139.Розкрийте поняття, мету та завдання провадження у справах про оскарження рішень третейських судів.

Третейське судочинство є демократичним альтернативним способом захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб та вирішення конфліктів, що виникають між суб'єктами правовідносин, яке ґрунтується на приватному волевиявленні осіб та здійснюється без втручання держави.

Сьогодні відносини у сфері третейського судочинства регулюються Законом України від 11 травня 2004 р. "Про третейські суди", Законом "Про міжнародний комерційний арбітраж", ЦПК, ГПК, а також нормативними актами локального характеру — статутами, положеннями, регламентами третейських судів, які регулюють діяльність окремих судів.

Статтею 2 Закону "Про третейські суди" встановлено, що третейський суд — це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Суть третейського судочинства полягає у тому, що сторони довіряють вирішення спору та ухвалення рішення третій особі, а не уповноваженому державою органу. В цьому істотна відмінність третейського судочинства від інших форм захисту прав та інтересів — цивільного та господарського судочинства, які здійснюються виключно судами загальної юрисдикції.

Відповідно до положень ст. 125 Конституції та ст.ст. 3. 17 Закону "Про судоустрій і статус суддів" третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, а отже, не є органами правосуддя.

Разом з тим Законом "Про третейські суди" у ст. З завданням третейського суду передбачено захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

Статтею 55 Конституції визнається невід'ємне право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Третейське судочинство є одним із способів реалізації цього права у сфері цивільних та господарських правовідносин. Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Такі положення передбачені ЦПК, ГПК та Законом "Про третейські суди".

Таким чином, третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин — це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту прав та інтересів є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного Конституцією.

Разом з тим, хоча третейські суди і не входять до складу судової системи України, рішення третейського суду мають юридичну силу і можуть виконуватися органами державної виконавчої служби у порядку, встановленому для рішень судів загальної юрисдикції.

Недержавна суть третейського судочинства в поєднанні з визнанням державою юридичної сили рішень третейських судів та забезпеченням їх виконання дозволяють говорити про певні переваги третейського судочинства порівняно з захистом прав у "державних" судах:

— оперативність та простота вирішення спорів порівняно з судочинством у судах загальної юрисдикції, оскільки третейські суди під час вирішення спорів не повинні дотримуватись норм пропеїдального законодавства України;

- демократичність пронесу розгляду спорів - можливість самостійного вибору сторонами компетентних арбітрів для вирішення спору з урахуванням його специфіки, при цьому ними можуть бути не тільки юристи, але й фахівці у галузі економіки, фінансів тощо;

— можливість сторін вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів;

— конфіденційність третейського судочинства, що сприяє збереженню комерційної таємниці та підвищенню довіри до третейського суду;

— за наявності усіх зазначених переваг — можливість застосування державного примусу при виконанні рішення третейського суду у випадку відмови сторони віл його добровільного виконання.

У процесі розгляду та вирішення справи третейський суд розв'язує різні за змістом та юридичним характером питання: вирішує справу по суті, вирішує клопотання сторін тощо. Судження і волевиявлення суду

по цих чи інших питаннях мають владний характер і втілюються у відповідну процесуальну форму — у форму процесуальних рішень.

Для третейських рішень не передбачена можливість їх апеляційного або касаційного оскарження та перегляду за ново виявленими обставинами. У цьому аспекті слід погодитись з обґрунтованою критикою,

якій була піддана термінологія, що використовується у ст. 51 Закону України ≪Про третейські суди≫ та ст. 389і ЦПК, а саме термін оскарження рішення третейського суду. Застосування цього терміну стосовно третейського рішення є абсолютно неправильним, оскільки існує суттєва різниця між інститутами оскарження і оспорювання.

Надання учасникам процесу права оскаржити судове рішення є однією з гарантій права на справедливий та неупереджений розгляд справи, передбачених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 51 Закону встановлює загальне правило, що рішення третейського суду є остаточним й оскарженню не підлягає. Однак із цього правила законодавець встановлює окремі винятки, коли рішення може бути оскаржене та скасоване судом. Відповідно до ч. 1 ст. 389і ЦПК сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до суду із

заявою про скасування рішення третейського суду. Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття__

рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, — протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду. Заява, подана після закінчення строку, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. У випадку якщо заява не підлягає розгляду

в судах у порядку цивільного судочинства; у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; після смерті фізичної особи,

а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва, а також у разі якщо рішення третейського суду оскаржено з підстав,

не передбачених законом, суд відмовляє у відкритті провадження щодо оскарження рішення третейського суду.

Потреба у третейському судочинстві зумовлена кількома чинниками, до яких належать:

- необхідність розвантаження судів загальної юрисдикції;

- необхідність забезпечення заінтересованим особам найбільш кваліфікованого вирішення їх справи по суті;

- необхідність скорочення строків розгляду цивільних справ і пов'язаних з їх розглядом судових витрат;

- забезпечення збереження комерційної таємниці і таємниці особистого життя заінтересованих осіб при розгляді цивільної справи1.