Наукова проблема

Проблема (грецьке – задача, утруднення) – складне теоретичне й практичне завдання, яке потребує розв’язання, проте невідомі ні конкретні способи розв’язання, ні його кінцевий результат. Психологічне дослідження починається з вивчення стану проблеми. Вивчається підґрунтя, аналізуються факти та емпіричні дані, що накопичилися в даний час і певним чином опубліковані у науковій психологічній літературі. Все це спрямовано на розуміння зв’язків, певних закономірностей конкретної психологічної реальності.

Проблема – це об’єктивно виникаючі в процесі пізнання труднощі, перешкоди в формі цілого ряду питань, що мають практичний і теоретичний інтерес. Проблема виникає перш за все через нестачу наукових знань для описання певних психологічних явищ. Спочатку проблема формулюється на рівні повсякденної мови, потім вона формулюється в поняття (термінах) психології. Це дозволяє ставити задачу як набір пропозицій про шляхи вирішення проблеми в психологічних термінах. Знайомство з проблемою починається з вивчення літератури. Варто визначити в руслі якого напрямку психолог може вирішити цю задачу. Якщо ми будуємо припущення вирішити задачу в рамках теорії діяльності, то спроба вирішити задачу в руслі біхевіоризму буде не виправданою. Наприклад, біхевіористське поняття «драйв» далеко не тотожне поняттю «мотив» в вітчизняній теорії діяльності. Таким чином постановка наукової проблеми припускає:

1. виявлення значного дефіциту знань;

2. усвідомлення потреби вирішити проблему;

3. опис проблемної ситуації в психологічних термінах.

Поштовхом до виникнення наукової психологічної проблеми є виявлення невідомих раніше фактів, неспроможність пояснити їх у межах існуючих психологічних теорій. Наприклад, жодна з існуючих 16 теорій особистості не розкриває психологію особистості в повному об’ємі. Порушення й розв’язання цієї проблеми є могутнім стимулом розвитку психології.

Гіпотеза

Гіпотеза (від грец. hypothesis – основа, припущення) – це наукове припущення, яке випливає з теорії і ще не є доведеним та неспростовним.

В методології науки розрізняють теоретичні та емпіричні гіпотези. Теоретична гіпотеза, як вказує Дружинін В. М., складає основу теорії. Вона висувається для подолання внутрішнього протиріччя в самій теорії. Наукова гіпотеза повинна задовольняти принципам фальсифікації й верифікації (якщо в ході експерименту вона підтвердилась).

Принцип фальсифікації є абсолютним, оскільки спростована теорія завжди остаточна. Принцип верифікації – відносний, тому що завжди є певна ймовірність спростування гіпотези у наступному дослідженні.

Гіпотеза виступає проміжною ланкою на шляху від ідеї психологічного дослідження до експерименту. Гіпотеза – це припущення, яке сформульоване відносно психологічної реальності в поняттях певного теоретичного спрямування. Гіпотеза – це гіпотетичний конструкт, в якому висуваються припущення про можливий збіг результатів дослідження в певному теоретичному напрямку.

Гіпотеза формулюється у формі відношення «якщо……то». Як стверджує Корнілова Т. В. «якщо правильне положення P, то з нього на емпіричному рівні слідує закономірне Q. Однак із P може бути виведена множина наслідків: Q1, Q2, Q3…. Гіпотетичне висловлювання «Якщо .....Р, то…….. Q » не є чисто логічним, оскільки Q відноситься до реального світу, а Р належить до світу теорій, що не завжди підтверджуються в житті.

Наукове знання за М. В. Дружиніним народжується у формі наукового припущення – гіпотези. Висування гіпотези – це творчий, інтуїтивний за своєю суттю процес. Прикладом гіпотези про зв’язки між явищами може бути гіпотеза про залежність між інтелектом дітей і інтелектом їх батьків, або гіпотеза про те, що екстраверти мають схильність до ризику, а інтроверти його уникають. Такі гіпотези перевіряються у ході психологічного дослідження.