140.Визначте форму і зміст заяв про скасування рішень третейських судів.

Стаття 389-2. Форма і зміст заяви про скасування рішення третейського суду

1. Заява про скасування рішення третейського суду подається у письмовій формі і підписується особою, яка його оскаржує, чи її представником.

2. У заяві мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, а також ім'я (найменування) її представника, якщо заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) учасників третейського розгляду, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження;

4) найменування та склад третейського суду, який прийняв рішення;

5) відомості про рішення третейського суду, яке оскаржується, а саме: номер справи, дата і місце прийняття рішення, предмет спору, зміст резолютивної частини рішення;

6) дата отримання особою, яка звертається із заявою, рішення третейського суду, яке оскаржується;

7) підстава для оскарження і скасування рішення третейського суду;

8) зміст вимоги особи, яка подає заяву;

9) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до заяви.

У заяві можуть бути зазначені й інші відомості, якщо вони мають значення для розгляду цієї заяви (номери засобів зв'язку, факсів, адреса електронної пошти сторін та третейського суду тощо).

3. До заяви про скасування рішення третейського суду додаються:

1) оригінал рішення третейського суду або належним чином завірена його копія. Копія рішення постійно діючого третейського суду завіряється головою постійно діючого третейського суду, а копія рішення третейського суду для вирішення конкретного спору має бути нотаріально завірена;

2) оригінал третейської угоди або належним чином завірена її копія;

3) документи, які подані на обґрунтування підстав для скасування рішення третейського суду;

4) документ, що підтверджує сплату судового збору;

{ Пункт 4 частини третьої статті 389-2 в редакції Закону N 3674-VI ( 3674-17 ) від 08.07.2011 }

5) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника;

6) копії заяви про скасування рішення третейського суду та доданих до неї документів відповідно до кількості учасників судового розгляду.

4. Заява про скасування рішення третейського суду, подана без додержання вимог, визначених у цій статті, а також у разі несплати суми судового збору повертається особі, яка її подала, чи залишається без руху в порядку, встановленому статтею 121 цього Кодексу.

{ Частина четверта статті 389-2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3674-VI ( 3674-17 ) від 08.07.2011 }

141.Охарактеризуйте підготовку, судовий розгляд та підстави скасування рішень третейських судів.

Сфера правовідносин, які можуть бути предметом третейського розгляду, обмежена виключно приватноправовими відносинами, і третейський суд не може розглядати публічно-правові спори.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Підвідомчість справ третейським судам, з урахуванням положень ст. 6 Закону "Про третейські суди" включає в себе будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов'язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;

7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин;

10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), утому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;

11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;

12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;

13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Серед найбільш поширених категорій справ, що розглядаються третейськими судами, можна назвати спори, пов'язані з неналежним виконанням договорів та стягненням штрафних санкцій.

Спір може бути переданий на розгляд третейського суду тільки за наявності між сторонами третейської угоди — угоди сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Отже, наявність третейської угоди є передумовою можливості третейського розгляду взагалі.

Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода може містити як вказівку на конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом. При цьому якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при зазначенні у третейській угоді конкретного постійно діючого третейського суду, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. У випадку суперечності умов третейської угоди та регламентом третейського суду застосовуються положення регламенту.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями телетайпом, телеграфом або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі, і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання вищевказаних правил третейська угода є недійсною. Однак недійсність окремих частин положень договору, у якому міститься третейське застереження, не тягне недійсність такого третейського застереження.

Відповідно до ст. 18 Закону "Про третейські суди" третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.

Крім того, у разі одноособового вирішення спору третейський суддя постійно діючого третейського суду повинен мати вищу юридичну освіту. У разі колегіального вирішення спору вимоги щодо наявності вищої юридичної освіти поширюються лише на головуючого складу третейського суду.

При вирішенні спору третейським судом для вирішення конкретного спору угодою сторін можуть бути встановлені додаткові вимоги до третейських суддів.

Не можуть бути третейськими суддями такі особи: які не посягли повноліття та особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; які не мають кваліфікації, погодженої сторонами безпосередньо чи визначеної у регламенті третейського суду; особи, які мають судимість; особи, визнані в судовому порядку недієздатними; судді судів загальної юрисдикції або Конституційного Суду України.

Склад третейського суду формується шляхом призначення або обрання третейських суддів. Сторони мають право самостійно вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів або доручити це третій особі, однак для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їхня згода.

