8) Смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту

смерті.

Обов'язковою умовою для прийняття судом заяви про встанов­лення факту смерті особи в певний час є неможливість реєстрації цього факту органом державної реєстрації актів цивільного стану (наприклад, у зв'язку із відсутністю лікарського свідоцтва або фельдшерської довідки про смерть).

Подаючи відповідну заяву до суду, заявник має обґрунтувати свої вимоги посиланнями на докази, що вірогідно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення цього факту відрізняється від оголошення особи померлою, яке провадить­ся за правилами гл. 4 розділу 4 ЦПК України. На відміну від встановлення факту смерті особи, оголошення фізичної особи померлою відбувається при вірогідному припущенні про її смерть, коли немає доказів, які можуть підтвердити факт смерті цієї особи.

105.Визначте порядок розгляду справ про усиновлення.

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю осо­би на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення су­ду, крім випадку усиновлення дитини, яка є громадянином Украї­ни, але проживає за її межами (ч. 1 ст. 207 СК України). Таким чи­ном, усиновлення, за окремими винятками¹, відбувається тільки в судовому порядку.

При розгляді справ про усиновлення необхідно виходити з по­ложень Конституції України і додержувати норм СК України, ЦК України, ЦПК України; законів України «Про охорону дитинст­ва» та ін..

Відповідно до ст. 208 СК України усиновленою може бути не лише дитина (тобто особа, яка не досягла віку вісімнадцяти років), а й особа, яка є повнолітньою. Проте усиновлення повнолітніх до­пустиме тільки у виняткових випадках, якщо така особа не має ма­тері, батька або була позбавлена їх піклування.

Відповідно до ч. І ст. 283 СК України усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на за­гальних підставах. Так само на загальних підставах відбувається усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, грома­дянами України або іноземцями, які проживають в Україні (ст. 284 СК України).

Усиновлення іноземцем або особою без громадянства дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства, здійснюється в Україні відповідно до законів України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України (ст. 286 СК України).

Цивільне процесуальне законодавство встановлює виключну територіальну підсудність для справ, що аналізуються: заяви про усиновлення дитини або повнолітньої особи подаються до суду за місцем їх проживання (ст. 251 ЦПК України).

Заяву про усиновлення може подати тільки особа, яка бажає бути усиновлювачем. Подання такої заяви через представника не допускається (ч. 1 ст. 223 СК України).

Заява про усиновлення дитини має містити такі обов'язкові реквізити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2. ім'я, місце проживання заявника;

3. прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання;

4. відомості про стан здоров'я дитини.

Особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити ба­жання бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір'ю, ба­тьком дитини. Крім того, така особа може виявити бажання зміни­ти прізвище, ім'я, по батькові дитини, відомості про її місце та дату народження (відповідно до ч. 2 ст. 230 СК України дата народжен­ня дитини може бути змінена не більш як на шість місяців). У таких випадках заявник повинен викласти відповідне клопотання у заяві про усиновлення дитини.

До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи:

1. копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально,- при усиновленні дитини одним із подружжя;

2. медичний висновок про стан здоров'я заявника;

3. довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;

4. документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;

5. інші документи, визначені законом.

У разі усиновлення дитини особами без громадянства, які по­стійно проживають за межами України, або іноземцями, крім перелічених документів додаються:

1) дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади;

2. висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами;

3. дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави;

4. зобов'язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному по­рядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та мож­ливості спілкування з нею.

Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, за загальним правилом, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані¹, якщо інше не встановлено міжнародними

договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра­дою України.

Усі необхідні документи усиновлювачів, які є громадянами ін­ших держав, обов'язково мають бути перекладені українською мо­вою. При цьому переклад має бути засвідчений нотаріально.

До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є гро­мадянином іншої держави, крім основних документів додаються:

1. згода законного представника дитини;

2. згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.

У заяві про усиновлення повнолітньої особи мають міститися такі відомості:

1. найменування суду, до якого подається заява;

2. ім'я, місце проживання заявника;

3. прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної особи, її міс­це проживання;

4. відомості про стан здоров'я усиновлюваної особи;

5. дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклу­вання.

Усиновлювач і усиновлювана повнолітня особа також можуть клопотати про зміну прізвища, ім'я та по батькові останньої (ч. З ст. 231 СК України).

До такої заяви додаються:

1. копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально,- при усиновленні повнолітньої особи одним із подружжя;

2. згода повнолітньої особи на усиновлення.

