6.4. Томас Гоббс

Буржуазна революція в Англії в середині XVІІ ст. (1640-1660 pp.) ліквідувала не всі старі установи. Причиною консервативного ха­рактеру революції був союз буржуазії з новим дворянством. Це становище відобразилося і в ідеології. Ідеологія, як і раніше, ґрунтувалась переважно на релігійних засадах, але загалом у цей час в Англії сформувалась антифеодальна програма, яка включала такі напрями.

1.                  Ідеологія старого дворянства, яке обстоювало абсолютизм. Представник цього напряму Р. Фільмер у праці "Патріарх або природна влада королів" (1646 р.) обґрунтував необмеженість ко­ролівської влади (відома точніша назва цієї праці, що розкриває її сутність: "Патріарх: захист природної влади королів проти непри­родної свободи народу").

2.                  Ідеологія верхівки нового дворянства і великої буржуазії (Т. Гоббс).

3.                  Ідеологія середніх прошарків нового дворянства і буржуазії, так звані індепенденти - "незалежні" (ідеологи - Дж. Мільтон та Олджерон Сідней).

4.                  Ідеологія дрібної буржуазії (левеллери - Дж. Дільберн).

5.                  Утопічний соціалізм (Д. Уїнстенлі).

Видатним представником природно-правової теорії і прибіч­ником королівського абсолютизму в Англії XVII ст. був Томас Гоббс (1588-1679 pp.). Народився він у місті Малмсбері. Батько був грубим і малоосвіченим представником духовенства. Гоббс рано залишився сиротою, але природні здібності сприяли тому, що вже з 6-8 років він вивчав латинську і грецьку мови, писав вірші латиною. У 17 років вступив до університету. Багато подорожував країнами Європи. За політичні погляди в різні часи переслідував­ся. Тривалий час жив у Парижі. Його основні твори - "Про гро­мадянина",. "Левіафан" - утвердили за ним репутацію атеїста. У січні 1652 р. Гоббс повернувся до Англії. Кромвель запропонував йому обійняти високий пост секретаря англійської республіки, але Гоббс відмовився. При реставрації монархії (1660 р.) Гоббс зно­ву зазнав нападів з боку прибічників короля. Після його смерті усі твори було привселюдно спалено.

Як філософ Гоббс обстоював матеріалістичні позиції. Світ, на його думку, складається з дрібних частинок - атомів. Тіла існують незалежно від людської свідомості. Матерія не створюється і не зникає. Вона існує вічно і пізнається розумом. Матеріалізм Гоббса доходив повного заперечення релігії і бога. Однак цей матеріалізм був ще обмежений, як і в інших мислителів того часу. Гоббс кри­тикував релігію, але не заперечував її. Релігія, на його думку, необ­хідна для народу, пересічних людей. Філософ може бути атеїстом, прості люди - не можуть. Це потрібно для дотримання порядку в суспільстві.

Свої політичні погляди Гоббс виклав у праці "Захист влади і прав короля, необхідних для збереження миру в державі", а також у згадуваних уже "Про громадянина" і "Левіафан". Його вчення про державу і право ґрунтується на теорії природного права. Він виходив з горезвісної природи людини. Однак, згідно з Гоббсом, природа людини відрізняється від уявлень Аристотеля і Гроція, що за природою людині властиве прагнення до спілкування з ін­шими. Гоббс стверджував, що страх, а не інстинкт спілкування по­роджує суспільство, що людина від природи за своєю сутністю егоїстична, що вона шукає не спілкування, а панування, і до інших людей її вабить не любов, а прагнення слави і зручностей.

