10.3. Томас Джефферсон

Видатний американський просвітитель і політичний діяч Томас Джефферсон (1743-1826 pp.)народився в селі Шедуел (штат Віргінія) у сім'ї заможного землевласника. Завдяки намаганням батька здобув всебічну ґрунтовну освіту в коледжі короля Вільяма і королеви Мері у місті Вільямсбург. Природний розум, поєдна­ний з високою працездатністю і вимогливістю до себе, допоміг Джефферсону зажити великої популярності у рідній Віргінії. У 26-річному віці він обирається депутатом законодавчої асамблеї. В 1775 р. як активний учасник Війни за незалежність обирається депутатом Континентального конгресу. За завданням групи депу­татів Джефферсон підготував чи не найважливіший документ пе­ріоду війни за незалежність - Декларацію незалежності, яку було прийнято конгресом 4 липня 1776 р. У подальшому Джефферсон був державним секретарем у першому уряді Дж. Вашингтона, послом США у Франції в її революційний період, обирався віцепрезидентом (1796 р.) і двічі президентом США (1797-1801 pp.). Після відставки він поселився у власному маєтку Монтичеллі (Вір­гінія) і доклав багато зусиль для створення Віргінського універси­тету. Помер Джефферсон у день 50-річчя Декларації незалеж­ності.

Т. Джефферсон не залишив творів, у яких системно викладали­ся б його погляди на державу і право. Із завершених праць відомі такі: "Загальний огляд прав Британської Америки", "Замітки про Віргінію", "Декларація незалежності", а також два проекти конс­титуції для Віргінії та інші різні законопроекти. Значний інтерес становлять численні листи Джефферсона, які в поєднанні зі згада­ними творами дають доволі повне уявлення про його державно-правові погляди.

На становлення світогляду Джефферсона вплинуло все краще, що було вироблено на той час світовою політичною думкою. Кри­тично аналізуючи першоджерела - праці своїх попередників, він запозичував тільки те, що імпонувало його переконанням.

В основу політичної ідеології Джефферсона покладено прогре­сивне трактування теорії природного права.

Джефферсон виходив з того, що всі люди рівні й від народжен­ня "користуються природними і невід'ємними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя". "Немає нічого, що не можна було б змінити, крім природжених і невід'ємних прав людини". Крім природних, існують права, встановлені законами, що створені людьми. На його думку, люди, вступаючи в суспільс­тво, не втрачають природних прав, і не тільки не можна позбавля­ти їх природних прав, а й самі вони не можуть від цих прав відмо­витись. Джерелом природних прав Джефферсон називав то Бога, то природу, не роз'яснюючи відмінностей між цими поняттями. "Бог, який дав нам життя, - зауважував він, - дав нам водночас свободу". Звертаючись до англійського короля, він нагадує, що предки колоністів до еміграції до Америки були вільними жите­лями Британських островів і користувалися правами, які "приро­да дала всім людям". Джефферсон наголошував, що закони, які створюють люди, "мають сприяти суспільному щастю".

З огляду на те, що в Декларації незалежності він розглядав "прагнення щастя" поряд з правом на життя і свободу як невід'ємним природним правом людини, доходимо висновку, що позитивні закони, на думку Джефферсона, мають відповідати природним правам і сприяти їх реалізації.

Характерно, що Джефферсон, як і Ж.-Ж. Руссо (на відміну від Дж. Локка та ін.), не зараховував до невід'ємних природних прав людини власність, а вважав її інститутом, що належить до розряду цивільних прав, встановлених позитивними законами.

Виходячи з положення, що всі люди створені рівними, Джеф­ферсон виступав проти інституту рабовласництва, який, на його думку, суперечить природному праву. В "Замітках про Віргінію" він з болем і сумом констатував негативний вплив на народ існу­вання рабства і, показуючи позитивний приклад, відпустив влас­них рабів на волю.

Джефферсон рішуче не погоджувався з федералістами (Адамс, Гамільтон, Джей), які поділяли людей за їхнім походженням і ба­гатством на "джентльменів" і "простолюдинів", стверджуючи, що політична влада повинна належати "джентльменам". Державні справи, стверджували вони, - справа "багатих і благородних".

