98.Назвіть умови розгляду справи в заочному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, для заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення необхідні певні умови, які зазначені в законі. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 224 ЦПК, можна виділити такі умови, за наявності яких

може бути винесене заочне рішення: 1) неявка відповідача; 2) належне його повідомлення і ненадходження заяви про розгляд справи за його відсутності; 3) відсутність поважних причин неявки; 4) згода позивача. Ухвалення заочного рішення можливе тільки за наявності всіх указаних

умов у сукупності. Неявка відповідача у судове засідання є визначальною умовою заочного

розгляду справи. Неявка — це фактична, дійсна відсутність сторони.

Питання кваліфікації неявки відповідача як підстави заочного рішення слід розглядати в контексті тієї моделі заочного рішення, яка закріплена у національному законодавстві. Українська модель заочного

рішення не ґрунтується на фікції неправоти відповідача і по суті не надає жодних переваг та додаткових гарантій позивачу. Оскільки вона спрямована лише на забезпечення та стимулювання явки для фактичної участі відповідача як сторони відповідно до його процесуального статусу з набором процесуальних прав, які відповідно до мети та завдань судового засідання забезпечують лише усний судовий розгляд, то неявка відповідача у процесуальному (правовому) сенсі має пов'язуватися з передбаченими ЦПК правилами щодо регламентації викликів та повідомлень сторін та передбаченими законом правовими наслідками неявки як процесуального юридичного факту.

Питання явки учасників процесу та наслідки їх неявки вирішуються судом у підготовчій частині судового засідання, тому питання щодо наслідків неявки відповідача та можливості заочного розгляду справи слід вирішувати з урахуванням даного юридичного факту. Таким чином, неявка відповідача як підстава заочного рішення означає таку поведінку пасивної сторони, яка унеможливлює її участь у справі у формі усних слухань відповідно до процедур цивільного судочинства, у даному випадку — порядку судового засідання.

При визначенні наявності умов ухвалення заочного рішення також необхідно враховувати не лише особисту відсутність відповідача, але і його представника. Якщо в судовому засіданні присутній представник відповідача, то для винесення заочного рішення підстав немає, виходячи з природи судового представництва, яке перш за все відповідно до процесуального законодавства інтерпретується як право сторони мати представника в суді і участь якого в судовому засіданні не позбавляє

саму сторону права на таку участь. Умовою заочного розгляду справи також є належне повідомлення

відповідача при тому, що від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Тобто заочне рішення може бути постановлене тільки після того, як суд переконається, що відповідача належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи. Належним визнається повідомлення, яке здійснено засобами та в порядку, що вказані у статтях 74, 76 ЦПК. Такими засобами повідомлення можуть бути, наприклад, судова повістка разом із розпискою, яка надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через розсильних за адресою, а коли місце проживання або знаходження відповідача невідоме, виклик його до суду здійснюється шляхом оголошення у пресі,

після чого він вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. Юридичне значення має також ненадходження від відповідача заяви про розгляд справи за його відсутності за умов належного його

повідомлення (ч. 1 ст. 224 ЦПК). Наступною умовою заочного розгляду справи є відсутність поважних

причин неявки відповідача. У разі неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, повідомлених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду,

якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними, суд відкладає розгляд справи (п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК). Слід зазначити, що суд не зобов'язаний сам з'ясовувати причини неявки в судове засідання належним чином повідомленого відповідача. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання.

У разі неповідомлення суду про причини неявки вважають, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин. Відповідач може повідомити про причини неявки, але суд може їх такими не визнати.

Для заочного розгляду справи суд повинен отримати згоду позивача. У випадку неявки без поважних причин належним чином повідомленого відповідача суддя повинен роз'яснити позивачу його право на

заочний розгляд справи, звернути увагу на особливості такого розгляду та пояснити, які правові наслідки тягне винесення заочного рішення. Право вибору порядку розгляду справи (звичайного або заочного) надається позивачу. Згода позивача на заочний розгляд справи повинна бути ним чітко висловлена в підготовчій частині судового засідання і занесена у журнал судового засідання.

Відповідно до ст. 45 ЦПК у цивільному процесі можуть брати участь Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування, фізичні

та юридичні особи. У зв'язку з цим не може не виникати питання про юридичне значення згоди осіб, зазначених у ст. 45 ЦПК, на розгляд справи у заочному порядку у випадках, коли позивач не з'явився у судовезасідання.

