4. Особливості японського та американського підходів до управління

Японські методи управління полягають у тому, що основна роль в підвищенні ефективності виробництва належить тим, хто працює на цьому підприємстві.

Розглянемо основні особливості японського та американського управління. Довічним наймом (ДН) охоплено приблизно 35% робочої сили Японії, що відповідає чисельності зайнятих у великих компаніях і державних установах. Суть довічного найму полягає в тому, що працівників приймають один раз в рік, як правило весною, коли молодь закінчує навчальні заклади. Якшо працівника прийняли на роботу, то він залишається в цій організації до офіційного виходу на пенсію. Працівник не може бути звільнений ні за яких обставин, крім здійснення ним тяжкого карного злочину або банкрутства підприємства. Поряд з цим слід відмітити, що банкрутство практично виключається, бо ДН застосовується лише в великих компаніях. Працівник, який іде на пенсію, отримує суму заробітку за 5-6 останніх років роботи і більше ніякої пенсії він не отримує. Після виходу на пенсію працівник може залишитися або вернутися на роботу в ту саму компанію, але тільки в категорію тимчасових працівників.

Багато спеціалістів вважають, що ДН є унікальним явищем соціальної та економічної структури Японії і практично неповторним ні в якій країні, навіть у США.

На противагу японським спеціатістам, в США висококваліфікованим спеціалістом вважається працівник, який до тонкощів знає лише свою вузьку галузь діяльності, в процесі просування в фірмі вони виконували не більше двох різних функціій, тобто вузькі спеціатісти.

Причина відмінності японської та американської систем полягає в тому, що японські працівники виконують різну роботу в межах фірми, а американські практично одну і ту ж роботу в різних фірмах. Довічний і контрактний найми обумовлюють і різні підходи до підвищеня кваліфікації кадрів. Японці вкладають в це засоби не роздумуючи, бо знають, що це запорука майбутнього фірми, американці – без особливого бажання, оскільки висококваліфікований працівник може перейти в іншу фірму, якщо там будуть кращі умови найму.

Види підходів до управління:

Американський підхід:

Технологічний імператив.

Люди – продовження машин.

Люди як „запчастина”.

Вузька спеціалізація, що припускає максимальне дроблення операцій.

Зовнішній жорсткий кількісний контроль.

Поєднуючи ієрархічність організаційної системи з акцентом на автократизм.

Конкуренція, політична гра.

Тільки інтереси організації.

Відчуженість інтересів працівників від інтересів організації.

Низька схильність до ризику.

Короткостроковий найм.

Швидка оцінка і просування.

Спеціалізована діяльність.

Індивідуальне прийняття рішень.

Індивідуальна відповідальність.

„Людському фактору” в управлінні надається важливе, але все-таки другорядне значення.

Японський підхід:

Об’єднана оптимізація.

Люди – доповнення машин.

Люди як ресурс, який необхідно розвивати.

Групування робіт, багатоаспектні спеціальності.

Тонкий, неформальний внутрішній контроль (саморегулівні підсистеми).

Плоска організаційна система. Партисипативний стиль.

Співробітництво, колегіальність.

Інтереси організації сполучаються з інтересами суспільства.

Прилучення інтересів працівників до інтересів організації.

Інноваційність зв’язана з ретельним попереднім аналізом ситуації.

Довічний найм.

Поступове просування.

Неспеціалізована (широкоаспектна) діяльність.

Колективна багатоступінчаста система.

Колективна відповідальність.

„Людському фактору” в управлінні приділяється головна увага.

Контрольні запитання та завдання

1. Назвіть та охарактеризуйте принципи формування та підготовки кадрів в японській та американській системах управління.

2. Яким чином здійснюється контроль діяльності працівників в США та Японії?

3. Яким чином у Японії реалізується система прийняття рішень?

4. Назвіть та охарактеризуйте особливості японського та американського підходів до управління.