Звичайно, крім випадків, встановлених законом, до заяви про усиновлення мають бути додані також документи, що підтвер­джують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Під час підготовки до розгляду справи про усиновлення суд вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб представ­ників відповідного органу опіки та піклування, а у справах, про­вадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян,- упов­новаженого органу виконавчої влади.

Основною метою участі в розгляді таких справ органу опіки та піклування є надання суду висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

До висновку органу опіки та піклування мають бути додагіі:

1. акт обстеження умов житгя заявника, складений за місцем його проживання;

2. свідоцтво про народження дитини;

3. медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізич­ний і розумовий розвиток;

4. у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення¹ (ч. З ст. 253 ЦПК України).

За необхідності суд може вимагати подання й інших документів.

Під час провадження у справі до судового розгляду слід також мати на увазі, що в окремих випадках одночасно із заявою про усиновлення підлягають розгляду в одному провадженні й інші заяви.

Так, згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при роз­гляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення бать­ківських прав» від ЗО березня 2007 р. (далі - Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3) заяву (заяви) про усиновлення

двох або більше дітей підлягають розгляду судом в одному прова­дженні, навіть якщо ці діти не є між собою братами або сестрами.

У випадку, коли після смерті одного з батьків дитини або ви­знання його недієздатним другий з батьків дитини вступив у по­вторний шлюб і його дружина, чоловік у повторному шлюбі ба­жають усиновити дитину, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто помер або визнаний недієздатним, рідні брати та сестри дити­ни мають право подати до суду заяву про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв'язку. Суд розглядає таку заяву одночасно із заявою про усиновлення і задовольняє її, якщо це відповідає інтересам дитини (ч. 2 ст. 232 СК України).

Також необхідно об'єднувати і розглядати в одному прова­дженні подані одночасно заяви про усиновлення та про поновлен­ня батьківських прав (п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3).

Розгляд справ про усиновлення відбувається у складі одного суд­ді і двох народних засідателів.

При розгляді справ про усиновлення дитини обов'язковою є участь:

• заявника;

• органу опіки та піклування або уповноваженого органу вико­навчої влади;

• дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення.

При розгляді справ про усиновлення повнолітньої особи обов'язковою є участь:

• заявника (заівників);

• усиновлюваної особи.

У судове засідання по всіх справах про усиновлення також ви­кликаються заінтересовані особи й інші особи, яких суд визнає за необхідне допитати.

Особа має право на таємницю подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення (ч. 1 ст. 226 СК України). Тому суд за необхідності забезпечення такої таємниці розглядає справу про усиновлення у закритому судовому засі­данні.

Проте необхідно враховувати, що у ст. 285 СК України встанов­лено обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України.

У процесі розгляду справи про усиновлення суд зобов'язаний перевірити наявність законних підстав для усиновлення, зокрема:

- чи може бути заявник усиновлювачем (статті 211, 212 СК України);

• чи користується він переважним правом на це (ст. 213 СК України);

• чи є дитина відповідно до законодавства суб'єктом усинов­лення (статті 208-210 СК України);

• чи отримано згоду усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною (ст. 218 СК України), або усиновлюваної повнолітньої особи;

• чи отримано згоду всіх інших визначених законом органів та осіб (статті 217, 219-222 СК України);

• чи відповідають висновок органу опіки та піклування або до­звіл на усиновлення необхідним вимогам тощо.

При вирішенні питання про усиновлення повнолітньої особи суд повинен також брати до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що ма­ють істотне значення (ч. 2 ст. 208 СК України).

Розглянувши справу про усиновлення суд ухвалює рішення, до­тримуючись вимог, визначених у гл. 7 розділу II, ст. 255 ЦПК України.

Відповідно до ст. 224 СК України суд, ухвалюючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне зна­чення, зокрема:

1. стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, став­лення до виховання дитини;

2. мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

3. мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усинов-лювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

4. взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа вже опікується дитиною;

5. особу дитини та стан її здоров'я;

6. ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

У разі дотримання всіх умов, встановлених СК України, здат­ності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини, суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину.

При ухваленні рішення про усиновлення повнолітньої особи суд враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їх спільного проживання, їх сімейний стан та стан здо­ров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Суд повинен обґрунтувати задоволення чи відхилення заяви про усиновлення. У разі її задоволення у резолютивній частині

рішення зазначається про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками), повністю навівши його прізвище, ім'я та по батькові, день, місяць і рік народження, а також його громадянство (п. 9 Постанови Пленум Верховного Суду України №3).

