10.4. Томас Пейн

Найпослідовнішим представником буржуазно-демократично­го напряму в політичній ідеології США періоду боротьби за неза­лежність був Томас Пейн (1737-1809 pp.). Уродженець Англії, він наприкінці 1774 р. переїхав до Америки за рекомендацією Франк­ліна і невдовзі став найпопулярнішим публіцистом.

Т. Пейн перший з-поміж представників демократичної політико-правової ідеології порушив питання про відокремлення ко­лоній від Англії і створення незалежної держави з назвою "Сполу­чені Штати Америки". Він брав активну участь у визвольній боротьбі проти Англії як публіцист-пропагандист ідей незалеж­ності й волонтер революційної армії.

У 1776 р. Пейн написав памфлет "Здоровий глузд", спрямова­ний проти влади англійського короля Георга III, якого він називав "коронованим розбійником". Ідеї цього памфлету певною мірою відтворилися в Декларації незалежності 1776 р. Перебуваючи в американській армії, Пейн написав кілька прокламацій під за­гальною назвою "Американська криза", де енергійно закликав американський народ до боротьби за незалежність. Статті Пейна надихали воїнів, викликали в них віру в переможне завершення боротьби за незалежність батьківщини.

У 1791-1792 pp. Пейн опублікував велику працю "Права люди­ни", в якій, коментуючи французьку "Декларацію прав людини і громадянина", різко критикував англійську конституцію. Ця пра­ця Пейна була заборонена в Англії, а її автор змушений був тікати до революційної Франції, де був обраний членом Конвенту і став прибічником жирондистів. За критику якобінського терору Пейн був кинутий до в'язниці і тільки випадково уникнув загибелі від гільйотини. Після падіння якобінської диктатури він був звільне­ний із в'язниці й поновлений у депутатських правах. Останні роки життя Пейн прожив в Америці, де й помер в атмосфері жорсто­кого політичного цькування з боку реакційних кіл американської буржуазії.

Вчення Пейна про суспільство, державу і права викладене в його працях "Здоровий глузд", "Права людини", "Аграрна спра­ведливість", "Занепад і крах англійської колоніальної системи" та ін.

В основі політичних поглядів Пейна лежить демократичне тлу­мачення доктрини природного права, яку він використовував для теоретичного обґрунтування права пригнічених на повстання, на збройний опір тиранії. Пейн розрізняє поняття "природних і цивільних прав людей". "Природні права суть ті, які належать лю­дині по праву її існування...", на відміну від них "цивільні права суть ті, що належать людині як члену суспільства". Він не погод­жувався з тими представниками політичної думки, які стверджу­вали, що люди, вступаючи в суспільство, ЦІЛКОМ відмовляються від власних природних прав (Т. Гоббс). Він вважав: ".Людина всту­пає в суспільство не для того, щоб стати гіршою, ніж вона була до цього, або мати менше прав, ніж раніше, а для того, щоб краще забезпечити ці права". Цивільні права - це ті, які людина, всту­пивши в суспільство, передала "до загального фонду". Тому цивільна влада не може зазіхати на ті природні права людини, які вона залишила за собою при вступі в суспільство - це так звані "інтелектуальні права" - права особи домагатися власного доб­робуту і щастя, свободи совісті й релігійних переконань, свободи слова і свободи особи.

У праці "Вік розуму" Пейн з позицій деїзму розкритикував релігійне марновірство, забобони і церковні настанови. "Мій влас­ний розум, - писав він, - моя церква. Усі національні церковні настанови, чи то європейські, християнські або турецькі, уявля­ються мені ні чим іншим, як людським винаходом, призначеним для залякування і поневолення людства, монополізації влади і прибутків".

Як спадкоємець Ж.-Ж. Руссо, Гіейн обґрунтовував ідею народ­ного суверенітету. Джерелом влади є народ, і утворення ним зако­нодавчої влади становить його природне, невідчужуване право. Звідси він дійшов висновку про право народу на революцію, зни­щення політичного ладу, що не відповідає інтересам народу і сус­пільства загалом. "Суверенітет як суб'єктивне право належить тільки нації, а не якій-небудь окремій особі. Нація має притаман­не їй невід'ємне право знищити будь-яку форму правління, яку вона визнає невідповідною, і встановить таку форму правління, яка відповідає її інтересам, характеру і щастю". У революції Пейн вбачав закономірність, без якої неможливі прогрес людського сус­пільства і просвіта народу. При цьому він не обмежував свою тео­ретичну і практичну діяльність однією країною, а беручи активну участь у революційній боротьбі у США, Англії і Франції, закликав до світової буржуазної революції і теоретично її обґрунтовував, називаючи тогочасний вік "віком революцій".

