132.Визначте підсудність справ з іноземним елементом.

Норми, що розподіляють компетенцію між судами різних дер­жав щодо розгляду цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземці, а також у спорах, в яких хоча б одна із сторін проживає за кордоном, містяться в міжнародних конвенціях (наприклад, Конвенції держав - учасниць СНД про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 7 жовт­ня 2002 р.¹) і в двосторонніх договорах України (Договорі між Україною та Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах від ЗО січня 2002 p., Договорі між Україною та Республікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 27 березня 2003 p., Дого­ворі між Україною та Корейською Народно-Демократичною Рес­публікою про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 13 жовтня 2003 р. тощо).

Зокрема, відповідно до ст. 20 Договору між Україною та Рес­публікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивіль­них та кримінальних справах, у випадку, коли цей Договір не вста­новлює іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні роз­глядати цивільні справи, якщо відповідач має на її території місце проживання. За позовами до юридичних осіб вони компетентні, у разі, коли на території цієї Договірної Сторони розташований орган управління, представництво або філіал юридичної особи.

Суди Договірних Сторін розглядають справи також в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін. При цьому не мо­же бути змінена угодою сторін виключна компетенція судів.

Такі правила відповідно до Договору між Україною та Респуб­лікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивіль­них та кримінальних справах не поширюються на справи про від­шкодування шкоди (ст. 32), спадкування (ст. 36) та ін. Крім того, цей Договір встановлює особливості компетенції судів щодо роз­гляду і вирішення справ про обмеження дієздатності або визнан

ня особи недієздатною (ст. 22), визнання безвісно відсутнім, ого­лошення померлим та встановлення факту смерті (ст. 23), розі­рвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним (ст. 26), усиновлен­ня (ст. 28) тощо.

Наприклад, при обмеженні дієздатності особи або визнанні її недієздатною застосовується законодавство та компетентними є установи Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа; у справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим та встановлення факту смерті компетентними є установи юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа у той час, коли вона за останніми відомостями була живою; при усиновленні за­стосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадяни­ном якої є усиновлюваний під час подання заяви.

У справах із зобов 'язанъ про відшкодування шкоди, крім тих, які випливають з договорів та інших правомірних дій, компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мали місце дія або інша обставина, що стали підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може пред'явити позов також до суду Договір­ної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач.

Щодо справ про розірвання шлюбу, то в такому разі застосову­ється те законодавство і є компетентними ті установи Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було на момент подання від­повідної заяви. Якщо подружжя має місце проживання на території другої Договірної Сторони, компетентними є також установи цієї Договірної Сторони. У випадку, коли на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з подружжя є громадянином однієї Дого­вірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони і один з них проживає на території однієї, а другий - на території іншої Дого­вірної Сторони, тоді компетентними є установи обох Договірних Сторін. При цьому вони застосовують законодавство своєї держави.

У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується зако­нодавство Договірної Сторони, яке застосовувалось під час укла­дення шлюбу, при цьому компетенція судів визначається відповід­но до вищевказаних умов.

У разі відкриття провадження у справі між: тими самими сто­ронами, про той самий предмет і на тих самих підставах у судах обох Договірних Сторін, що наділені відповідною компетенцією, суд, який відкрив провадження у справі пізніше, має його припинити.

Якщо цивільна справа зі спору, в якому беруть участь іно­земці, а також: зі спору, в якому хоча б одна із сторін проживає за кордоном, буде розглядатися в судах України, то відповідно до ст. 414 ЦПК України її підсудність визначається законами України. У ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» за­кріплено, що підсудність судам України справ з іноземним елемен­том встановлюється на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передба­чених у ст. 76 цього Закону. При цьому суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному ор­гані іноземної держави є справа із спору між тими самими сторо­нами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Згідно із ст. 76 «Про міжнародне приватне право» суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбаче­ них у ст. 77 цього Закону;

2. якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме май­но, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача;

3. у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4. якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення бать­ківства позивач має місце проживання в Україні;

5. якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - від­повідач - місцезнаходження в Україні;

6. якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце про­живання;

7. коли дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8. якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголо­шення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9. якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10. якщо провадження у справі проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути відкрито за кордоном;

11. в інших випадках, визначених законом України та міжна­родним договором України.

При цьому підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1. якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

2. якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3. якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання;

4. якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5. якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на терито­рії України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців;

6. якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

7. якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;

8. якщо справа стосується випуску або знищення цінних папе­рів, оформлених в Україні;

9. справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;

10) в інших випадках, визначених законами України (ст. 77 «Про міжнародне приватне право»).