Розділ 7. Політичні та правові вчення у Франції в період кризи феодального ладу і буржуазної революції кінця XVIII ст

7.1. Основні напрями політичної думки

У XVІІІ ст. у Франції ще міцно тримався за свої устої віджива­ний феодальний лад, але розвиток широким фронтом буржуаз­них відносин напередодні французької буржуазної революції уже істотно їх підривав. Поряд з швидкими темпами розвитку промисловості буржуазний уклад проникав і в сільське господар­ство.

У цей період французький селянин уже не був закріпачений, але будучи вільний формально, він сплачував багато різних по­борів своєму сеньйорові. Юридично селянин мав право залишити свою землю і піти на заробітки до міста, але для цього він змуше­ний був сплатити всі борги, що практично було неможливо.

Саме тоді феодальна знать потопала в розкошах. Величезні кошти йшли на утримання королівського двору і здійснення агре­сивної зовнішньої політики. Для відшукання цих коштів уряд збільшував кількість податків, які важким тягарем лягали на плечі трудящих. Правлячою елітою у державі залишалося дворянство і духовенство. Феодальні порядки продовжували панувати в еконо­міці, що природно гальмувало розвиток виробничих сил капі­талізму. Це й спричинило виникнення широкої антифеодальної ідеології.

Однак і буржуазія в цей час була вже неоднорідна. її вже мож­на було розмежувати на велику, середню і дрібну. Відповідно до цього поділу висувалися вимоги та визначалися ідеологічні на­прями.

Велика буржуазія схилялась до компромісу з дворянством. їх ідеалом була монархія із сильною королівською владою. Абсо­лютна монархія була ніби посередницею між дворянством і буржуазією, хоча ідеологи, які обстоювали інтереси великої бур­жуазії, обґрунтовували необхідність конституційної монархії (Вольтер, Монтеск'є).

Середня буржуазія була послідовнішою в боротьбі з феодаліз­мом. Вона висувала вимогу встановлення республіки, хоча й з пев­ними обмеженнями. її ідеологами були французькі матеріалісти Дідро, Гельвецій та Гольбах.

Дрібна буржуазія, а також селянство були найпослідовнішими в боротьбі з феодалізмом. Вони висували низку демократичних вимог: встановлення демократичної республіки, ліквідацію обме­жень па виборах і в тому числі майнового цензу.

Ремісники і селяни злидарювали в період розвитку капіталіз­му, тому дрібна буржуазія виступала проти великої феодальної і капіталістичної власності. їх ідеологом був Ж.-Ж. Руссо.

Крім названих напрямів в ідеології існував ще напрям утопіч­ного соціалізму, який обстоював інтереси бідноти (Маблі, Мельє, Мореллі, Бабеф). Мислителі Франції використовували у своїх вченнях ідеї давніх греків (Платона, Аристотеля), а також своїх по­передників - англійців і голландців.

Виняткову роль у формування французької політичної думки ХVІІІ ст. відіграла відома теорія природного права. Саме у Франції у XVIII ст. ця теорія стає ідеологічною формою широкого руху суспільної думки. В її основу, як відомо, покладено поняття про природу людини. Право, що випливає з вічної і незмінної приро­ди людини, є природним правом.

Зазначені права притаманні людині без будь-якої залежності від писаних законів, які можуть збігатися або не збігатися з при­родними законами. Так, поряд із системою позитивного права ґрунтувалася система природного права, природних законів. При­родні закони становлять не закономірність, що властива реально­му буттю, а абстрактні норми, продиктовані людським розумом.

"Нерозумними", "неприродними" з позицій природного пра­ва проголошувались існуючі старі порядки, їм протиставлявся природний порядок, який логічно випливає з природи, як щось розумне, що можна довести логічними доказами, переконливими для всіх розумних людей.

Тому французькі ідеологи виступали під прапором Просвіти, яка несе загибель середньовічному релігійному марновірству і привілеям феодальних гнобителів.

Нині можна казати про ненауковість теорії природного права. Проте, оцінюючи її з позиції історичної ролі у XVIII ст., слід пам'ятати, що вона в цей період була зброєю боротьби проти феодального ладу та абсолютної монархії, засобом звільнення людського розуму від традицій, що історично склалися. Про­тиставлення права позитивного і природного набувало в роки під­готовки буржуазної революції великого прогресивного, а у працях окремих теоретиків і революційного значення.