Виходячи з ідеї рівності людей від природи, Пейн перший у США у своїх публікаціях відкидав работоргівлю. У 1780 р. він вніс до законодавчого органу Пенсільванії законопроект про невід­кладне звільнення рабів.

Погляди Пейна на походження держави мали для свого часу революційний характер. З позицій здорового глузду він відкидав уявлення про державу як явище, що існує вічно, і, наголошуючи на відмінності між суспільством і державою, - доводив, що сус­пільство від початку передувало державі. На його думку, суспільс­тво - це об'єднання людей для задоволення їхніх потреб і загаль­них цілей. Його виникнення зумовлено особливим "характером людини", яку "природа створила для суспільного життя" і яка не може жити без спільної трудової діяльності з іншими людьми. З огляду на це необхідність спільної трудової діяльності - одна з основних причин виникнення суспільства. Згодом виникає держава як "неминуче зло", спричинене деградацією та зіпсуттям людей.

Пейн розрізняв держави, що виникли із суспільного договору, і держави, що виникли іншим шляхом, або держави, що вийшли із народу, і держави, що стали над народом. На його думку, держа­ви, що виникли із суспільного договору, ґрунтуються на загальних інтересах суспільства і права людини. Він відкидав погляд на сус­пільний договір як угоду між правителями і підлеглими. Держава повинна виникати тільки як результат спільної угоди всіх членів суспільства, і "це єдиний спосіб, яким мають право створюватись уряди, і єдині засади, на яких вони мають право існувати".

Держава створюється для захисту прав, свободи і безпеки членів суспільства. Її соціальне завдання - забезпечити "загальне благо". "Уряд - це не що інше, як національна асоціація, метою якої є благо всіх, як кожного зокрема, так і всіх разом". Це завдан­ня може вирішити тільки держава, заснована на суспільній угоді. Першочерговим завданням такої держави Пейн вважав ліквідацію бідності й жебрацтва.

З позиції прав людини він гостро критикував правління, які ґрунтуються па спадковій владі, вважаючи, що вони не мають пра­ва існувати як такі, що суперечать природі та принципу рівності людей. Спадкова влада "за природою тиранічна". Порівнюючи перших королів з ватажками розбійних угруповань, Пейн називав їх першими "з-поміж грабіжників". Зосередження влади в однієї людини - це деспотія, тому що "її воля є законом, який вона вста­новлює, змінює на власний розсуд, не відповідаючи перед якою-небудь владою за свої вчинки".

Т. Пейн неодноразово вказував, що існуюча в Англії форма правління не має правових засад, оскільки виникла в результаті завоювання, а не суспільного договору. Навесні 1792 р. Пейн спе­ціально звернувся до англійського народу із закликом скликати конвент і встановити замість монархії республіку, засновану за принципом загального виборчого права без майнового цензу.

Демократичним тлумаченням вчення про суспільний договір є положення Пейна про верховенство законодавчої влади над вико­навчою. Він негативно ставився до принципу поділу влади і підда­вав критиці твердження про те, що англійська конституція "є сою­зом трьох взаємостимулюючих сил" і англійський парламент контролює короля.

На думку Пейна, "існує тільки законодавча та виконавча влади, а судова влада - це, "строго кажучи, виконавча влада", оскільки вона виконує закони. Суверенну владу народу здійснює законо­давча влада. Вона контролює виконавчу владу і підконтрольна на­роду. Межі законодавчої влади встановлює конституція. "Закони мають видаватися згідно з конституцією і біллем про права", а коли закони відхиляються від них, "вони повинні бути виправ­лені".

Пейн був проти двопалатної організації законодавчої влади. На його думку, законодавча влада має ґрунтуватися на засадах пред­ставництва всього повнолітнього населення країни. Слідом за своїм соратником Франкліним Пейн стверджував, що збереження свободи вимагає щорічних виборів. Одним із недоліків конститу­ції США він вважав надто тривалий термін повноважень сенату - 6 років.

Виконавча влада повинна мати також колегіального главу. Пейн критикував конституції США і окремих штатів за передання виконавчої влади одній особі, та ще й з правом накладати вето на законопроекти. Він вказував, що таке одноосібне право, запозиче­не з англійської форми правління, може бути використане не в ін­тересах народу, а в інтересах невеликої купки людей.

Т. Пейн вимагав також встановлення відповідальності суддів перед народом, був проти, щоб судді здійснювали владу доти, "доки поводяться добре", і вважав за доцільне їх щорічне переоб­рання.