Такий стан, коли все прагне до всього, є стан природний. У природному (додержавному) стані відбувається війна всіх проти всіх. Причина цього полягає в егоїстичних прагненнях людини. У цьому зв'язку Гоббс дійшов висновку, що людина людині вовк (homo homini lupus est). Він зауважує, що людська природа зали­шається незмінною в будь-якому суспільстві. Тому для прибор­кання егоїстичних інтересів людини необхідна якась вища сила в суспільстві, якою й може бути тільки держава. "Розум людини, - пише Гоббс, - підказує їй, що потрібно залишити природний стан і шукати миру й висуває теорію договору про створення держави... Загальна влада... може бути створена тільки одним шляхом, а саме зосередженням усієї влади і сиди в однієї людини або зібранні людей, які більшістю голосів могли б звести всі волі громадян в єдину волю". Суспільство егоїстичних індивідів може існувати лише за наявності держави левіафана (за біблійною мі­фологією "левіафан" - величезне морське чудовисько), яка здат­на придушити будь-які вияви свавілля, що виходить від індивідів або народних мас. Із демократичних за змістом передумов робив­ся антидемократичний висновок: всезагальне самообмеження і повне відчуження особистих прав на користь суверена. Виникнен­ня держави тотожне впровадженню абсолютної влади. Особа пов­ністю підкоряється державі, яка встановлює обсяг приватних прав. При цьому форма держави не має значення. Громадяни зобов'язані до покори в аристократичній або демократичній де­ржаві не менше, ніж у монархічній, хоча в останній Гоббс вбачав найповніше вираження централізації і концентрації влади.

Виникнувши внаслідок суспільного договору, держава набуває самостійності щодо суспільства, диктує йому закони і не підко­ряється суспільній думці. Від волі суверена залежить весь устрій суспільства: організація приватної власності, мораль, релігія та ін. Народ як єдине ціле представлений лише сувереном, його воля і воля народу тотожні. Без державної влади, стверджує Гоббс, на­род становить лише розрізнений натовп, позбавлений єдиної волі і будь-яких прав.

Гоббс критично ставився до демократії як правління демагогів, які захищають приватні інтереси. Він засуджує теорію розподілу влади як шкідливу для суспільства. Будь-яке обмеження влади, за­уважує Гоббс, є згубним, неминуче призводить до зіткнення різ­них сил, громадянської війни і в кінцевому підсумку - до розвалу держави. Суверенна влада повинна повного мірою зосереджувати і           законодавство, і судочинство, і призначення чиновників, і питан­ня війни й миру (наприклад, Кромвель).

Державний примус Гоббс розглядав поза зв'язком з класовою боротьбою, однак антинародну спрямованість влади виявляв до­волі чітко. В державній доктрині Гоббс вбачав гарантію утримання народу в покорі. З його концепції випливало абсолютне запере­чення прав народу щодо верховної влади. Державна влада вис­тупала єдиним дієздатним суб'єктом політичного життя, без жодних обов'язків перед народом. Водночас він розвінчує комуніс­тичний ідеал дигерів (Уїнстенлі) і намагається переконати, що стан, в якому немає розмежування "моє", "твоє" і кожен має пра­во на всі речі - це стан загибелі та взаємного знищення. Поряту­нок людей - у запровадженні приватної власності, яка охоро­няється всесильною державною владою.

Таким чином, хоча Гоббс був прогресивним щодо антифео­дальної спрямованості, він водночас заклав підвалини антинарод­ної буржуазної політичної ідеології, поставленої на службу при­гніченню трудящих мас.

Держава, за Гоббсом, - це універсальний механізм, машина, створена в результаті руху людських пристрастей, і людина в ньо­му - окремий елемент, гвинтик. На відміну від Спінози він при­пускає державну опіку не тільки над зовнішніми діями людей, а й над внутрішніми їх помислами (думками). Держава контролює переконання і погляди громадян, здійснює сувору цензуру літера­тури, забороняє "шкідливі вчення", регулює релігійні питання.

Держава - це особа (або зібрання осіб), воля якої внаслідок згоди багатьох людей вважається законом для всіх, так що вона має право використовувати силу і здібності кожного для загально­го миру й захисту.

