5.5. Жан Боден

Жан Боден (1530-1596 pp.) - ідеолог буржуазії у Франції. Він виступив з обґрунтуванням абсолютизму в період релігійних війн (між католиками і гугенотами), коли Франція розпалася на воро­гуючі стани і королівська влада була значно ослаблена.

Народився він у місті Анжері в заможній сім'ї. Закінчив юри­дичний факультет Тулузького університету і у 29 років мав авто­ритет як відомий професор. Згодом працював прокурором, суд­дею, адвокатом. Був обраний депутатом провінційних, а потім Генеральних штатів від третього стану.

В умовах жорстокої боротьби католиків і гугенотів Боден зму­шений був часто змінювати позиції, маневрувати між ворогуючи­ми сторонами. Стояв на компромісній позиції, обстоював віро­терпимість, встановлення миру і правопорядку за допомогою політичної системи абсолютизму.

Боден заперечував феодальну децентралізацію і релігійний фа­натизм.

Одним із кращих творів Бодена є його праця "Про державу" ("Шість книг про державу"), написана в 1576 р. Цей твір викликав великий інтерес сучасників і протягом трьох років був перевида­ний сім разів. Книга була перекладена майже всіма мовами, а сам автор переклав її латинською.

У чому ж полягала значущість цієї книги і її автора?

Як письменник нового світського напряму, Боден поставив зав­дання розкрити деякі закономірності суспільних явищ. Він розви­нув вчення про поступ людського суспільства. Порівнюючи сучас­не йому людство з давніми народами, ідеолог дійшов висновку про беззаперечну зверхність нових народів.

Відповідно до потреб свого часу Боден стверджував, що політи­ка, під якою слід розуміти всі вчення про державний лад і держав­не правління, є "царицею всіх наук".

З огляду на це, своє завдання він вбачав у тому, щоб з практич­ного боку зміцнити авторитет верховної влади, розхитаний релігійними війнами, а з теоретичного - знайти для неї тверде обґрунтування, визначити функції і мету.

Боден намагався сформувати поняття держави на підставі істо­ричної дійсності. При цьому він рішуче відкидав релігійне тракту­вання питання про походження держави.

Держава - це об'єднання багатьох сімей, пов'язаних спільніс­тю під однією вищою і справедливою владою. Крім того, "наяв­ність права відрізняє державу від зграї розбійників і піратів".

Держава - це сукупність саме сімей, а не окремих осіб, якщо вони не об'єднаються в сім'ї, то вимруть, а народ, з якого скла­дається держава, не вимирає. Завдання держави - підтримка і за­безпечення внутрішнього миру, справедливості та соціальної гар­монії, захист від зовнішніх ворогів. Найважливішою ознакою держави (як і інших союзів), на думку Бодена, є влада. Відношення влади (її сутність) - це панування і покора, управління і виконан­ня. Тому соціальне спілкування на різних його рівнях становить розподіл людей на дві категорії: тих, хто правлять, і тих, якими управляють, панівних і підвладних, владних і покірних. Без цього спілкування перетворюється па анархію, що призводить до розпа­ду і загибелі держави чи інших союзів.

На відміну від Аристотеля, Боден визначає громадянство v державі не правами, а обов'язками. Тому громадянином може бути кожна вільна людина, яка підпорядкована вищій державній владі и не обов'язково повинна мати політичні права.

Боден особливо наголошував на значенні влади в суспільстві, сім'ї і особливо державі.

Вважаючи сім'ю основою держави, він виступає в ролі рішучо­го прибічника міцної влади батька і чоловіка. Про владу чоловіка, виходячи з авторитету Біблії, римського права і всіх давніх на­родів, Боден зауважує: "Які б не були різнобічні и мінливі наста­нови законів, ніколи не було такого закону або звичаю, щоб жінка була вільна від покори чоловікові й поваги до нього і з якими вона повинна ставитись до свого глави і які не нададуть їй можливості притягти свого чоловіка до суду".

Основою сім'ї Боден проголошував приватну власність. Колек­тивна (загальна) власність неможлива й несумісна з правами сім'ї. Він один з перших критиків "Утопії" Т. Мора. Спільна власність суперечить, на його думку, божественному і природному закону. Боден відхиляє також ідею рівності громадян - за природою люди не схожі один на одного і спроба їх зрівняти, а саме "насиль­но підкорити природу своїм приписам", обов'язково призведе до "розладу і руйнування будь-якої держави Приватна власність економічно цементує сім'ю, а отже, і державу.

Хоч, згідно з Боденом, сім'я є основою держави, остання все ж істотно відрізняється від сім'ї. Ця відмінність полягає у верховно­му суверенному характері державної влади, у тому, що саме дер­жаві притаманна вища суверенна влада.