Багато уваги в системі поглядів на державу і право Пейн приді­ляв конституції. "Уряд без конституції, - стверджував він, - це все одно, що влада без права". Конституція, як і будь-які закони держави, повинні періодично переглядатись відповідно до зміни умов життя. Як і Джефферсон, він наголошував, що будь-яке по­коління людей має право переглядати конституцію і всі закони держави. Робити це має сам народ на спеціально скликаних збо­рах, а не уряд, оскільки він не є стороною в суспільному договорі. "Конституція є власністю нації, а не тих, хто здійснює управлін­ня".

Право, на думку Пейна, виникає разом з появою суспільства і держави. Він справедливо зауважував, що закон як явище держав­не стає законом лише тоді, коли його дотримання забезпечується примусовою силою держави. Спочатку суспільство не мало пог­реби в законах. Проте оскільки з часом окремі члени суспільства почали ухилятися від своїх обов'язків, постала потреба у встанов­ленні влади, що видає загальнообов'язкові закони, які мають від­повідати конституції і слугувати "загальному благу". Крім того, вони повинні відповідати природі й виявляти "взаємний інтерес" членів суспільства. "Підкорятися законам потрібно не лише си­лою того, що до цього примушує держава, а й тому, що це буде в інтересах сторін". Пейн наполягав на суворому дотриманні за­конів тому, що саме в цьому вбачав основу правопорядку. Дотри­муватись потрібно й поганих законів, домагаючись водночас їх скасування. Закони, на його думку, можуть регулювати тільки цивільні права і не торкатися природних прав громадян, що збері­гаються в суспільстві. Особливо різко він критикував принцип "первородства" при переході у власність землі за спадком, що сприяло концентрації землі в одних руках і створення земельної аристократії. Як і Ж.-Ж. Руссо, він намагався усунути крайнощі майнової нерівності, "ліквідувати контраст розкошів і бідноти", наділивши більшість людей дрібного власністю. Вимагаючи вста­новлення рівності прав, Пейн вітав відміну дворянських титулів у Франції, критикував різнорідні феодальні привілеї окремих осіб і груп населення в Англії.

Заслугою Пейна в історії правової думки є його погляди на вій­ну і мир, відносини між державами. "Людина не є ворогом лю­дині. Такою вона стає тільки завдяки неправдивій системі правлін­ня". Характеризуючи монархію як мілітаристську державу, він дійшов висновку, що з її ліквідацією зникнуть і війни. Усе це на­віювалось умовами феодального суспільства, якому були прита­манні тини між королями, що породжувались жалобою до збагачення і династичними інтересами

Т. Пейн помилково сподівався, що "нова система" правління буде не зацікавлена v війнах, оскільки республіканське правління не припускає: інтересів уряду, відмінних від інтересів нації зага­дом. Водночас він далекоглядно визначив, хто зацікавлений v вій­нах: "Війна - це загальна нажива всіх, хто бере участь у поділі та витрачанні державних коштів..."

Важливо, що Пейн передбачав шляхи для встановлення міцно­го миру між державами з різними системами правління. На його думку, форми правління держав не повинні впливати на розвиток нормальних відносин між ними, що це внутрішня справа кожної країни. В листі до Дантопа від 20 жовтня 1793 р. він зауважував, що жодна держава не повинна втручатись у внутрішні справи іншої і розглядав цей принцип "як передумову для припинення війни". Навіть у період війни за незалежність у США Пейн висував ідею вирішення спірних питань між державами не зброєю, а шляхом переговорів. Одним із засобів уникнення війни і встановлення нор­мальних відносин між державами він вважав розвиток торгівлі між ними. Торгівля "є мирною системою, що об'єднує людство", тому що "робить держави корисними одна одній". Пейн боровся за мир між народами, пропонуючи урядам Франції, США та Анг­лії укласти угоду про скорочення армії і флоту з тим, щоб спряму­вати кошти, які вивільняться, на поліпшення стану населення.

Т. Пейн гнівно засуджував загарбницькі війни, вважаючи їх найбільшим злом. "Якщо існує гріх, більший від усіх інших, то це навмисна загарбницька війна". Історією підтверджені пророчі слова Пейна про те, одо будь-який загарбник приречений на по­разку тому, що народ, який веде боротьбу за власну незалежність, непереможний. Виправдовуючи справедливі війни проти загарб­ників, він наголошував: "Якщо якась країна зазнала нападу і вторг­нення ворога, і на карту поставлено власне її існування, то народ має піднятися па свій захист і спасіння, але з усіх інших позицій і з будь-яких інших причин війна ганебна і огидна". Ці думки Пей­на близькі та зрозумілі всьому миролюбному людству і матимуть прогресивне значення завжди.