Методи визначення абсолютних порогів чутливості
Метод мінімальних змін. Насамперед розглянемо метод мінімальних змін, чи метод границь. Основний зміст методу відбитий у його назві: обраний континуум стимулів необхідно пред'являти таким чином, щоб дискретні значення цього континуума відрізнялися один від одного на мінімально можливу величину. Пред'явлення стимулів чергують як у порядку зростання, так і у порядку спадання величини. Для кожної послідовності пред'явлення стимулів визначають границю зміни відповідей (типу: «так/ні», «бачу/не бачу»). Звичайний вимір порога починають з ряду стимулів, що спадають, прийнявши за вихідне значення величину стимулу, що чітко сприймається. Вважають, що поріг, тобто величина стимулу, при якій відбулася зміна відповідей досліджуваного, знаходиться в середині міжстимульного інтервалу між стимулом, що ще сприймається, і тим, що вже не сприймається. Аналогічно визначають поріг і для зростаючого ряду стимулів. Границі зміни категорії відповідей у висхідних і спадних рядах стимулів найчастіше не збігаються. Це відбувається внаслідок виникнення у досліджуваного так званих систематичних помилок помилок звикання і помилок чекання. Кожну висхідну і кожну спадну послідовність стимулів повторюють в одному експерименті від 6 до 15 разів. За абсолютний поріг чутливості (RL) приймають середнє арифметичне значення величин усіх знайдених у процесі дослідження порогів появи і порогів зникнення:
,
де RL середній абсолютний поріг чутливості; L значення порога в кожному стимульному ряду як висхідному, так і спадному; N загальне число стимульних рядів. Варіативність відповідей досліджуваного оцінюють за допомогою середньоквадратичного відхилення (). Припустиму помилку називають стандартною помилкою середнього значення:
де — середнє квадратичне відхилення значення RL; а N — обсяг вибірки.
Методи визначення диференційних (різницевих) порогів чутливості Метод постійних подразників
Методом, що використовується для визначення абсолютного порога чутливості, є метод постійних подразників, чи метод констант. Цей метод вимагає проведення попереднього досліду, ціль якого полягає в орієнтованому визначенні діапазону граничної зони. Гранична зона це такий діапазон інтенсивності подразника, на границях якого досліджуваний практично завжди починає чи перестає відчувати вплив стимулу. Виявлений у досліді діапазон граничної зони розділяють на рівне, бажано непарне, число інтервалів інтенсивності (від 5 до 9). Тому усі різниці між величинами всіх стимулів у граничній зоні однакові. Протягом усього досліду ці обрані інтенсивності залишаються незмінними (звідси і назва методу: метод констант). Під час проведення досліду стимули різної інтенсивності пред'являють у випадковому порядку, причому стимули кожної інтенсивності пред'являються однакове число разів.
При обробці експериментальних даних з метою визначення абсолютного порога чутливості доцільно дотримуватися наступної послідовності.
Порахувати частоту позитивних відповідей для кожного постійного стимулу.
Перевести ці абсолютні частоти відповідей у відносні частоти ( f ), що здійснюють шляхом розділення числа позитивних відповідей на кількість пред'явлень даного стимулу.
Побудувати систему координат, на осі абсцис якої відкласти інтенсивності стимулу, а на осі ординат - відносні частоти позитивних відповідей досліджуваного ( f ) - від 0,0 до 1,0.
Нанести на графік експериментально отримані значення f для всіх інтенсивностей стимулу й експериментальні точки з'єднати за допомогою відрізків прямих ліній.
З точок на осі ординат, що відповідають частоті позитивних відповідей (f = 0,50, f = 0,25 і f = 0,75), паралельно осі абсцис провести прямі лінії до їх перетину з експериментальною кривою й отримані точки перетину позначити відповідно 1, 2 і 3.
Шляхом проекції точки 1 на вісь абсцис знайти на ній величину медіани, а шляхом проекції точок 2 і 3 значення напівквартильних відхилень. Величина Me (проекція точки 1) буде відповідати абсолютному порогові чутливості, a Q1, і Q3 (проекції точок 2 і 3) зоні невпевнених відповідей досліджуваних.
Більша точність при графічному визначенні медіани і напівквартильних відхилень досягається шляхом побудови кривої накопичуваних частот. Поряд із графічною інтерполяцією медіани і напівквартильних відхилень ці величини можна визначати по відповідним алгебраїчним формулам (метод графічної інтерполяції представлено в ІV частині учбового посібника).
Коли результати дослідження підлягають закону нормального розподілу, за міру абсолютного порога і міри точності результатів використовується значення середньої арифметичної величини (М) і середнього квадратичного відхилення ().