Як стверджував Боден, суверенітет - це абсолютна і постійна влада держави, це вища і вільна від підпорядкування законові вла­да над громадянами і підданими Як захисник абсолютизму, він наголошує на необмеженому, надзаконному характері державної влади.

При цьому зауважимо, що саме вчення про суверенітет дер­жавної влади і є великою заслугою Бодена, так як до нього на це питання не звертали уваги ні юристи, ні філософи.

Суверенітет єдиний, неподільний і необмежений - такі основ­ні його якості. Він не може бути поділений між королем і наро­дом, між кількома різними органами держави. Він не може бути "мішаним".

Суверенітет полягає в постійному характері влади (його не можна передати на певний час або за якихось умов, він невідчужуваний).

Як уже зазначалося, суверен не пов'язаний законами, які видає. Однак, зауважує Боден, він не звільнений від підпорядкування законам Бога і природи. Крім того,, межею верховній владі висту­пає також приватна власність громадян, на яку суверен не має права посягати.

Як виразник інтересів буржуазії Боден вважав, що монарх не має права збирати податки і використовувати майно громадян на власний розсуд. Усі податки повинні встановлюватися тільки за згодою всіх громадян, тому що за законом природи ніхто не має права брати чуже майно без дозволу власника. Тільки в крайніх випадках, за Боденом, монарх може особисто накласти податки на користь державі, проте й у цьому разі ідеолог визнає за громадя­нами право пасивного опору у вигляді відмови сплачувати ці по­датки.

Залежно від того, в чиїх руках зосереджується суверенітет, Бо­ден визначає три форми держави: монархію, аристократію і де­мократію.

Так звані неправильні або спотворені форми, які вирізняв Аристотель, Боден вважає не якими-небудь іншими формами, а лише певним станом, якістю тих самих форм. Правильні чи не­правильні вказує не на різні форми, а на різні якості однієї і тієї самої форми.

Головною причиною переворотів і революцій Боден вважає не­рівномірний розподіл багатства, різку майнову поляризацію між багатіями та бідними. Тому правителі повинні вживати заходів за­побігання цим процесам за допомогою законів проти лихварства, законів про спадкоємство та інших законів, спрямованих на те, щоб зміцнити прошарок людей середнього статку і не припусти­ти надмірної злиденності народу, з одного боку, і надмірної кон­центрації земель та багатства в руках невеликого прошарку олі­гархів.

Як захисник абсолютизму Боден, природно, виступає захисни­ком монархічної форми правління, причому монархії спадкової. На його думку, монархія - єдина форма держави, при якій існує справді єдина і неподільна державна влада. Монарх, вивищуючись над усіма елементами держави, примиряє всі протилежні праг­нення і бажання (претензії) і створює гармонійну єдність у сус­пільстві. Пропагуючи беззаперечну покору монархові, Боден виз­нає можливим опір тиранові (який досяг влади насильством), його повалення і навіть убивство.

Боден не аналізує широко інші відомі форми держави, але щодо демократії, то він вважав її найгіршою. У демократичній державі, на його думку, дуже багато законів і властей, а загальна справа в занепаді; натовп, народ - це "звір багатоголовий і поз­бавлений глузду" - він не може ухвалити що-небудь добре, а пе­реслідує багатих, викорінює і виганяє кращих і обирає гірших, ін­шими словами, він стверджує наступне: демократичні засади підривають саму владу, а отже, і державу. Демократія однобічно захоплюється арифметичною правдою, перебільшує зачатки рів­ності й свободи, намагаючись цілковито на їх основі здійснити владу. Однак це якраз і суперечить природі влади.

У політичному спілкуванні, стверджує Боден, і здійсненні полі­тичної влади неможливо поставити знак рівності, оскільки люди не рівні за політичними здібностями: одні - дурні, інші - розум­ні, одні створені для панування, інші - для покори.

...Довірити народу (натовпу) вирішувати політичні справи - все одно, що просити поради в дурня. Натовп не любить все, що вище його рівня. Він завжди відчуває зневагу до всього видатного, до розуму, знатності та багатства, носіями якого є меншість. У ре­зультаті в демократії панує чернь і її ставленики - демагоги. Дер­жава занурюється в безодню постійних чвар і громадянських війн.

Насамкінець зауважимо, що вчення Бодена було прогресивним тому, що обґрунтування абсолютизму у Франції XVI ст. - питан­ня актуальне. Його вчення про суверенітет державної влади спря­мовувалося проти залишків феодальної роздробленості, а також проти домагань пап на світську владу - незалежність держави від церкви і королівської влади від папського престолу. І зрештою, всупереч усім авторитетам стародавніх і середніх віків Боден вва­жав, що рабство несправедливе і має бути скасоване.