Для створення умов щодо ухвалення рішення справи можуть розглядатися третейським судом в складі одного третейського судді або в будь-якій непарній кількості третейських суддів.

Слід розрізняти порядок формування складу третейського суду у постійно діючих третейських судах та третейських судах для вирішення конкретного спору (суди ad hoc).

У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду. Призначення чи обрання третейських суддів здійснюється із затвердженого списку третейських суддів, який за регламентом цього постійно діючого третейського суду може мати обов'язковий чи рекомендаційний характер.

У третейському суді для вирішення конкретного спору сторони на свій розсуд можуть домовитися про кількісний і персональний склад третейського суду. Якщо сторони не погодили кількісний склад третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору, то третейський розгляд здійснюється у складі 3 суддів.

При цьому якщо сторони не можуть протягом певного часу дійти згоди щодо кандидатур суддів, розгляд спору в третейському суді припиняється, і цей спір може бути переданий на вирішення компетентного суду — місцевого загального суду чи місцевого господарського суду за місцем розгляду справи третейським судом.

Третейський суддя не може брати участі у розгляді справи, а після його призначення чи обрання підлягає відводу чи самовідводу:

— якщо він особисто чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи;

— якщо він є родичем однієї із сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, або перебуває з цими особами чи сторонами в особливих стосунках;

— на його прохання або за спільним рішенням сторін;

— у разі встановлення стороною обставин, які дають їй підстави вважати упередженим або необ'єктивним ставлення третейського судді до справи, про яке сторона дізналася після його обрання чи призначення;

— у разі тривалого, більш як один місяць від дня призначення чи обрання, невиконання ним обов'язків третейського судді у конкретній справі;

— у разі виявлення невідповідності третейського судді встановленим законодавством вимогам щодо освіти, досвіду, ділових та моральних якостей тощо та обмеження щодо осіб, які не можуть бути третейськими суддями;

— якщо третейський суддя бере участь у вирішенні спору, який прямо чи опосередковано пов'язаний з виконанням ним службових повноважень, наданих державою.

У третейському суді для вирішення конкретного спору угодою сторін можуть бути встановлені додаткові підстави для відводу чи самовідводу третейського судді.

Окрім випадків відводу або самовідводу суддів, відповідно до Закону "Про третейські суди" повноваження третейського судді можуть бути припинені за погодженням сторін, у разі набрання сили обвинувальним вироком щодо судді або рішенням суду про визнання його обмежено дієздатним чи недієздатним, а також у разі його смерті, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим. Повноваження складу третейського суду, яким вирішувався спір, припиняються після прийняття ним рішення по конкретній справі.

У постійно діючому третейському суді правила третейського розгляду справи визначаються регламентом, який затверджується засновником третейського суду при його утворенні та публікується.

Регламент третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду законодавством. Регламент третейського суду не повинен суперечити положенням Закону "Про третейські суди", але може містити положення, які хоча і не передбачені цим Законом, але не суперечать принципам організації та діяльності третейського суду, і є необхідними для належного здійснення третейським судом повноважень з третейського вирішення спорів. Такими положеннями можуть бути, наприклад, конкретизація порядку обрання суддів залежно від суми позову, встановлення правил документообігу, визначення вимог щодо необхідної кваліфікації для суддів тощо.

Регламент відповідного третейського суду автоматично розглядається як невід'ємна частина третейської угоди при зазначенні у ній конкретного третейського суду, до якого передається справа, якщо сторони не домовляються про інше при укладенні третейської угоди.

У третейському суді для вирішення конкретного спору правила третейського розгляду визначаються Законом "Про третейські суди" та третейською угодою. Такі правила не можуть суперечити обов'язковим положенням закону, які не надають сторонам права домовлятися з окремих питань. Серед таких обов'язкових положень щодо порядку розгляду справи можна назвати: встановлення форми та змісту позовної заяви, обов'язок відповідача надати відзив на позов, строк для завчасного повідомлення сторін про день, час та місце засідання тощо.

З питань щодо правил третейського розгляду, не врегульованих регламентом постійно діючого третейського суду або третейською угодою у третейському суді для вирішення конкретного спору, третейський суд застосовує норми Закону "Про третейські суди" та може визначити власні правила третейського розгляду, однак лише в тій частині, що не суперечить принципам організації та діяльності третейського суду, встановленим законодавством.

