13.3. М. Г. Чернишевський

Микола Гаврилович Чернишевський (1828-1889 pp.) наро­дився в Саратові у сім'ї священика. Отримавши ґрунтовну домаш­ню підготовку під керівництвом батька, і після закінчення духов­ного училища та семінарії в Саратові він вступив на історико-філософський факультет Петербурзького університету (1846-1850 pp.).

Ще у студентські роки переважно завдяки самоосвіті за порів­няно короткий час Чернишевський остаточно і твердо сформував власну філософсько-матеріалістичну, революційно-демократичну соціалістичну систему поглядів. Одразу після закінчення універ­ситету, працюючи старшим викладачем російської словесності в Саратовській гімназії, він почав активно пропагувати революційні ідеї. "Я роблю тут такі речі, такі речі кажу в класі, які пахнуть ка­торгою...", - писав він своїй нареченій у 1853 р.

Уже в молоді роки Чернишевський був твердо переконаний, що на землі повинен бути встановлений суспільний лад без при­гнічення людини людиною. Він дійшов висновку, що головне в суспільних відносинах полягає в тому, щоб один клас не висмок­тував кров іншого. Оцінюючи реальну дійсність, Чернишевський записує в щоденнику: "Ось мій спосіб думок про Росію: непобор­не очікування близької революції і жадоба її". Жадаючи револю­ційних подій, Чернишевський знову повертається до Петербурга. Спочатку працює викладачем російської мови у другому кадетсь­кому корпусі, а за рік переходить до редакції журналу "Современник". Ставши одним із редакторів цього журналу, Чернишевсь­кий разом з М. Добролюбовим і М. Некрасовим перетворили цей підцензурний журнал на провідний орган революційно-селянсь­кої демократії, що зароджувалась. У цьому журналі публікувались основні праці Чернишевського - "Естетичне ставлення мистецтва до дійсності", "Антропологічні принципи у філософії ", "Що ро­бити?". Його девіз: "Письменник повинен бути органом бажань свого народу, його керівником і захисником".

Зі сторінок журналу "Современник" пропагувались ідеї се­лянської революції, викривався буржуазний лібералізм, нещадно таврувалися самодержавство і кріпосницькі порядки, а після ре­форми 1861 р. - залишки кріпацтва. Революційні демократи на­родів Росії групувались навколо Чернишевського, який у 60-ті роки XIX ст. був найдієвішим організатором революційних сил.

За революційну діяльність Чернишевський спокутував сповна. Спочатку сім місяців без суду і слідства в "секретному домі" Петропавлівської фортеці - Олексіївському равеліні, де утримували особливо небезпечних для царизму борців. Потім вирок СУДУ - чотирнадцять років каторги і довічне поселення в Сибіру. Після семи років каторжних робіт у Нерчинських копальнях він був "за­живо похований" на двадцять років в одиночному ув'язненні в да­лекому Віліонську (понад 700 км від Якутська). Після смерті Олек­сандра Чернишевського було переведено до Астрахані, де він прожив шість років під поліцейським наглядом. І тільки за чоти­ри місяці до смерті йому було дозволено повернутися до рідного міста Саратова, де він і помер 17 жовтня 1889 р. від крововиливу в мозок.

У боротьбі із самодержавством і кріпацтвом Чернишевський спирався на створену чим теорію селянської революції. Перемога цієї революції означала б повалення самодержавства, перехід вла­ди до народу, наділення селянства землею зі встановленням об­щинного володіння нею і колективного обробітку.

Погляди Чернишевського на державу та право, як і теорія се­лянської революції, тісно пов'язані з його філософськими та істо­ричними переконаннями. Вони найдокладніше викладені у праці "Економічна діяльність і законодавство", що була своєрідним про­довженням "Критики філософських упереджень проти общинно­го володіння".

На думку Чернишевського, держава - категорія історична. Усі народи спочатку пройшли стадію бездержавного стану, коли пер­шим родом занять людини буди полювання і скотарство. У цей період люди буди змушені жити колективно, без приватної влас­ності, з узагальненим майном.

