2.4. Софісти (Протагор)

Разом із розвитком рабовласницької системи господарства і пов'язаного з цим загострення суперечностей всередині рабовлас­ницьких полісів зросло значення питань про державу і право. Підвищилась роль народних зборів, ширше обговорювались полі­тичні питання, що сприяло вивищенню ролі ораторського мистец­тва. Старе виховання, розраховане на підготовку рядового воїна, вже не задовольняло. Виникли запити духу, потреба в освіті.

Любов до військових обладунків заміняється любов'ю до знан­ня, мистецтво кидати дротики поступається місцем мистецтву ки­дати "крилате слово" у широку аудиторію народних зборів або в суді.

Цим новим потребам відповідали софісти (сафос - мудрий), які виступали в ролі популяризаторів знання і платних вчителів красномовства (середина V ст. до н. е.). Ознайомлюючи молодь із зародками науки і навчаючи їх ораторському мистецтву, вони вод­ночас критикували традиційні погляди і захищали передові для того часу принципи та ідеї.

Софісти не буди представниками єдиного філософського на­пряму ні у філософії, ні в політиці. Проте вони мали й спільні риси:

*                     дух критики, перегляду і навіть розвалу традиційних уст­роїв;

*                      інтерес до питань політики, відверта критика і постановка питань держави і права, що до них не розглядались у філо­софському плані;

• захоплення формальною логікою і зовнішнім переконанням мови.

Софісти - сперечальники - за будь-яку ціну намагались от­римати верх над опонентами в дискусії. У своїй аргументації ба­гато хто з них не обмежувався чистою грою слів і визначень, часто скочуючись до казуїстики. Вже Платон відіграв велику роль у тому, щоб знеславити софістів, так як був їхнім запеклим против­ником. Софістів звинувачували в аморальності й розбещуванні молоді. Проте хоча б тому їх не слід вважати такими, що за подіб­не звинувачення загинув їхній супротивник Сократ.

Із середовища софістів вийшло сказання про Геркулеса на роз­путті, що вражає глибоким характером.

Коли Геркулес досяг віку, в якому формується характер і світо­гляд людини, він зустрів двох жінок. Одна була доволі спокусли­вою, красивою та улесливою і зваблювала його перспективою на­солод, відсутністю страждань. Інша пропонувала йому далекий і тяжкий шлях з випробуваннями на кожному кроці, але обіцяючи наприкінці самозадоволення замість розчарувань, якими завер­шувався перший шлях: ім'я першої жінки - Порочність, дру­гої - Добродія.

Таким вченням софісти "розбещували" учнів? Згодом "софіста­ми" називали фокусників і жонглерів парадоксами. Під софістикою розуміли гнучкість понять (визначень), що застосовуються суб'єктивно, а саме без врахування реального процесу розвитку світу.

Софісти не піднеслися до діалектики. В їх вченнях можна за­значити тільки окремі незначні її елементи. Софістів поділяють на дві групи:

• старші (середина V ст. до н. е.) - Протагор, Горгій, Гіпій, Антифон, Продік;

• молодші (кінець V ст. до н. е.) - Лікофрон, Тразімах, Кал- лікд, Алкідам

Старші софісти дотримувались прогресивних поглядів і буди прибічниками рабовласницької демократії. Серед молодших зус­трічалися И такі, що захищали реакційні погляди. Найвідоміший із старших -Протагор (близько 480 - близько 410 р. до н. е.).

Протагор розробив вчення про відносність знань про добро і зло (філософія релятивізму). На його думку, все залежить від того, як людина сприймає і оцінює дійсність: "Людина є міра всіх ре­чей існуючих, як вони існують, і неіснуючих, як вони не існують". Будь-які знання залежать від відчуттів, які в усіх людей різні. Саме тому немає єдиної істини. Про кожну річ існує два протилежних твердження (втеча, вбивство - все залежить від точки зору того, хто це оцінює). Норми права гак само, на думку Протагора, умов­ні й здатні змінюватися. Щодо питання про походження держави і права, то у своєму міфі про Прометея він доходить висновку, що політична діяльність має бути надбанням усіх. Інакше не може бути й держави. Усі громадяни повинні бути учасниками політич­ного життя, рівною мірою брати участь у вирішенні політичних питань. Такі положення свідчать про демократичний напрям ідей Протагора.

Держава становить союз для взаємного досягнення цілей, яких неможливо досягти розрізненими силами окремих осіб. Доказом цього є міф Протагора. Коли боги творили живих істот, то дору­чили Епіметею розподілити між ними силу і блага. Надто стара­ючись, Епіметей поспішив роздати тваринам усі, що були засоби боротьби за існування: фізичну силу, швидкість рухів, ніг, прикри­ваючу шерсть, вміння літати та ін. Коли дійшла черга людини, то виявилось, що весь запас благ уже вичерпано. Ще молода, обділе­на засобами боротьби людина була приречена загинути, якби Зевс не наказав Прометею вкласти в людей почуття права, соціаль­ний інстинкт, завдяки якому й стала можливою боротьба за існу­вання силою державного єднання як узгоджених інтересів окре­мих осіб у державі. Протагор обґрунтовує думку про умовність суджень про справедливе і праведне. "Кожний уряд видає закони відповідно до своєї користі (демократія, тиранія), ось чому в усіх державах законне і справедливе - це те, що вигідне урядові". По­ряд з цим Протагор закликав беззастережно виконувати вимоги законів рабовласницької держави. Щоб наголосити на умовному характері закону, він протиставляє закон людський законові при­родному. Природний стан людей (до створення держави), на його думку, не вищий і не кращий від громадянського стану. Навпаки, Протагор розкриває природний стан як війну всіх проти всіх, коли взагалі неможливе спільне життя.

Абсолютного права немає. Те, що в одному місці визнається за­коном, в іншому - забороняється. Немає природного права, є тільки позитивне право. Тому правила співжиття існують не за природою, а за людським волевиявленням.

Софісти заперечують у покаранні помсту Протагор вбачає в покаранні засіб психічного впливу як власне на злочинця, так і на інших. "Карати слід як дітей, так і дорослих, щоб покарані става­ли кращими, а хто не піддається виправленню, то його як того, що не піддається лікуванню, залишається виселяти з міста або ж вби­вати".

Загальний світогляд софістів заперечував природність релігій­ного почуття. "Про богів, - зауважував Протагор, - я нічого не можу знати: ні того, що вони існують, ні того, що їх немає. Пере­шкоди, що заважають цьому знанню - темрява питання і корот­кочасність людського життя". Тому релігія є не що інше як витвір політики панівного класу. Або ж розумна й винахідлива людина додумалась для застереження від прихованої неправди розповіда­ти про могутніх, безсмертних богів, які бачать усе таємне в душі людини. А щоб посилити страх перед богами, для них відвели житло на небі.

Це свідчить про атеїстичний підхід до розуміння догм релігії Із середовища софістів прозвучав голос і проти рабства.

За природою всі люди вільні й тільки людськими зусиллями можна перетворити людей на рабів. З огляду на викладене дохо­димо висновку про демократичність поглядів окремих софістів і їх прогресивність.