До складу витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом, належать витрати, передбачені ст. 25 Закону "Про третейські суди". Основні з них — це гонорари третейських суддів та третейський збір, розміри яких та порядок виплати визначаються відповідно до внутрішніх документів третейського суду. Інші витрати — це витрати, безпосередньо пов'язані з забезпеченням процесу третейського розгляду — оплата проїзду суддів, оплата роботи залучених до процесу експертів та перекладачів, документальне забезпечення третейського розгляду, правова допомога представника тощо.

Якщо регламентом третейського суду чи положенням про постійно діючий третейський суд не визначено, що витрати (крім гонорару судді та третейського збору) під час третейського розгляду несе позивач, такі витрати здійснюються постійно діючим третейським судом з наступним їх стягненням із сторін спору, про що зазначається в рішенні чи ухвалі постійно діючого третейського суду.

У разі, коли третейський розгляд справи постійно діючим третейським судом не відбувся чи був припинений, сплачений сторонами третейський збір повертається сторонам, крім випадків, якщо це було зумовлено відводом усіх суддів, укладанням сторонами мирової угоди, відмовою позивача від позову та іншими обставинами, передбаченими законом. В таких випадках сторони відшкодовують цьому третейському суду всі понесені ним витрати, про що зазначається в ухвалі третейського суду.

Відповідно до ст. 35 Закону "Про третейські суди" позовна заява до третейського суду подається у письмовій формі, і у ній повинні зазначатися:

— назва постійно діючого третейського суду або склад третейського суду для вирішення конкретного спору;

— дата подання позовної заяви;

— найменування і юридичні адреси сторін, які є юридичними особами, та/або прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, місце проживання і місце роботи сторін, які є фізичними особами;

— найменування і юридична адреса представника позивача, якщо він є юридичною особою, або прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, місце проживання і місце роботи представника, який є фізичною особою, у випадках, коли позов подається представником;

— зміст вимоги, ціна позову, якщо вимога підлягає оцінці;

— обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, докази, що їх підтверджують, розрахунок вимог;

— посилання на наявність третейської угоди між сторонами та докази її укладення;

— перелік письмових матеріалів, які додаються до позовної заяви;

— підпис позивача або його представника з посиланням на документ, що засвідчує повноваження представника.

До позовної заяви додаються документи, які підтверджують наявність третейської угоди — окремий документ або договір, у якому міститься третейське застереження, засвідчують повноваження представника (наприклад, довіреність), обґрунтовують позовні вимоги.

Копія позовної заяви направляється відповідачу, та поштові документи про підтвердження направлення копії позовної заяви іншій стороні також додаються до позовної заяви.

Відповідач зобов'язаний надати суду відзив на позов та має право подати зустрічний позов для розгляду третейським судом, якщо такий позов є підвідомчим третейському суду та може бути предметом третейського розгляду відповідно до третейської угоди. Третейський суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємно пов'язані та їх спільний розгляд є доцільним, зокрема коли вони випливають з одних і тих самих правовідносин або коли вимоги за ними можуть зараховуватися. До зустрічного позову застосовуються ті самі вимоги щодо форми та змісту, що й до первісного позову.

Після отримання позовної заяви третейський суд самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи. При вирішенні цього питання враховуються положення законодавства щодо підвідомчості справ третейським судам, наявність та дійсність третейської угоди та передбачені нею питання тощо.

У разі, якщо третейський суд дійде висновку про відсутність або недійсність третейської угоди, він повинен відмовити в розгляді справи.

Сторони спору також мають право визначити та заявити про відсутність у третейського суду компетенції щодо переданого на його вирішення спору до початку розгляду справи по суті або про перевищення третейським судом меж його компетенції, якщо в процесі третейського розгляду виникне питання, розгляд якого не передбачено третейською угодою або яке не може бути предметом такого розгляду.

У цих випадках третейський суд повинен відкласти розгляд справи або зупинити розгляд справи по суті до вирішення ним питання щодо наявності у нього відповідної компетенції.

Якщо третейський суд дійде висновку щодо неможливості розгляду ним конкретного спору внаслідок відсутності у нього компетенції, третейський розгляд припиняється, а витрати, понесені третейським судом, відшкодовуються сторонами в рівних частках.

У випадку, коли питання про компетенцію третейського суду вирішено позитивно, розгляд справи починається з постановлення третейським судом відповідної ухвали, яка направляється сторонам.