Оскільки в цивільному судочинстві названі суб'єкти діють публічно відповідно до своїх процесуальних функцій і статусу і не є представниками позивача, їх згода (чи думка) не може бути підставою для

заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення. Інший підхід не має ні законодавчого, ні теоретичного обгрунтування і суперечить базовим засадам заочного розгляду справи і заочного рішення та передбаченим процесуальним законодавством правилам про явки, виклики

та повідомлення про час і місце проведення судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 224 ЦПК у разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове

засідання всіх відповідачів. Тобто у разі неявки одного з відповідачів у судове засідання розгляд справи повинен проводитись за загальними правилами. Ця стаття дещо звужує можливості застосування

інституту заочного рішення, оскільки доктринально немає підстав обмежувати застосування цього інституту щодо всіх видів процесуальної співучасті в цивільному судочинстві. Є всі підстави вважати, що інститут заочного рішення може застосовуватися при факультативній співучасті, коли вимоги до декількох відповідачів можуть бути розглянуті й вирішені незалежно одна від одної. У разі неявки одного або декількох відповідачів-співучасників проти відсутніх може бути постановлено

заочне рішення1. Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦПК за наявності передбачених законом умов про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Ця ухвала постановляється у підготовчій частині судового засідання, тобто до початку розгляду справи по суті. Закон не вказує, в якому порядку (формі) повинна

постановлятись така ухвала. Виходячи з вимог статей 209, 210 ЦПК ухвала про заочний розгляд справи може постановлятися окремим процесуальним документом у нарадчій кімнаті, а також у судовому

засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання (протоколу).

Викликає певний інтерес питання щодо можливості та наявності підстав, виходячи із законодавчо закріплених умов ухвалення заочного рішення, прийняття судом рішення про заочний розгляд цивільної

справи, коли процес ускладнюється тим, що відповідач у встановленому порядку подав зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).

Ускладнення цивільного судочинства в результаті об'єднання в одному провадженні для сумісного розгляду первісного і зустрічного позовів призводить, незважаючи на характер зустрічного позову, умовно кажучи, до подвійного статусу сторін у справі. Формально позивач за первісним позовом виступає відповідачем за зустрічним позовом, а позивач за первісним позовом — позивачем за зустрічним позовом.

Оскільки конструкція заочного рішення визначається правилами про виклики та повідомлення і визначальною умовою заочного рішення є згода позивача та фактична, дійсна неявка на усні слухання відповідача, то конструювання різних варіантів згоди позивача та неявки відповідача в умовах подвійного статусу сторін, на наш погляд, унеможливлює заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення1. У процесуальній літературі даються різні тлумачення також щодо можливості ухвалення заочного рішення за умов участі у справі третіх осіб. Стосовно цього слід зауважити, що, оскільки треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК), за своїм процесуальним статусом не прирівнюються до статусу сторони (позивача чи відповідача), то їх неявка у судове засідання або згода (незгода) щодо заочного розгляду справи не мають юридичного значення.

Тому питання про ухвалення заочного рішення за умов участі у справі третіх осіб може ставитися лише за участю у справі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Ці суб'єкти

процесуальної діяльності відповідно до ст. 34 ЦПК можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Вони мають усі процесуальні права та обов'язки

позивача.

Оскільки треті особи можуть пред'явити позов до однієї чи обох сторін, слушно поставити питання, як кваліфікувати наслідки неявки відповідача (відповідачів) за позовом третьої особи з точки зору застосування порядку заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Правильне вирішення цього питання пов'язане з кваліфікацією наявності умов для ухвалення заочного рішення. Визначальною умовою є наявність згоди позивача. При цьому є очевидним той факт, що у такій процесуальній ситуації все ж таки відсутня згода первісного відповідача у справі й одночасно відповідача за позовом третьої особи.

За умов конкуренції двох позовів у справі за участю третьої особи із самостійними вимогами факт неявки первісного позивача можна розглядати і як неявку позивача за основним позовом, і як неявку відповідача за конкуруючим позовом третьої особи. У зв'язку з цим та виходячи із принципу рівності сторін цивільного процесу, можна дійти висновку, що без спеціальної додаткової регламентації у законодавстві цієї процесуальної ситуації ухвалення заочного рішення є неможливим.

Разом з тим за неявки первісного позивача та відповідача за участю у справі третьої особи можна ставити питання про заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення за згодою чи клопотанням третьої особи тоді, коли суд може залишити заяву за первісною вимогою без розгляду у зв'язку з неявкою первісного позивача (п. З ст. 207 ЦПК).

У випадку коли третя особа звертається з позовом до позивача та відповідача у справі, а первісний відповідач не з'явився у судове засідання, ухвалюється звичайне рішення по справі, оскільки підстави

для ухвалення заочного рішення відсутні. У тих випадках, коли не з'явився у судове засідання відповідач за первісним позовом, а позивач та третя особа з'явилися, при тому що позов третьої особи пред'явлено не до обох сторін чи позивача, а до відповідача, заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення є можливим за наявності згоди позивача і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.