У разі, коли усиновлювач заявляв клопотання про те, щоб його було записано у Книзі реєстрації народжень матір'ю, батьком ди­тини чи повнолітньої особи, або клопотання про зміну відомостей про місце і дату народження дитини, суд встановивши, що це відпо­відає інтересам дитини, задовольняє такі клопотання і зазначає про це у рішенні про усиновлення (ч. З ст. 229, ч. З ст. 230 СК України).

Також у рішенні суд повинен зазначити і про вирішення клопо­тання заявника (заявників) питання про зміну імені, прізвища та по батькові усиновленої дитини або повнолітньої особи (ч. З ст. 255 ЦПК України).

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносять на рахунок заявника (заявників).

Відповідно до частин 5, 6 ст. 255 ЦПК України суд може ска­сувати своє рішення про усиновлення у двох випадках, а саме відкликання:

1. батьками дитини своєї згоди на її усиновлення до набрання відповідним рішенням законної сили. При цьому суд поновлює розгляд справи. Надання можливості рідним батькам дитини від­кликати свою згоду на усиновлення пов'язана із істотними зміна­ми у юридичних і фактичних стосунках між ними та їхньою дити­ною. У зв'язку з такими змінами згода батьків на усиновлення має бути безумовною;

2. усиновлювачем заяви про усиновлення до набрання рішенням законної сили. У цьому разі суд залишає таку заяву без розгляду.

Усиновлення вважається здійсненим із дня набрання закон­ної сили відповідним рішенням суду.

106.Визначте порядок розгляду справ про відновлення права на втрачені цiннi папери на пред’явника та векселі. Цінні папери - це документи встановленої форми з відповід­ними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові пра­ва, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов'язань згідно з умо­вами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що ви­пливають із цих документів, іншим особам (ч. 1 ст. 194 ЦК України, ч. 1 ст. З Закону України «Про цінні папери та фондо­вий ринок»).

Правовий режим цінних паперів визначено ЦК України, Госпо­дарським кодексом України, законами України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р., «Про господарські то­вариства» від 19 вересня 1991 р., «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. тощо.

За формою випуску цінні папери поділяють на цінні папери на пред'явника, іменні або ордерні (ч. 4 ст. З Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

Права, посвідчені цінним папером, належать:

1) пред'явникові цінного паперу {цінний папір на пред'яв­ ника);

2. особі, зазначеній у цінному папері {іменний цінний папір);

3. особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу {ордерний цінний папір).

Отже, цінний папір на пред 'явника не містить зазначення його власника. Кожний, хто правомірно володіє таким цінним папером, визнається уповноваженою особою, яка може вимагати здійснення прав, закріплених у ньому. Тому у разі втрати цінного папера на пред'явника вимагати виконання зобов'язань, що в ньому закріп­лені, може особа, яка не володіє відповідними правами на закон­них підставах. Подібна ситуація можлива і з векселями, якщо вони передаються за бланковими індосаментами.¹

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фон­довий ринок» векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Вексель належить до ордерних цінних паперів. У зв'язку із цим його перший держатель, який є уповноваженою особою (кредито­ром), може своїм розпорядженням призначити іншу уповноважену особу для здійснення прав, що закріплені у векселі, вчинивши на ньому передавальний напис {індосамент) із зазначенням імені (найменування) уповноваженої особи {іменний індосамент) або без такого зазначення {бланковий індосамент).

Отже, особа, яка втратила цінний папір на пред'явника або век­сель, і якій не відомий їх держатель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.

Така заява подається до суду за місцезнаходженням емітента¹ цінного паперу на пред'явника або за місцем платежу за векселем.

У заяві про визнання втраченого цінного папера на пред'яв­ника або векселя недійсним та відновлення прав на них мають бути зазначені:

1. ім'я і місце проживання заявника (найменування та місце­знаходження юридичної особи - заявника);

2. обставини, за яких втрачено цінний папір на пред'явника або

вексель;

3) повна і точна назва емітента втраченого цінного папера на пред'явника та його реквізити, а для векселя - вид, номер бланку, сума векселя, дата і місце складання, строк та місце платежу, на­ йменування векселедавця та інші, відомі заявнику, зобов'язані за векселем особи, а також перший векселедержатель.

Оскільки держатель втраченого цінного папера на пред'явника або векселя невідомий, суддя у порядку провадження у справі до судового розгляду своєю ухвалою постановляє:

1. заборонити здійснювати будь-які операції за втраченим цін­ним папером;

1. зробити публікацію про виклик його держателя.