У свою чергу відповідач має обов'язок надати третейському суду письмовий відзив на позовну заяву. Відзив на позовну заяву направляється позивачу та третейському суду в порядку та строки, що передбачені третейською угодою про розгляд справи у третейському суді для вирішення конкретного спору або регламентом постійно діючого третейського суду.

Згідно зі ст. 40 Закону "Про третейські суди" суд також може за заявою будь-якої сторони розпорядитися про вжиття стороною таких забезпечувальних заходів щодо предмета спору, які він вважає необхідними, з урахуванням положень цивільного та господарського процесуального законодавства. Третейський суд може витребувати від будь-якої сторони надати належне забезпечення позову у зв'язку з такими заходами.

Також на початку розгляду третейський суд повинен з'ясувати у сторін можливість закінчити справу мировою угодою та в подальшому сприяти вирішенню спору шляхом укладення мирової угоди на всіх стадіях процесу.

Третейський розгляд — це процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом. Безпосередній розгляд спорів у засіданні третейського суду є основною, центральною частиною третейського вирішення спорів. На цій стадії третейський суд, власне, виконує завдання щодо захисту прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом всебічного та повного вирішення спорів відповідно до чинного законодавства. Слід зазначити, що на відміну від судів загальної юрисдикції, третейський суд не зв'язаний вимогами цивільного процесуального законодавства щодо процесуальної форми ведення засідання'. Багато норм передбачають можливість сторін самостійно за згодою визначати процедурні питання розгляду.

Так, розгляд справи третейським судом не обмежений будь-якими строками, якщо інше не встановлено регламентом третейського суду або третейською угодою (ст. 33 Закону "Про третейські суди"). Строки можуть бути встановлені третейським судом окремо для вчинення певних процесуальних дій — надання пояснень, подання заяв, документів, доказів у справі тощо.

Відповідно до ст. ЗО Закону "Про третейські суди" третейський розгляд справи у постійно діючому третейському суді відбувається за місцезнаходженням цього третейського суду. Для третейського суду для вирішення конкретного спору місце проведення розгляду визначається третейською угодою.

Норми щодо мови третейського розгляду також дозволяють альтернативно встановлювати це в регламенті третейського суду або визначати угодою сторін, в протилежному випадку розгляд справ у третейському суді провадиться українською мовою.

Як правило, третейський розгляд здійснюється у засіданні третейського суду за участю сторін або їх представників, якщо сторони не домовилися про інше щодо їхньої участі в засіданні, або явка сторін була визнана судом обов'язковою.

Кожна із сторін третейського розгляду повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У постійно діючому третейському суді засоби доказування визначаються регламентом третейського суду, у третейському суді для вирішення конкретного спору — визначаються третейською угодою з урахуванням вимог законодавства. У будь-якому випадку у разі невизначеності цього питання у регламенті третейського суду або третейській угоді для вирішення конкретного спору у третейському суді засоби доказування визначаються третейським судом, що розглядає відповідну справу.

Процесом доказування у третейському судочинстві є встановлення наявності або відсутності обставин, на яких засновані вимоги і заперечення сторін, інших обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Для ухвалення обґрунтованого та об'єктивного рішення третейський суд має право вимагати від сторін надання необхідних доказів, а у випадку необхідності ухвалою уповноважити сторони одержати пенні документи від підприємств, установ, організацій, які не є учасниками третейського розгляду.

Враховуючи рівність процесуальних прав сторін у третейському розгляді спорів, суд не може надавати переваги аргументам, наведеним будь-якою із сторін, навіть у тому випадку, коли одна з них ухиляється або неналежним чином виконує певні процесуальні дії.

З метою правильного вирішення спору третейський суд має право також зобов'язати сторони чи одну із сторін замовити проведення експертизи для роз'яснення питань, що потребують спеціальних знань, про що третейський суд постановляє відповідну ухвалу. Наслідки невиконання стороною цих вимог визначаються регламентом третейського суду чи третейським судом для вирішення конкретного спору.

За загальним правилом третейський розгляд спору закінчується ухваленням відповідного рішення. .

Також третейські суди постановляють такі процесуальні документи, як ухвали, з питань, що виникають в процесі справи і не стосуються суті спору. Наприклад, ухвали постановляються про початок розгляду справи, про витребування доказів, про призначення експертизи, про відкладення, зупинення та припинення розгляду справи тощо.