Разом із землеробством виникла приватна власність на землю. Однак усі народи на першому етапі розвитку пройшли стадію об­щинного володіння землею. Розглядаючи питання про суспільний устрій v період "общинного володіння землею", Чернишевський наголошує на відсутності органів державної влади, що протистав­ляли б себе народові. Це був стан, коли "кожний член племені брав особисто активну участь в усіх справах, що стосувалися того суспільного кола, до якого він належав".

На думку Чернишевського, "в первісному суспільстві як суд, так і військова справа є належністю всіх членів племені без всякої спеціалізації". Першим кроком до створення державності він вва­жає перехід від окремих кочових общин до союзів між ними і створення племінних організацій. "Мало-помалу, - зазначав він, - дрібні племена зливаються і зливаються так, що, зрештою, зникають в адміністративному розумінні у величезних державах, таких, наприклад, як Франція, Австрія, Пруссія. Адміністративний характер суспільств на цій стадії розвитку - бюрократія... Усім ві­дають особливі люди, що називаються чиновниками і політика­ми".

Чернишевський, як бачимо, "губить" сутність питання - ос­новний зв'язок між походженням держави і фактом розколу сус­пільства на непримиренно ворожі класи у зв'язку з виникненням приватної власності. На його думку, розвиток цивілізації зумов­лює злиття племен і створення націй, що лежать в основі об'єднання людських суспільств. Виходячи з цього, Чернишевсь­кий сформулював суто ідеалістичне визначення держави: "Усі люди, що становлять націю і розглядаються як одне ціле, назива­ються державою".

Не дивлячись на таку широку узагальненість цього визначення, його, проте, можна було б протиставити гегелевому визначенню, що держава - це "дійсність моральної ідеї", а також вивести ви­могу надання всім громадянам повної правоздатності та обґрунтувати необхідність втручання держави у всі сфери життя людей усіх етапів.

Виходячи загалом з договірної теорії походження держави, Чернишевський так пояснює походження права: "...Зіткнення ін­тересів зумовлює потребу встановити за загальною згодою прави­ла, що визначають взаємини людей у різних сферах їхньої діяль­ності... Так виникають закони політичні, цивільні та кримінальні".

Чернишевський вважав зв'язок економічних проблем життя суспільства з державою і правом фактом беззаперечним, оскільки "усі сфери життя тісно взаємопов'язані". Проте він не наголошу­вав на визначальній ролі економічного чинника щодо політичних та правових установ і форм суспільної свідомості. На його думку, "переважна частина економічної діяльності суспільства прямо за­лежить від уряду". Це положення певною мірою спростовувало ідеалістичні теорії гегельянців, які стверджували, що роль держа­ви полягає в здійсненні абстрактних ідей справедливості, що держава є надкласовою силою і втіленням абсолютної істини.

Розглядаючи конкретні форми державного устрою сучасних йому держав, Чернишевський наблизився до правильного ро­зуміння класової природи державної влади, оскільки вважав їх да­лекими від ідеалу.

Феодальна держава - це механізм абсолютистської держави, розгалужена військово-політична машина, на чолі якої стоїть мо­нарх, оточений безчесним натовпом царедворців. Монархію Чернишевський розглядав як віджилу і застарілу форму держави, що приречена на загибель. Кріпосне право він називав "беззакон­ням", "першою найбільшою несправедливістю", а царя - "найго­ловнішим поміщиком".

Буржуазна держава гак само має антинародний характер. Чер­нишевський справедливо зауважував, що недостатньо проголоси­ти юридичні права людини, як це роблять буржуазні конституції; потрібно забезпечити їх матеріальні гарантії. "Мало того, щоб сказати, що ти маєш право, - писав він, - потрібно падати засо­би для користування цим правом".

Таким чином, розкривши антинародну експлуататорську сут­ність сучасних йому держав, Чернишевський шукав шляхи побу­дови нового справедливого суспільства і держави.

Основне завдання нової держави, на думку Чернишевського, повинно полягати у встановленні и зміцненні суспільної власності, організації суспільного виробництва і споживання. На цій основі має бути вирішено три основні потреби суспільства:

• поліпшення матеріального побуту народу;

• поширення освіти;

• підвищення "індивідуальної самостійності".