З дати постановления такої ухвали зупиняється перебіг усіх строків щодо обігу втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, встановлених законом. Порядок визначення строків обігу цінних паперів закріплено у Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок», а також у спеціальних нормативних актах, які регулюють обіг окремих видів цінних паперів.

У справі про визнання недійсним цінного папера на пред 'явника та відновлення прав на нього зазначена ухвала суду надсилається емітенту втраченого цінного папера на пред'явника.

У справі про визнання недійсним втраченого векселя та віднов­лення прав на нього ухвала суду надсилається негайно зобов'яза­ним за векселем особам, якщо їхні адреси відомі суду, а також, якщо строк платежу за векселем не настав, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. При пред'явленні векселя нотаріусу для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, нотаріус зобов'язаний по-

відомити відповідний суд про пред'явлення такого векселя для вчинення протесту (ч. 2 ст. 262 ЦПК України).

Публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, з приводу яких подано заяву до суду, робиться за рахунок заявника у двох друкованих виданнях:

1) у місцевій газеті за місцезнаходженням емітента цінного па­ пера або за місцем платежу векселя;

2) в одному з офіційних друкованих видань. Така публікація має містити:

1. ім'я і місце проживання заявника, найменування та місце­знаходження юридичної особи - заявника;

2. повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред'явника та його реквізити, а для векселя - вид, номер бланку, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, на­йменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов'яза­них за векселем осіб, а також першого векселедержателя;

3. пропозицію держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя повідомити суд у тримісячний строк про свої права на цінний папір або вексель (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).

Держатель втраченого цінного папера, дізнавшись про наяв­ність у суді справи щодо визнання такого цінного папера недійс­ним, повинен у встановлений тримісячний строк подати до суду, який постановив ухвалу, разом з цінним папером на пред'явника або векселем заяву про те, що він є його держателем.

Якщо від держателя цінного папера надійде відповідна заява, то суд залишає без розгляду заяву про визнання втраченого цінно­го папера на пред'явника або векселя недійсним і відновлення прав на нього. Крім того, суд встановлює строк (не більше двох місяців) для пред'явлення заявником позову в загальному порядку до держателя цього цінного папера про його витребування.

У разі, коли заявник у встановлений судом строк не пред'явить позову до держателя втраченого цінного папера, суд постановляє ухвалу про зняття заборони здійснювати будь-які операції за цін­ним папером на пред'явника або за векселем. Копія такої ухвали надсилається емітенту втраченого цінного папера на пред'явника або зобов'язаним за векселем особам, якщо їхні адреси відомі суду, а також, якщо строк платежу за векселем не настав, на адре­су всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на терито­рії якого знаходиться місце платежу за векселем (ст. 265 ЦПК України).

У разі ненадходження протягом тримісячного строку з дня пуб­лікації від держателя втраченого цінного папера на пред 'явника

або векселя заяви про те, що він є їх держателем, суд призначає справу до розгляду.

Про день розгляду справи суд повідомляє:

1. заявника;

2. емітента втраченого цінного папера на пред'явника або зо­бов'язаних за векселем осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України за результатами роз­гляду справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника або векселі суд може ухвалити одне з таких рішень:

1. про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя недійсним і про відновлення прав заявника на втрачений цінний папір;

2. про відмову в задоволенні заявленої вимоги.

Рішення про визнання втраченого цінного папера на пред'яв­ника або векселя недійсним є підставою для:

1. видачі заявникові цінного папера на пред'явника замість ви­знаного недійсним або проведення визначених ним операцій;

2. здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та для відновлення зо­бов'язаними за векселем особами передавальних написів (індоса­ментів).

Це рішення суду публікується за рахунок заявника у місцевій газеті за місцезнаходженням емітента цінного папера або за міс­цем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань.

Згідно зі ст. 268 ЦПК України у разі відмови суду в задоволенні заявленої вимоги держатель цінного папера на пред'явника або век­селя має право звернутися до суду із заявою про відшкодування за рахунок заявника збитків, завданих йому забороною здійснюва­ти будь-які операції за цінним папером на пред'явника або за век­селем.

Якщо держатель цінного папера з будь-яких причин не заявив вчасно про своє право на цінний папір на пред'явника або вексель, він може пред'явити позов до особи, за якою визнано право на цінний папір на пред'явника або на вексель.