При вирішення справи по суті після дослідження усіх обставин справи третейським суддею, що одноособово розглядав справу, або більшістю голосів третейських суддів, які входять до складу третейського суду, ухвалюється рішення, яке оголошується у засіданні суду. Кожній стороні направляється по одному примірнику рішення.

Рішення третейського суду викладається у письмовій формі і підписується третейським суддею, який одноособово розглядав справу, або повним складом третейського суду, що розглядав справу. Суддя, який не згоден з рішенням більшості, також підписує рішення, однак його окрема думка викладається письмово та додається до рішення третейського суду.

Статтею 46 Закону "Про третейські суди" встановлені вимоги до рішення третейського суду. Висновки третейського суду, що містяться в рішенні у справі, не можуть залежати від настання або ненастання будь-яких обставин.

За загальним правилом третейський суд, який ухвалив і оголосив рішення, не має права його змінити або скасувати. Однак існують випадки, в яких суд, який виніс рішення, має право дещо доповнити, роз'яснити або виправити рішення, не зачіпаючи при цьому його суті. Так, суд має право винести додаткове рішення — щодо вимог, які були заявлені під час третейського розгляду, але не знайшли відображення у рішенні (ст. 47 Закону "Про третейські суди"); роз'яснити резолютивну частину рішення, не змінюючи її при цьому (ст. 48 Закону "Про третейські суди"); виправити у рішенні описки, арифметичні помилки або будь-які інші неточності (ст. 49 Закону "Про третейські суди").

Ухвалене судом рішення за загальним правилом є остаточним та оскарженню не підлягає. Однак ст. 51 Закону "Про третейські суди" встановлені виключні випадки, в яких рішення третейського суду може бути оскаржене до компетентного суду — місцевого загального суду чи місцевого господарського суду за місцем розгляду справи третейським судом:

1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято в спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, скасована може бути лише та частина рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав встановленим вимогам Закону "Про третейські суди";

5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки.

Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом 3 місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, — протягом З місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.

Виконуватись рішення третейського суду може в добровільному порядку та примусово. Так, зі змісту ст.ст. 50 та 55 Закону "Про третейські суди" випливає, що сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Однак рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом "Про виконавче провадження".Зазвичай прийняте і проголошене рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Водночас, законодавець встановив випадки, коли рішення третейського суду може бути оскаржено сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Так, рішення третейського суду, прийняте у справах щодо спорів, які виникли з господарських правовідносин, оскаржуються до місцевого господарського суду, відповідно, процесуальний порядок оскарження рішення третейського суду, як і видача виконавчого документа на примусове виконання такого рішення, врегульовані розділом XIVі ГПК від 6 листопада 1991 р.

У разі оспорення рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, компетентними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди за місцезнаходженням арбітражу. Оспорення сторонами таких рішень до суду здійснюється відповідно до міжнародного договору України та/або Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

Компетентним судом щодо оскарження рішень всіх інших третейських судів, прийнятих за результатом розгляду спорів, які виникають з цивільних правовідносин, є місцевий загальний суд у порядку цивільного судочинства (ст. 2 Закону № 1701-IV, ч. 4 ст. 15 ЦПК).

Процесуальному порядку оскарження рішень третейських судів присвячена гл. 1 розд. VIIі ЦПК.

Засобом порушення провадження з оскарження рішення третейського суду є заява про скасування рішення третейського суду, яка подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом.

Відповідна заява має бути подана протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом у разі її подання сторонами, третіми особами, а якщо до суду звертаються особи, які не брали участі у справі, але третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.

Заява, подана після спливу зазначеного строку, залишається без розгляду, якщо суд не знайде підстав для поновлення строку за заявою особи, яка її подала.

Заява про скасування рішення третейського суду подається у письмовій формі і підписується особою, яка його оскаржує, чи її представником.

Згідно із ст. 3892 ЦП К у заяві мають бути зазначені: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, а також ім'я (найменування) її представника у разі подання заяви представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження; 3) ім'я (найменування) учасників третейського розгляду, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження; 4) найменування та склад третейського суду, який прийняв рішення; 5) відомості про рішення третейського суду, яке оскаржується, а саме: номер справи, дата і місце прийняття рішення, предмет спору, зміст резолютивної частини рішення; 6) дата отримання особою, яка звертається із заявою, рішення третейського суду, яке оскаржується; 7) підстава для оскарження і скасування рішення третейського суду; 8) зміст вимоги особи, яка подає заяву; 9) перелік документів та інших матеріалів, що долаються до заяви; 10) інші відомості, якщо вони мають значення для розгляду цієї заяви (номери засобів зв'язку, факсів, адреса електронної пошти сторін і третейського суду тощо).