У листуванні з Адамсом Джефферсон доводив, що існування майнової аристократії не зумовлюється природним правом. "Штучна аристократія", що ґрунтується на багатстві та походжен­ні, є "злочинною, навіть загрозливою, і не повинна бути законо­давчо визнана". Якщо й може йтися про аристократію, стверджу­вав він, то тільки про "природну аристократію", базовану на доброчинності й талантах.

Одним із природних прав людини Джефферсон вважав свобо­ду переконань. Він заперечував релігійну нетерпимість і завдяки його зусиллям у 1786 р. було прийнято закон, що забороняв будь-яке обмеження релігійних переконань та думок і встановлював свободу віросповідання. Свобода думки могла бути реалізована тільки освіченими людьми, тому Джефферсон доклав багато зу­силь на ниві просвітництва. Він створив першу в колоніях кафедру права і перший у Новому світі університет європейського рівня, а також розробив чітку систему народної освіти - від загальної по­чаткової (що було нечувано в Європі) до вищої.

Джефферсон - прибічник договірної теорії походження дер­жави. Обстоюючи ідею народного суверенітету, він доводив, що народ є джерелом влади. Уряд створюється за

згодою народу і має слугувати його загальним інтересам. Король "не більше ніж головна посадова особа народу". Він повинен лише допомагати працювати машині управління, "створеній на користь народу, а отже, і підпорядковані його нагляду". Джефферсон, наслідуючи Ж.-Ж. Руссо, дійшов відверто революційних висновків. По-перше, уряд створений з метою забезпечення природних прав народу і має гарантувати та забезпечувати ці права. По-друге, "коли яка-небудь форма правління стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або усунути її і встановити новий уряд, заснувавши його на таких принципах і організувавши його владу в такій фор­мі, які вважатимуться ним найпридатнішими для забезпечення його безпеки та щастя". І далі: "Все мистецтво управління полягає в умінні бути чесним. Намагайтеся тільки виконувати свій обов'язок і людство вшановуватиме вас, навіть якщо ви зазнаєте невдачу".

Ці переконання Джефферсона були не тимчасові, а стабільні. У зв'язку з повстанням Шейса (1786 р.) він писав Дж. Медісону: "Я вважаю, що невеликі повстання час від часу - добра справа і також необхідні в політичному світі, як гроза у світі фізичному. Повстання є ліками, необхідними для міцного здоров'я уряду". "Дерево свободи, - писав він у листі до У. С. Сміта (1787 p.), - потрібно поливати час від часу кров'ю тиранів і патріотів. Це його природне добриво". На відміну від федералістів, які вороже зуст­ріли якобінську диктатуру у Франції, Джефферсон, навпаки, не тільки підтримував її, а й виправдовував якобінський терор, вва­жаючи його необхідним у боротьбі за свободу. Він схвалював стра­ту французького короля, стверджуючи, що монарх має бути пока­раний, як і будь-який злочинець.

Джефферсон вказував, що навіть за найкращої форми правлін­ня ті, кому довірена влада, можуть поступово перетворити її на тиранію. Найкращим засобом проти цього він вважав просвіту народу, поширення серед народу знань, і насамперед про найкра­щі засоби і методи правління. Усе це має сприяти правильному оцінюванню і контролю народом дій уряду.

Сприймаючи будь-яку владу як неминуче зло, Джефферсон упереджено підозрював її в намаганні перетворитись із служниці народу на пана над власним творцем. Тому саму ідею Конституції США 1787 p., згідно з якою країна стала федеральною державою із сильною владою федерального центру, він сприйняв доволі кри­тично.

