108.Охарактеризуйте розгляд судом справ про визнання спадщини відумерлою.

Кожна дієздатна особа може реалізувати своє право щодо роз­порядження майном на випадок смерті і скласти заповіт. У цьому разі доля спадкового майна визначається безпосередньо в заповіті.

На випадок, коли через фактичні чи юридичні перешкоди спад­кування за заповітом неможливе, законодавець передбачив закон­ний порядок спадкування і встановив п'ять черг спадкоємців за законом (статті 1258-1267 ЦК України). Проте останні можуть не бажати чи не мати можливості отримати спадщину або бути відсут­німи взагалі. Тоді виникає питання щодо правової долі майна, яке залишилося після померлої особи.

Якщо майно не має ніякої цінності, право не реагує на його до­лю. Водночас суспільству не може бути байдуже, що значне за своєю вартістю майно, наприклад, об'єкт нерухомості, втрачає власника і залишається напризволяще, знищується або захоплю­ється особами, які не мають жодного права на нього. Речі, що не матимуть власника, можуть становити і небезпеку для суспільства. У цих випадках законодавець, керуючись інтересами публічними, повинен визначати суб'єкта, який може набути право на таке майно.

Передумовою набуття територіальною громадою права на спад­щину у разі відсутності спадкоємців є визнання відповідної спад­щини відмерлою у судовому порядку.

Законодавець визначив, що справи про визнання спадщини відумерлою розглядаються у порядку окремого провадження, оскільки в цьому разі встановлюється юридичний факт - відсут­ність спадкоємців у особи, яка померла.

Підставою для визнання спадщини відумерлою є неможли­вість спадкування:

1) ні за заповітом, оскільки:

• спадкодавець не скористався наданим йому правом і не склав заповіт або він не міг скласти заповіту через природні причини (наприклад, такі, як вік, стан здоров'я тощо);

• заповідач скасував раніше складений заповіт і не залишив нового;

• складеним заповітом не охоплене все належне заповідачу майно;

• заповіт у судовому порядку визнано недійсним;

• спадкоємці за заповітом померли раніше спадкодавця, а ін­ших спадкоємців заповідач не підпризначив;

• спадкоємці за заповітом усунуті від права на спадкування «як негідні» відповідно до ст. 1224 ЦК України;

• спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину або відмови­лися від її прийняття;

• спадкоємці за заповітом не виконали умов заповіту;

2) ні за законом, бо спадкоємці за законом:

• відсутні взагалі;

• усунуті від права на спадкування «як негідні» відповідно до ст. 1224 ЦК України;

- не прийняли спадщину або відмовилися від її прийняття. Отже, якщо немає кому приймати спадщину, то відповідний

орган місцевого самоврядування (за місцем відкриття спадщини) має подати заяву про визнання її відумерлою, тобто заявником у цій категорії справ окремого провадження може бути лише такий орган місцевого самоврядування.

Справи про визнання спадщини відумерлою є підсудними суду за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК України).

Згідно із ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнахо­дження нерухомого майна або основної його частини, а за відсут­ності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Певні труднощі викликає з'ясування місця проживання особи, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі.

У радянській цивілістичній доктрині місце позбавлення волі, тра­диційно, не вважалося місцем постійного проживання незалежно від строку відбування покарання у виправно-трудовій установі. Таку са­му позицію поділяють і сучасні коментатори ЦК України.² Із цією думкою можна було б погодитися, оскільки після відбування пока­рання, засуджений, як правило, повертався у рідну домівку. Але, на жаль, реалії сьогодення зумовлюють наявність дещо іншої точки зору.

Так, у ст. 51 КК України серед видів покарання законодавець наводить і довічне позбавлення волі. Цей вид покарання передба­чений за вчинення низки особливо тяжких злочинів (умисне вбив­ство за обтяжливих обставин, бандитизм, посягання на життя пра­цівника правоохоронного органу, судді, народного засідателя, присяжного тощо).

Аналогічно має вирішуватися і питання щодо визначення постій­ного місця проживання безпритульної непрацездатної особи, яка по­міщена до спеціальної установи соціального характеру для дожиття.

