Контрольні запитання та завдання

1. Назвіть 5 кроків психологічного дослідження.

2. Представте схематично структуру наукового дослідження.

3. Назвіть цілі психологічного дослідження.

4. Ваше розуміння сутності проблеми.

5. Які труднощі виникають при формулюванні гіпотез?

6. Структура гіпотез.

7. Яким чином визначається об’єкт і предмет психологічного дослідження?

8. В чому полягають особливості визначення задач дослідження?

Використана та рекомендована література

1. Бондарчук О.І. Експерементальна психологія. Курс лекцій / О.І. Бондарчук. – К.: МАУП, 2003. – 120 с.

2. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология / В.Н. Дружинин. - СПб.: Питер, 2001. – 318 с.

3. Константинов В.В. Эксперементальная психология. Курс для практического психолога. / В.В. Константинов. – СПБ: Питер, 2006. – 272 с.

4. Корнилова Т. В. Введения в психологический эксперимент. Учебник / Т. В. Корнилова М.: МГУ, 2001. – 252 с.

5. Кравчук С.Л. Експерементальнапсихологія: теорія і практика психологічногоексперементу. Підручник для ВНЗ. / С.Л. Кравчук - К.: Київскийуніверситет, 2008. – 286 с.

6. Ломов. Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. / Б.Ф. Ломов.– М. Наука, 1984. – 250 с.

7. Максименко С.Д. Експерементальна психологія: Підручник для студ. ВНЗ / С.Д.Максименко, Е.Л. Носенко. - К.:Центр учбової літкратури, 2008. – 360 с.

8. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии: навч. посіб. / под ред. А. А. Крылова, С. А. Маничева. – СПб.: Питер. 2001. 554с.

9. Роговин М. С. Психологическое исследование. / Роговин М. С. – Ярославль: ЯрГУ, 1979. - 66 с.

10. Фресс П. Эксперементальная психология / под ред. П. Фресс, Ж. Пиаже – М.: Прогресс, 1966. – 430с.

Глава 1.3. Методологічні і методичні основи психологічного дослідження Наукова теорія

Схематично наукову теорію можна представити як ієрархію загальних висловлювань (положень) і позицій дослідження для пояснення результатів проведеного експерименту. Без направляючої теорії психолог не має напрямку. Він тільки збирає різноманітні емпіричні факти.

Теорія (грець. theoria – спостереження, дослідження) – вища,найбільш розвинута форма організації наукового знання, що дає цілісність представлення про закономірності і суттєві зв’язки сучасної психології, одна з вищих функцій наукової психологічної теорії є її прогностична функція. Теорія має відносну самостійність. Вона виступає як знання про психічну реальність. В емпіричних дослідженнях психологічна теорія отримує свою інтерпретацію. Досвід є критерієм істинності психологічної теорії.

В структурі теорії виділяють головні компоненти:

1. вихідну емпіричну основу (науковий факт);

2. теоретичну основу або базис – закони, постулати і аксіоми;

3. правила отримання доказів, тобто логіка дослідження психологічної реальності;

4. області застосування психологічної теорії.

Як пише В.М. Дружинін (див. «Експериментальна психологія». СПб.: Питер. 2001. С. 18-19) за своєю будовою в психології розрізняють аксіоматичні теорії, які базуються на системі необхідних аксіом і гіпотетичні теорії, які мають емпіричну основу. Виділяють також теорії якісні без застосування математичного апарату (теорія мотивації А. Маслоу, теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера) і формалізовані теорії з широким застосуванням математико-статистичних процедур (теорія інтелекту Ж. Піаже, теорія особистісних конструктів Дж. Келлі).

Розуміння відображаючої природи психіки дозволило вітчизняним психологам підійти до конструктивного рішення важливої теоретичної проблеми психології як науки - виявлення законів психіки. Як відмічав Б. Ф. Ломов «наукове пізнання полягає у розкритті існуючих, необхідних, стійких зв’язків (стосунків) між явищами, що повторюються», тобто – законів. Специфіка законів психічного характеризується тим, що психологічні закони не є суворими і абсолютно однозначними. Вони виступають як закони – тенденції.

Такий теоретичний підхід орієнтується на те, щоб при розробці структури психологічного експерименту враховувати природу і специфіку психологічних закономірностей. Специфіка полягає в тому, щоб вони (закони) мали, по-перше, статистичний характер, оскільки будь-яке психологічне явище обумовлене багатьма фактами, дію і силу впливу яких повністю врахувати неможливо. По-друге, поведінка і діяльність людини її ставлення до світу, до інших людей і до себе підкорена як загальним для психології людини закономірностям, так і фактором неповторної індивідуальності конкретної людини. Діяльність людини залежить від різних потреб. Кожна людина унікальна в розумінні, переживанні і реалізації особистого сенсу життя. Ця унікальність принципово непізнана до кінця в психологічних дослідженнях. Поведінка, вчинки, стосунки, реакція людини завжди лише відносно передбачувані. Це важливо враховувати в психологічних дослідженнях. Суб’єктивну реальність людини досить важко сформулювати в адекватних психологічних поняттях.

Потрібно підкреслити, що теорія є результатом досягнутого рівня психологічного знання, а на питання, яким шляхом будується це знання, дає відповідь методологія наукового пізнання.

Методологія (грец. methodos – шлях до мети і Logos – слово, вчення, поняття) – система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної наукової діяльності. Методологія виступає як система науково апробованих принципів пізнання психічної реальності. Вона (методологія) є формою рефлексії, осмислення пізнавальної діяльності, розкриває структуру, умову і зміст психологічного знання. Виділяють філософський, загальнонауковий і конкретно-науковий рівні методології.

Перші два рівня методології визначають психологічний напрямок, або психологічну школу (наприклад: біхевіоризм, гуманістична психологія). Ці рівні дають також представлення про світоглядний характер наукової школи. Методологія визначає основні наукові тенденції, головні поняття і категорії вироблені в експериментальній психології.