У листі до доктора Прістлі (1802 р.) Джефферсон пояснював це так: "Я перебував у Європі, коли готувалась Конституція, і не ба­чив її тексту доти, доки він не був остаточно сформульований... От­римавши його, я написав енергійного листа м-ру Медісону, особ­ливо наголошуючи на відсутності в Конституції необхідних положень про свободу совісті та релігії, свободу друку, про суд присяжних..., про заміну армії міліцією в мирний час, а також про чітко зумовлене збереження за штатами всіх прав, не переданих ними певним способом Союзу. Згідно з цим він вніс на першій же сесії Конгресу пропозицію про необхідні поправки; з ним погоди­лись, і ці поправки були ратифіковані всіма штатами, які нині вхо­дять до нашого Союзу. Це все, що я зробив щодо Конституції..."

Разом з іншими республіканцями Джефферсон виступив ініціатором включення Білля про права в текст Конституції. 1 хоча вся практична робота з формування Білля була виконана Дж. Медісоном, заслуги Джефферсона залишаються беззапереч­ними. Перші десять поправок до Конституції (вісім про права людини, а дев'ята і десята - про права штатів) набрали чинності в 1791 р.

З критикою Конституції 1787 р. пов'язано порушення Джефферсоном питання про силу Конституції в часі. Розглядаючи її як певною мірою суспільний договір, він сформулював думку про необхідність періодичного перегляду цього договору та його онов­лення. Жодне покоління людей, стверджував Джефферсон, не має права приймати закони, що пов'язують людей на період, більший за життя цього покоління, тому що законодавцями є живі, а не мертві. "Зі зміною умов і люди змінюються, а отже, повинна бути можливість для відповідної зміни в політичних інститутах, а та­кож для поновлення принципу управління за згодою тих, що уп­равляються (якими управляють)." За підрахунками Джефферсона більшість кожного покоління створюється за 19 років. Він заува­жував: "Кожна конституція, а отже, і кожний закон, природно, втрачають силу із завершенням 19-річного терміну. Подальший примус до її дотримання є актом сили, а не права. Жодне поколін­ня не повинно пов'язувати нащадків своїми законами і настанова­ми, інакше мертві правитимуть живими. Тому встановлені закони мають покращуватись і не відставати від часу".

Цікаво звучать ці слова на тлі стабільно дієвої і донині Консти­туції США 1787 р. Юрист за освітою Джефферсон надавав виключ­но великого значення вивченню права, зазначаючи, що вивчення права особливо важливе для політичного діяча, тому що "будь-який політичний захід завжди буде тісно пов'язаний із законами країни". У своїй діяльності він керувався двома принципами: кіль­кість законів має бути мінімальною і мова законів лаконічною, простою і зрозумілою, щоб у них могла легко розібратись навіть людина, не обізнана з юриспруденцією. Джефферсон вимагав пом'якшення тяжкості та суворості покарань, намагаючись зроби­ти їх "гуманнішими і розумнішими". Розроблений ним законо­проект про відповідність злочинів і покарань передбачав скасуван­ня смертної кари, за винятком випадків державної зради і вбивства. За всі інші тяжкі кримінальні злочини мали застосовува­тись каторжні роботи (майже як у Томаса Мора. - В. М.).

Найкращою формою державного правління для США Джеф­ферсон вважав республіку, а державного устрою - конфедерацію з широкими правами штатів, майже незалежних від центру: "Вів­ці живуть щасливіше самі собою, ніж під опікою турботливих вов­ків".

Ідеальний суспільний лад, вільний від крайнощів класової бо­ротьби, Джефферсон уявляв як державу дрібних власників - фер­мерів. Майбутні Сполучені Штати вбачались йому аграрною рес­публікою з міцними демократичними традиціями, яка була б постачальником сільськогосподарської продукції на європейські ринки. "Щодо промислової діяльності взагалі, - писав він, - то нехай наші заводи залишаються у Європі..."

Джефферсон обстоював принципи мирних співвідносин на­родів, закликав "не розтрачуватися на спроби взаємного знищен­ня в боротьбі з іншими народами... Наші намагання повинні по­лягати в розвитку миру і дружби з усіма країнами".

Не всі вимоги Джефферсона були дотримані, проте його ідеї про право народу на революцію, свободу, рівність, а також про справжнє народоправство залишаються актуальними й нині.