Якщо в особи відсутнє постійне місце проживання, то відомості про місцезнаходження її нерухомого майна або його основної части­ни, яке буде місцем відкриття спадщини, можна встановити через органи, що здійснюють державну реєстрацію прав власності на неру­хоме майно, якими відповідно до п. 1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, за­твердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. № 7/5, є підприємства бюро технічної інвентаризації (БТІ).

Підставою для відкриття провадження у справі про визнання спадщини відумерлою є подання органом місцевого самовряду­вання відповідної заяви до суду. Звичайно, така заява не спрямо­вана на те, щоб ініціювати суд на розв'язання матеріально-пра­вового спору, оскільки спір про право суб'єктивне не є предметом судового розгляду справ окремого провадження.

Орган місцевого самоврядування повинен відповідально по­ставитися до змісту цієї заяви, в якій відповідно до ст. 275 ЦПК України, зокрема, необхідно зазначити:

1) час і місце відкриття спадщини, тобто вказати, коли саме фізична особа померла і де саме відкрилася спадщина. Доказом, яким підтверджуються ці обставини, є свідоцтво про смерть фізич­ної особи, у тому числі видане на підставі рішення суду, яким по-свідчується факт смерті (статті 256-259 ЦПК України) або фізична особа оголошується померлою (статті 246-250 ЦПК України), чи

рішення районної Комісії з питань поновлення прав реабілітованих (п. 9 Постанови Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»);

2. яке майно можна вважати відумерлою спадщиною, а також докази, які підтверджують, що саме це майно належало спадко­давцю.

3. докази того, що жодні фізичні чи юридичні особи не мають правових підстав набути це майно у порядку спадкування (напри­клад, відсутність заповіту чи рішення суду про визнання його недійс­ним; відсутність заяв від спадкоємців про прийняття спадщини; від­сутність малолітніх, неповнолітніх, недієздатних та обмежено дієздат­них спадкоємців, які вважаються такими, що прийняли спадщину (ч. 4 ст. 1268 ЦК України); Відповідно до статей 1270, 1273 ЦК України спадкоємцю за заповітом чи за законом надається право прийняти спадщину про­тягом шести місяців або відмовитися від її прийняття. Строк для прийняття спадщини починає обчислюватися з часу відкриття спад­щини, тобто із дня смерті спадкодавця або оголошення його по­мерлим. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини проживав окремо від спадкодавця, повинен вчинити визначені в законі дії: звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Подання такої заяви до закінчення встановленого законодав­цем річного строку є підставою для відмови у прийнятті її судом (ст. 276 ЦПК України).

Щодо граничного строку, до закінчення якого можна звертатися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, то він у законі не встановлений. Однак слід пам'ятати, що фактичні володільці май­на по закінченні п'яти років (а щодо нерухомого майна - десяти років) за наявності умов, передбачених у ст. 344 ЦК України, мо­жуть набути його у власність за набувальною давністю, що, у свою чергу, стане перешкодою для визнання такого майна відумерлою спадщиною і переходу його у власність територіальної громади.

Відповідно до ст. 277 ЦПК України справа про визнання спад­щини відумерлою розглядається судом з обов'язковою участю за­явника та з обов'язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб (нотаріуса, який здійснює заходи з охорони спадкового майна та розшуку спадкоємців померлого; виконавця заповіту; кредиторів і боржників спадкодавця; співвласників його майна; заставодержа-телів та інших осіб, які можуть володіти речовими правами на майно спадкодавця). Таке положення обумовлено тим, що наслід­ком розгляду цієї справи має стати виключення можливості виник­нення будь-яких спорів стосовно майна померлої особи.

Під час провадження у справі про визнання спадщини відумер­лою до судового розгляду суд повинен з'ясувати, які особи можуть надати відомості про належність майна померлому і хто може пре­тендувати на окремі речові і зобов'язальні права спадкодавця.

При розгляді справ про визнання спадщини відумерлою суд повинен встановити низку фактів, що мають юридичне значення:

1. чи відсутній спір про право, тобто чи немає осіб, які є або вважають себе спадкоємцями за законом або за заповітом;

2. чи дійсно втрачена можливість продовження строку для прийняття спадщини спадкоємцями за законом чи заповітом;

3. що становить спадщину і яке майно може перейти у влас­ність територіальної громади.