51. Дайте визначення поняття I видів судових доказів.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встано¬влює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Докази можуть класифікуватися за різними підставами. У теорії цивільного процесу класичним вважається поділ доказів на групи за такими критеріями:

1) за характером зв'язку змісту доказів з фактами, що підлягають встановленню:

а) прямі докази - безпосередньо вказують на факт, який підлягає встановленню (наприклад, показання свідка-очевидця щодо факту заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки);

б) непрямі (побічні) докази - не вказують безпосередньо на факт, який підлягає встановленню, проте вказують на інші факти, що дозволяє зробити вірогідний висновок про шуканий факт (наприклад, показання свідка про те, що одна із сторін при укладенні договору не усвідомлювала значення своїх дій);

2) За способом утворення фактичних даних:

а) первісні докази - фактичні дані, одержані з першоджерела (показання свідка-очевидця, оригінал документа тощо);

б) похідні докази - фактичні дані, отримані з джерела, що відтворює інший засіб доказування (наприклад, копія документа, показання свідків зі слів інших осіб);

3) За джерелом отримання фактичних даних:

а) особисті докази - фактичні дані, джерелом отримання яких виступає людина (містяться у показаннях свідків, поясненнях сторін, третіх осіб, їх представників);

б) речові докази - фактичні дані, джерелом отримання яких виступає матеріальний об'єкт (закріплені у письмових доказах, речових доказах);

в) змішані докази - фактичні дані, джерелом отримання яких одночасно є людина і матеріальний об'єкт (містяться у висновку експерта).

52. Перелічіть правила оцінки доказів.

Цивільно-процесуальне законодавство (ст. 212 ЦПК України) встановлює правила оцінки доказів судом, а саме:

1) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

2) жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення;

3) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

53. Визначте предмет доказування. Охарактеризуйте факти, які не підлягають доказуванню.

Предметом доказування є факти, що обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (наприклад, причини пропуску строку позовної давності) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 ст. 179 ЦПК України).

В юридичній літературі предмет доказування структурують на такі елементи:

1) юридичні факти матеріально-правового характеру, які сто¬рони кладуть в основу своїх вимог і заперечень;

2) юридичні факти процесуально-правового характеру, на які сторони посилаються в своїх вимогах і запереченнях;

3) юридичні факти, включені до предмета доказування за ініціативою суду;

4) обставини, які не мають юридичного значення, але запропоновані сторонами або судом з метою правильного вирішення справи

Загальновідомі факти - це обставини, які відомі широ­кому колу осіб, у тому числі і складу суду.

Преюдиціальність фактів ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх право­наступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом у рішенні в такій справі факти і право відносини (ч. З СТ.231 ЦПК).

Підстави звільнення від доказування, зокрема відповідно до ст. 61 ЦПК України не потребують доказування обставини:

1) визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (наприклад, при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини при розлученні її батьків, сторони визнають той факт, що батько дитини має кращі умови проживання та вищий матеріальний рівень);

2) визнані судом загальновідомими, тобто відомими широкому колу осіб, в тому числі і складу суду.

3) встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, тобто преюдиціальні факти

4) встановлені вироком у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постановою суду у справі про адміністративне правопорушення з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони особою, стосовно цивільно-правових наслідків дій якої суд розглядає справу.