Також до заяви про скасування рішення третейського суду долаються: 1) оригінал рішення третейського суду або належним чином завірена його копія (копія рішення постійно діючого третейського суду завіряється головою останнього, копія рішення третейського суду для вирішення конкретного спору - нотаріально); 2) оригінал третейської угоди або належним чином завірена її копія; 3) документи, які подані в обґрунтування підстав для скасування рішення третейського суду; 4) документ, що підтверджує сплату судового збору; 5) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника; 6) копії заяви про скасування рішення третейського суду і доданих до неї документів відповідно до кількості учасників судового розгляду.

Якщо заява про скасування рішення третейського суду не відповідає вимогам щодо її форми і змісту, а також у разі несплати суми судового збору суддя ухвалою повертає її особі, яка її подала, чи залишає відповідну заяву без руху в порядку, встановленому ст. 121 ЦПК.

Крім того, з'ясувавши, що: подана заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства; у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункти 1,3,5 ч. 2 ст. 122 ЦПК), - суддя постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі. Аналогічну ухвалу суддя постановляє і у разі коли рішення третейського суду оскаржено з підстав, не передбачених законом, а саме зазначених у ст. 51 Закону № 1701-1V.

Отримавши належним чином оформлену заяву про скасування рішення третейського суду і перевіривши законність підстав її подання, суд відкриває провадження у справі і розпочинає підготовку справи до розгляду. Зокрема, суд до початку розгляду справи за клопотанням будь-кого з учасників судового розгляду може витребувати матеріали справи третейського розгляду, рішення в якій оскаржується, а також докази у порядку, встановленому ЦПК. У разі витребування справи третейського розгляду вона має бути направлена до суду протягом п'яти днів з дня надходження такої вимоги (ст. 3893 ЦПК).

Справа про оскарження рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом одного місяця з дня надходження до суду відповідної заяви за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими гл. 1 розд. VII' ЦПК.

Про час і місце розгляду справи повідомляються особи, які беруть участь у справі, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Уся діяльність суду при розгляді справи в судовому засіданні спрямована на встановлення наявності чи відсутності підстав для скасування рішення третейського суду. Якщо при розгляді справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, визначені ст. 3895 ЦПК, суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду.

За наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду суд постановляє ухвалу про повне або часткове скасування рішення третейського суду виключно з підстав, визначених ч. 2 ст. 3895 ЦПК, а саме: 1) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. В останньому випадку скасувати можна лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону, зокрема визначеним у статтях 16-19 Закону № 1701-IV; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Скасування судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду. Але якщо: рішення третейського суду скасовано повністю або частково внаслідок визнання судом недійсною третейської угоди; рішення прийнято щодо спору, не передбаченого третейською угодою; рішенням вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди; рішення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду, відповідний спір не підлягає подальшому розгляду в третейських судах (ст. 51 Закону № 1701-ІУ).

У всіх інших випадках суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні заяви і залишення рішення третейського суду без змін.

Зазначені ухвали постановляються судом за правилами, встановленими ЦПК для ухвалення рішення. У них зазначаються: 1) відомості про рішення третейського суду, що оскаржується, місце його прийняття; 2) найменування і склад третейського суду, що прийняв рішення; 3) ім'я (найменування) сторін третейського спору; 4) вказівка про скасування рішення третейського суду повністю або частково чи про відмову в задоволенні вимог заявника повністю або частково (ст. 389е ЦПК).

Ухвала суду про скасування рішення третейського суду або про відмову в його скасуванні може бути оскаржена у порядку, визначеному ЦПК для оскарження рішення суду першої інстанції.

Після розгляду судом заяви про скасування рішення третейського суду справа підлягає поверненню до третейського суду, якщо суд витребував справу з третейського суду.

Щодо оспорення рішення міжнародного комерційного арбітражу, то воно може бути скасовано судом лише з підстав, передбачених міжнародним договором України та/або Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" № 4002-ХІІ. Арбітражне рішення може бути скасоване лише у разі коли сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що: одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді сторін; або суд визначив, що об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або арбітражне рішення суперечить публічному порядку України; за інших підстав, визначених ст. 34 Закону № 4002-ХІІ.