12.7. Огюст Конт

Огюст Конт (1798-1857 pp.) - син збиральника податків у Монпельє. Закінчив місцевий ліцей, мав математичні здібності. Згодом переїхав до Парижа, де вчився в політехнічній школі. У 1817-1822 pp. тісно співпрацював із Сен-Сімоном як його секре­тар і учень. Відомий як засновник французької позитивної (ґрунтовної) філософії і "батько соціології". Політико-правові ідеї Конта викладені в його шеститомному "Курсі позитивної філософії (1830-1842 pp.), а також у чотиритомній праці "Система позитив­ної політики, або філософський трактат про засади релігії люд­ства" (1851-1854 pp.).

У науці і суспільстві, на думку Конта, панує анархія соціологіч­на. А оскільки "ідеї панують у світі", то, створюючи "Курс пози­тивної філософії", Конт насамперед мав на меті об'єднати розу­мовий світ людства на твердій основі позитивних наук, цілком вилучивши другорядне, суперечливе, наносне. Розглядаючи іс­торію людського суспільства як відбиток різних категорій мислен­ня, він відносно останніх встановлював "закон трьох стадій", що мають, на його думку, безумовний характер. Згідно з цим законом людський розум зазнає послідовно три стадії розвитку.

Перша стадія - теологічна (фіктивна) - наука міститься в бо­гословській оболонці й усі явища пояснюються божественним свавіллям.

Друга стадія - метафізична (критична) - численні факти по­яснюються через далекі від дійсності, абстрактні, апріорні поняття (сутність, матерія, право).

Третя стадія - позитивна (наукова) - завдання позитивної фі­лософії полягає у класифікації та об'єднанні наук. Науки повинні з'ясовувати закони зв'язку явищ.

Закон "трьох стадій" - ключове поняття філософії Конта. Цей закон передбачає розвиток людини.

Освічене людство, вважав Конт, перебуває у критичному стано­вищі, його роздирають розумова анархія і розкол, оскільки теоло­гічні та метафізичні спроби об'єднатись зазнали крах. Це лихо може припинити тільки така система мислення, як позитивна фі­лософія - загальна наука, що ґрунтується не на фантазії і далеких почуттях, а на безперечному фактичному матеріалі наук, узагаль­нених даних. Роль позитивної філософії полягає в тому, щоб вста­новити зв'язок між окремими науками, систематизувати їх, скласифікувати в міру зменшення спільності та простоти.

У центрі наук розміщується загальна і проста за змістом мате­матика, потім йдуть астрономія, фізика, хімія, біологія і соціоло­гія.

Соціологія - наука про громадянське суспільство, "соціальна фізика", як називав її Конт. Вона поділяється на "соціальну стати­ку" - науку при спокійному становищі суспільства і "соціальну динаміку" - науку про його рух.

В основу першої покладено "закон порядку", уособлення сі­мей, колективу громадян і уряду, в основу другої - "розумовий прогрес", розвиток згідно з горезвісним "законом трьох стадій". Звідси девіз Конта "Порядки і прогрес!" (на державному прапорі Британії). Цей девіз найкраще формулює соціальний ідеал філо­софії - класову гармонію "позитивного" суспільства.

Завершивши "Курс позитивної філософії", Конт почав дедалі більшою мірою поглиблюватись у чисті та духовні проблеми і з часом дійшов висновку, що "позитивна філософія" повинна за­вершитися "позитивною релігією" і саме він повинен стати першосвященником цієї релігії.

У результаті з'являється вже згадувана "Система позитивної політики", цілком присвячена новій релігії.

Уже в останніх розділах "Курсу позитивної філософії" Конт визнавав індивідуальну людину "голою абстракцією" і запропону­вав поняття "людства загалом", яке вважав єдиним організмом з єдиною розумовою і моральною організацією. Залишалось наді­лити цей організм єдиною душею, що він і зробив у праці "Систе­ма позитивної політики".

Бог Конта - "Велике створіння", що володіє внутрішньою і зовнішньою єдністю.

Зовнішня, або об'єктивна єдність, виявляється в солідарності всіх людей на землі, що зумовлюється загальними порядками зов­нішнього світу. Внутрішня, суб'єктивна єдність, або душа "Вели­кого створіння", виникає внаслідок об'єднання любові до нього всіх індивідуальних душ - минулих, теперішніх і майбутніх.