Серед усіх відомих форм держави найкращою Гоббс вважав монархію (аргументи - немає партій, легше забезпечити держав­ну таємницю, кращий і дешевший державний апарат). Права держави безмежні. Перед державою - усі раби. Всі права грома­дяни отримують тільки від держави. Основне призначення дер­жавної влади - забезпечення миру і безпеки громадян. Із приро­ди верховної влади випливає, що вона не може бути знищена волею громадян. Іншими словами, Гоббс обґрунтовує тезу про не­можливість революційних виступів проти держави. "Будь-яка смута, будь-який неспокій - це хвороба".

У тісному зв'язку з абсолютистськими ідеями Гоббса перебуває його правова доктрина. Визначальним моментом буржуазного правопорядку, що складався, він висуває силу і авторитет влади. Лише держава приписує дотримання правових норм і єдиним за­конодавцем є суверен, який обіймає надзаконне положення. "Цивільним (позитивним) правом є для кожного підданого ті пра­вила, які держава усно, письмово або за допомогою інших доволі чітких знаків своєї волі приписала йому, щоб він користувався ними для розрізнення правильного і неправильного, а саме того, що узгоджується, і того, що не узгоджується з правилом".

Загальні правила, що ґрунтуються на вимогах розуму, здорово­го глузду, Гоббс називає природними законами. Він формулює цілу низку "правил розуму", в яких чітко виявляються основні за­чатки нової, буржуазної етико-правової свідомості. Із цих правил випливає необхідність розмежування свого і чужого, особистої волі й безпеки, дотримання договорів, рівності сторін, що вступа­ють в угоду, еквівалентності та взаємних послуг, неупередженості й незалежності суддів, відповідності покарання до тяжкості злочи­ну, заперечення зворотної дії карального закону тощо.

Виражаючи розумну й моральну природу людини, природні закони діють як тенденції, зобов'язують лише внутрішньо, і тільки накази державної влади надають їм владні якості права. "При від­мінностях, що мають місце між окремими людьми, тільки накази держави можуть встановити, що є неупередженість, справед­ливість і доброзичливість, і зробити всі ці правила поведінки обов'язковими, а також тільки держава може встановити покаран­ня за їх порушення, і тому такі накази є громадянськими закона­ми. Тому в усіх державах світу природний закон є частиною гро­мадянського закону". Таким чином, за Гоббсом, не природні закони коригують цивільні закони, як стверджували прибічники природно-правової теорії, а навпаки, держава коригує природні закони. Наголошуючи на силі владних осіб у державі, Гоббс заува­жує: "Якби істина, що три кути трикутника рівні двом кутам квад­рата, суперечила чиємусь праву на владу або інтересам тих, що вже мають владу, то, оскільки це було б у межах влади тих, чиї ін­тереси зачеплені цією істиною, - вчення геометрії було б якщо не заперечене, то витіснене спаленням усіх книг з геометрії".

Гоббс вважав, що природний закон можна розглядати як кор­дон, поставлений розумом людським пристрастям. І з цієї позиції він виокремлює три основних природних закони.

Кожен має добиватися миру всіма наявними в нього засоба­ми, а якщо він не може здобути мир, він може шукати й викорис­товувати всі засоби та переваги війни.

Із цього випливає безпосередньо другий закон.

1.                  Кожен повинен бути готовий відмовитися від свого права на все, якщо інші це так само роблять, оскільки ця відмова необхідна для миру і самозахисту.

2.                  Третій природний закон проголошує: люди повинні дотри­мувати своїх договорів і угод.

Із цих основних природних законів Гоббс виводить закон хрис­тиянської моралі: "Не роби іншому того, чого не бажаєш, щоб зробили тобі".

Гоббс обґрунтовував формальну рівність усіх перед законом і стабільність (вічність) буржуазного правопорядку. Але в умовах буржуазної революції в Англії, на фоні ідей Дж. Лільберна, ці ідеї Гоббса мали реакційний характер. У них втілились бажання наля­каного революцією нового дворянства і великої буржуазії піти на компроміс, зберегти абсолютизм і приборкати революційний на­род.