебе така кількість грошей, як багато у Тебе влади, тому що Ти маєш ціну, яку Ти Собі завоював".

Штірнер пропонував замінити буржуазну державу і право "Союзом егоїстів", необхідним для того, щоб ліквідувати конфлік­ти, які виникають між індивідами через власність. "Я виводжу вся­ке право і правомочність із Себе, - зауважував він і тут же визна­вав, що право кожного визначається лише його "силою": "Я маю право робити все те, на що простягається Моя сила".

Штірнер наївно "забув", що силою, яка творила б право в його "Союзі", виявилися б незалежні від волі індивіда матеріальні від­носини, що дише сила приватної власності визначала б усі права його "згідних з собою егоїстів", а зовсім не особиста воля.

Намагаючись обґрунтувати відмінність між "добровільним Со­юзом егоїстів" і буржуазною державою, Штірнер наголошував: "Держава - священна... А Союз... не священний", і в цьому "вели­ка відмінність" між ними. Кожен може вільно вийти із "Союзу", але всякий бунт проти "Союзу" передбачає бунтівникові в'язницю, а отже, і примус.

Штірнер вважав, що для зміни навколишнього світу потрібно лише змінити "самосвідомість", вибити з голови "Єдиного" попе­редні погляди і замінить їх новими, зокрема, відкинути ідею держави та "нав'язливий дух" права і моралі. Він проголошував необхідність "бунту егоїстів" проти сучасного для них суспільства, держави, права, але спеціально наголошував, що цей "бунт" не повинен виявитись у якомусь "ділі".

К. Маркс і Ф. Енгельс у праці "Німецька ідеологія" піддали ни­щівній критиці надумані абстрактні ідеї М. Штірнера. Вони дово­дили протилежне. Що реальна зміна суспільних відносин можли­ва лише у процесі революційної боротьби трудящих мас, що ліквідація буржуазного економічного і політичного панування здійснюється через революцію пролетаріату, яка забезпечує в під­сумку знищення класів і класових відмінностей, а водночас і усу­нення із суспільного життя будь-якого політичного панування.