7. Охарактеризуйте цивільне процесуальне право як науку.

Цивільне процесуальне право розглядається не лише як галузь права, але як наука та навчальна дисципліна.

Наука цивільного процесуального права становить вчення про цивільний процес як галузь права, об'єднане в систему понять, категорій, думок, концепцій, теорій.

Крім цього, цивільне процесуальне право становить систему знань про закономірності цивільного процесуального правового регулювання певних суспільних відносин, що виникають у зв'язку із здійсненням правосуддя в цивільних справах.

Предметом науки цивільного процесуального права є концепція цивільного процесу, норми цивільного процесуального права (цивільного процесуального законодавства); цивільні процесуальні відносини; юридичні факти (обставини), завдяки яким ці відносини перетворюються на правовідносини; умови і порядок реалізації цивільних процесуальних прав і обов'язків; практика застосування норм цивільного процесуального права (цивільного процесуального законодавства).

Наука цивільного процесуального права вивчає поняття цивільного процесуального права як галузі права та його місце у загальній системі права, систему і зміст цивільних процесуальних правових інститутів; джерела цивільного процесуального законодавства, їх види і значення, прийоми і методи тлумачення цивільних процесуальних норм і ефективність їх вивчення.

При ньому сучасна наука цивільного процесуального права не обмежується вивченням цивільного процесуального права лише однієї якоїсь країни, тим більше локалізованої на певному відрізку часу. Тому предметом науки цивільного процесуального права с також форми цивільного процесуального законодавства і практика їх застосування в інших державах. У зв'язку з цим органічною частиною науки цивільного процесуального права повинно стати порівняльне цивільне процесуальне право, що має на мсті визначення загального і особливого у різних системах права, можливість імплементації концепцій, засад цивільного процесуального права, окремих правових рішень або їх сукупності.

Крім того, важливою складовою науки цивільного процесуального права є історія становлення і розвитку цивільного процесу. Вивчення історії цивільного процесуального права дає можливість як запозичити позитивний досвід минулого, так і (хоч би деякою мірою) уникнути повторення помилок. До того ж, вивчення історії і характеру розвитку цивільного процесуального права дозволяє визначити тенденції його розвитку.

8. Розкрийте поняття цивільної процесуальної форми.

Правосуддя по цивільних справах здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Цивільна процесуальна форма — послідовний, визначений нормами цивільного процесуального права порядок розгляду та вирішення цивільної справи, що включає певну систему гарантій.

Для процесуальної форми характерні наступні риси:

1) законодавча врегульованість;

2) конституційні гарантії (незалежність суду і підпорядкування його тільки закону; гласність; національна мова судочинства);

3) детальна розробка всієї процедури розгляду справи в суді;

4) універсальність процесуальної форми вирішення справи в суді (у всіх видах судочинства, на всіх стадіях процесу);

5) імперативність процесуальної форми;

6) її правила забезпечені юридичними санкціями.

Цивільна процесуальна форма має два різновиди. Один з них

можна назвати усною формою, тому що всі зроблені дії описуються усно, а потім протоколюються. Вона визначає порядок судової діяльності (дії суду, осіб, що беруть участь у справі, і інших учасників, а також послідовність цих дій), опираючись на правові основи ЦПК. Другий різновид, який є обов'язковим у складі провадження, можна назвати письмовою процесуальною формою. Вона встановлює склад процесуальних документів, винесених судом і запропонованих учасниками, вказує реквізити кожного з них, визначає послідовність викладення тексту, а також умови, за яких процесуальні документи або залишаються без руху, або підлягають відміні вищою інстанцією. У діалектичному сполученні різновиди процесуальної форми утворюють єдиний правовий порядок судової юрисдикції по цивільних справах .

Цивільна процесуальна форма поширюється тільки на процесуальну діяльність і не охоплює інтелектуальну (наприклад, оцінку доказів, тлумачення застосовуваних норм права) і діловодні операції, здійснювані при підготовці справи до судового розгляду .

Будучи самостійною правовою конструкцією, цивільна процесуальна форма має власні принципи, що дозволяють забезпечити різнобічну характеристику порядку розгляду справи; перегляду й реалізації судових рішень. У даних принципах одержали закріплення соціальні пріоритети цивільного судочинства — надання зацікавленим особам широких процесуальних можливостей для захисту своїх прав і інтересів, справедливість і своєчасність здійснення правосуддя, ефективність розгляду цивільних справ. Можна виділити наступні принципи цивільної процесуальної форми:

1) оптимальність співвідношення прав і обов'язків у процесі. Співвідношення прав і обов'язків у процесуальній діяльності встановлено законом саме в тому обсязі, який необхідний для ефективного здійснення правосуддя по цивільній справі;

2) тотожність. У процесі розгляду цивільної справи й виконання судового рішення припустимі лише дії, які не є тотожними, тобто суд повинен лише один раз доводити заявлені вимоги, судові постанови (рішення, ухвали) тільки один раз повинні перевірятися судами апеляційної інстанції, а акти судової влади — лише один раз реалізовуватися;

3) безперервність процесуальної діяльності. Даний принцип охоплює своїм змістом всі стадії й види процесуальних проваджень, де проводиться судове засідання, а отже, більшу частину цивільного судочинства, визначаючи послідовний його розвиток і маючи принципове значення для формування цілісного враження від матеріалів його розгляду, забезпечуючи в остаточному підсумку своєчасність і дієвість цивільної процесуальної форми;

4) усність і документованість процесуальних актів. Принцип охоплює своїм змістом всі види судових проваджень, обумовлюючи виділення крім усної процесуальної форми як порядку здійснення цивільно - процесуальної діяльності, письмової процесуальної форми, що регулює перелік реквізитів, послідовність їхнього розташування в процесуальних актах;

5) здійснення судового контролю та самоконтролю. Суть принципу полягає в наданні особам, що беруть участь у справі, і різним інстанціям права аналізувати й оцінювати правомірність процесуальної діяльності (як своєї, так і інших учасників), судових постанов, коригуючи виявлені помилки відповідними процесуальними засобами (заява відводу, оскарження рішення й ухвали суду). Взаємодія контролю й самоконтролю в цілому забезпечує правомірність цивільної процесуальної форми.

Значення цивільної процесуальної форми захисту права полягає у встановленні певного стандарту юрисдикції, що, з одного боку, забезпечує для зацікавлених у результатах справи осіб процесуальні гарантії правомірного вирішення справи, а з іншого боку, створює умови для суду, які дозволяють правильно застосувати норми матеріального й процесуального права, винести законне й обґрунтоване рішення по справі.