Що далі розвивається людство, то більше елементів переходить до суб'єктивного, вічного існування і більшою мірою меншість, яка живе, повинна підкорятись більшості, яка вже відійшла. "Мер­тві керують живими", - резюмує Конт.

Іншими словами, істинний прогрес складається з того, що доля людей, які живуть, дедалі більшою мірою визначається високою, досконалою і незалежною від них волею.

"Велике створіння" Конт уособив у жінці - матері з дитиною на руках - справжньої християнської мадонни. Для відправлення позитивного культу найпридатніші, на думку Конта, католицькі храми. Врешті-решт, він намагався домовитись про спільні дії з передовим загоном католицької реакції - орденом єзуїтів.

Щоправда, генерал ордену відхилив проект Конта про ...ре­лігійно-політичний союз для викорінення протестантизму, дуаліз­му та скептицизму і перенавчання всього людства на католицько-позитивних засадах..."

Якщо Сен-Сімон вважав, що нібито релігія допоможе йому розкріпачити пролетарів, то Конт, зближуючи нову церкву з офіційною ідеологією, свідомо послуговувався панівному класу своєї країни.

Конт не заперечував поділу сучасного йому суспільства на кла­си - капіталістів і пролетарів (у співвідношенні 1:33). Він запере­чував лише неминучу боротьбу цих класів і закликав їх до солідар­ності. У розробленому ним проекті кінцевого устрою людського суспільства - соціократії Конт стверджував таке:

• духовна влада належить жерцям позитивної церкви, які ви­ховують і обґрунтовують необхідність солідарності;

• матеріальна влада належить промисловцям, які управляють соціократією;

• засобом, достатнім у соціократії для нормального співісну­вання капіталістів і пролетарів, є всезагальний моральний осуд "надто егоїстичного використання багатства".

Наголошуючи на ролі моральних обов'язків, Конт приходить до заперечення значення права.

Права і прав свободи в соціократії не існує, "кожен має обов'язок перед усіма і ніхто не має жодних прав". Власне слово "право", на його думку, повинно бути виключено з нормативно-політичної мови. Заміна права позитивною політикою і релігією, а прав особи - обов'язками перед усіма зовсім не означає пося­гань на власність. Володіння капіталом Конт розцінює як позитив­не явище, суспільну заслугу. Власність, на його думку, - основна умова людської діяльності, успіхів. Конт, як і Сен-Сімон, обстою­вав планомірний розвиток промисловості під консультативним управлінням вчених.

Власність, стверджував Конт, виконує необхідну соціальну функ­цію - створює і управляє капіталом, за допомогою якого кожне покоління забезпечує роботу для подальших поколінь. А спроби забезпечення солідарності в соціократіях - виховання в дусі пози­тивної релігії. Конт пропонував населенню Парижа вибрати собі диктатора із числа видатних пролетарів, але при ньому мала би бути Рада (зібрання) капіталістів, які мають у своєму розпоряд­женні всі матеріальні засоби.

Таким чином, "соціократія", зображена Контом як "співробіт­ництво" антагоністичних класів, заснована на їх взаємодії - не що інше, як соціальна демагогія.

Однак слід зауважити, що в галузі міжнародних відносин Конт висловив низку цікавих і прогресивних думок:

*                     про єдність людського роду і його тісні зв'язки. "Ні один на­род не відокремлений реально від інших народів. Не можна існувати ізольовано, не гублячи своїх справжніх моральних, інтелектуальних і навіть фізичних властивостей";

*                     прогрес є завжди прогресом всього людства загалом; зміни­ти соціальні явища, як і природні, можна тільки за умови, якщо людина знає закони;

*                     співробітництво народів планети (500 "соціократій" роз­міром з Бельгію, Голландію), які створять всесвітню респуб­ліку з постійно діючим органом - Загальною Радою, яка запобігатиме (попереджуватиме) і вирішуватиме конфлік­ти - у результаті ніколи не буде війн;

*                     необхідність знищення колоніалізму;

*                     суспільство, що досягло зрілості, повинно "на основі набуто­го досвіду будувати, використовуючи всі зібрані матеріали, приміщення, найпристосованіше для його потреб і вико­ристання". Така почесна місія "випала на долю нинішнього покоління".

Насамкінець зазначимо, що вчення Конта істотно вплинуло на подальшу філософію і політичну думку, зокрема на формування юридичного позитивізму (К. Бегбом) та соціологічної теорії (Г. Спенсер).