Метод середньої помилки

Для визначення абсолютного порога чутливості використовується метод середньої помилки. Однак його застосування доцільне тільки в тих випадках, коли є можливість неперервно (плавно) змінювати пропонований стимул. При вимірах за даною методикою досліджуваний сам регулює величину стимулу. Починаючи від величини стимулу, що вже викликає його виразне відчуття, він плавно знижує інтенсивність стимулу доти, поки не установить таке її значення, при якому він уперше втрачає відчуття впливу стимулу. Якщо експеримент починається з інтенсивності стимулу, яка не відчувається явно, то досліджуваний знаходить таке її значення, при якому відчуття з'являється.

При обробці отриманих результатів в якості показників абсолютного порога чутливості використовують міри центральної тенденції  медіану (M_e) і середню арифметичну величину (М).

Метод мінімальних змін

Зупинимося на особливостях використання методу мінімальних змін, або методу границь, з метою визначення різницевих порогів. Хоча вся процедура вимірів в основному залишається тією ж, що і при вимірі абсолютного порога, у неї необхідно зробити деякі зміни. Головним в них є те, що визначення диференційного порога припускає вибір еталонного стимулу серед множини надпорогових стимулів. Відносно нього і проводиться порівняння всіх інших стимулів. Порівняння еталонного із іншими, змінними, стимулами може здійснюватися послідовно або одночасно. У першому випадку першим пред'являється еталонний стимул, а в другому  еталонний і порівнюваний з ним змінний стимули одночасно. Використання методу границь для визначення диференційних порогів потребує реєстрації не двох, а трьох категорій відповідей досліджуваного: «більше», «менше» і «дорівнює». При обробці експериментальних даних для кожного стимульного ряду знаходять границі між зміною категорій відповідей, а саме: від «менше» до «дорівнює» і від «дорівнює» до «більше». Проводячи усереднення значення інтенсивностей стимулів, що відповідають інтервалам між цими границями (спільно для спадних і висхідних рядів стимуляції), одержують середні значення «верхнього» (для відповідей «більше») і «нижнього» (для відповідей «менше») порогів чутливості. Різниця між ними визначає інтервал невизначеності, тобто ту зону стимульного ряду, у якій переважають відповіді «дорівнює». Величина інтервалу невизначеності, розділена навпіл, дає нам шукану величину різницевого порога чутливості.

Стимул, що відповідає середній точці інтервалу невизначеності, завжди оцінюється досліджуваним як рівний еталону, тобто виступає як суб'єктивний еквівалент еталона. Величину даного стимулу обчислюють як напівсуму верхнього і нижнього порогів. У психофізиці ця величина одержала назву точки суб'єктивної рівності. Оскільки значення, що відповідає точці суб'єктивної рівності не збігається з величиною об'єктивного еталона, то їх різниця вказує на величину постійної помилки (ПП) досліджуваного. При переоцінці досліджуваним еталона постійна помилка має позитивне значення, при недооцінці – негативне.

Основними передумовами при визначенні різницевих порогів методом постійних подразників, чи методом констант, є тими ж самими, що і при визначенні абсолютного порога чутливості. Однак природно, що різницевий поріг визначається відносно до довільно вибраного стандартного стимулу надпорогової інтенсивності. У процесі вимірів можна скористатися таким планом експерименту, відповідно до якого від досліджуваного вимагаються дві категорії відповідей (і «більше», і «менше», ніж еталон). Але можна використати й інший план, що передбачає три категорії відповідей (аналогічно методу границь). Однак другий варіант методики використовується рідше, оскільки наявність у ньому третьої категорії відповідей («дорівнює еталону») сприяє тому, що досліджувані надають перевагу саме цієї категорії відповідей, це, в свою чергу, приводить до зниження точності отриманих результатів виміру. З метою обробки експериментальних даних, отриманих з використанням лише двох категорій відповідей («більше» і «менше»), будують психометричну криву, аналогічно опису для виміру абсолютних порогів цією ж методикою;

Для характеристики результатів виміру різницевих порогів використовують міри центральної тенденції  медіану (M_e) і середню арифметичну величину (М), а як міру варіаційності (мінливості)  напівквартильні відхилення (Q₁, і Q₃) і середньоквадратичне відхилення (). При вимірі різницевих порогів методом констант медіана відповідає точці суб'єктивної рівності, а постійна помилка досліджуваного  різниці між значеннями медіани й еталонної величини стимулу. Різницевий поріг чутливості в такому експерименті відповідає половині інтервалу невизначеності. Він обчислюється на основі значень напівквартильних відхилень:

Отже, різницевий поріг чутливості характеризується мірою розкиду експериментальних даних.

При вимірі різницевого порога чутливості методом середньої помилки досліджуваному пред'являють одночасно два стимули  еталон і той, що змінюється, причому величину змінного стимулу досліджуваний варіює самостійно. Задача досліджуваного складається в підрівнюванні змінного стимулу до еталона. В експерименті з використанням методу середньої помилки величина різницевого порога чутливості в значній мірі залежить від формулювання інструкції, що дається досліджуваному (Інтерпретація результатів за вказаними психофізичними методами подається у ІV частині книжки).