Чернишевський вважав, що на основі суспільної власності зник­не потреба в обмеженні свободи трудящих, а також у так званій суспільній безпеці, бо не буде сил, зацікавлених у порушенні гро­мадського порядку.

Досягнення ідеалу Чернишевський вбачав у революції народ­них мас, які, просвітившись у боротьбі зі своїми гнобителями, зро­зумівши зло експлуататорського ладу та усвідомивши власну роль як виробників життєвих благ, самі опікуватимуться долею сус­пільства.

У результаті такої революції мала бути створена народно-демократична республіка на чолі з революційним урядом від земле­робів і робітників. Основне завдання цього уряду - здійснювати економічну політику з метою створення умов для поступового пе­реходу до соціалізму.

Чернишевський обґрунтував можливість переходу кріпосниць­кої Росії до соціалізму, обминувши стадію капіталізму. Такий шлях, на його думку, був можливий у Росії завдяки селянській об­щині з її землеволодінням. На відміну від Герцена він бачив общи­ну, що не стоїть на місці, а видозмінюється. Ця община має збіль­шувати свої наділи землі, мати нову машинну техніку, стимулювати підвищення продуктивності праці, встановити роз­поділ доходів за обсягами виконаної роботи трудівників, які пра­цюють колективно на общинній землі, демократизувати внутріш­ній общинний лад, поєднати землеробство з промисловою діяльністю тощо.

"Сутність соціалізму, - зауважував Чернишевський, - сто­сується власне економічного життя і полягає в тому, щоб трудяща людина користувалась усіма плодами своєї праці, а не бачила їх такими, що дістаються іншим".

Не будучи знайомим з марксизмом, Чернишевський обґрунтовував власний шлях переходу від соціалізму до комунізму. "Ко­мунізм, - пише він, - бере за основу суспільного устрою вищий ідеал, ніж той, якими є принципи соціалізму. Тому епоха комуніс­тичних форм життя, ймовірно, v майбутньому, ще віддаленішому, ніж ті, можливо, так само далекі часи, коли настане повний со­ціалізм".

Побудову комуністичного суспільства Чернишевський прямо пов'язував з часом, коли "...людина цілком підкорить зовнішню природу, якою мірою це їй буде потрібно, подолає все на землі відповідно до власних потреб, відверне або приборкає всі невигід­ні для себе вияви зовнішніх сил природи, використає повністю всі сили, які можуть служити їй на користь".

За таких умов, на думку Чернишевського, "...праця з тяжкої не­обхідності перетвориться на легке і приємне задоволення фізіоло­гічної потреби, як нині підвищується до такого рівня розумова праця людей освічених".

Розвиваючи ідею рівноправності всіх націй і народностей, він засуджував претензії урядів так званих цивілізованих країн при­власнювати собі "обов'язок застосування насильницьких заходів для покращання звичаїв підвладних їм нецивілізованих іноплемінників". Він захищав національно-визвольний рух у Росії та інших країнах, високо оцінював представників революційної демократії різних національностей, зазначаючи, зокрема: "...Однак залиша­ються люди, сильніші від мене талантом. Із них я не вважаю не­зручним назвати Марка Вовчка. Це талант сильний, прекрасний". Або ж далі: "Маючи тепер такого поета, як Шевченко, малоросій­ська література також не потребує нічиєї прихильності. Та и крім Шевченка пишуть тепер малоросійською мовою люди, які були б не останніми письменниками в літературі й багатше великорусь­кої".

Чернишевський щиро вірив у свої віддалені майбутні ідеали, яким присвятив життя, і, звертаючись до нащадків, закликав: "... Майбутнє світле і прекрасне. Любіть його, прагніть і працюйте на нього, переносьте з нього в сучасне скільки зможете: такою мірою буде світле і добре, багате радістю і насолодою ваше життя, якою ви зумієте перенести в нього з майбутнього".

Хоча ідеї Чернишевського мали утопічний характер, він знач­ною мірою вплинув на формування революційно-демократичних переконань цілого покоління революціонерів, борців за свободу і щастя трудового народу.