10. Варварські держави остготів і вестготів: причини падіння.

Вестготи вперше з'явилися в історії як окреме плем'я в році 268, коли вторглися до Римської Імперії на Балканський півострів. Вестготи пройшли через римські провінції Паннонію (Pannonia) та Іллірію (Illyricum) — і навіть загрожували самій Італії. Але влітку вестготам було завдано поразки в битві на місці сучасного італійсько-словенського кордону, а у вересні були розбиті у битві під Найсусом (Naissus).

Протягом наступних 3 років їх було витіснено за Дунай імператорами Клавдієм II і Авреліаном. Проте вони залишилися в колишній римській провінції Дакія, яку Авреліан покинув 271 р.

Під тиском гунів 376 року перейшли Дунай, прохаючи римського імператора Валента надати їм місця для поселення. Їм надано місце у Нижній Мезії, але, незадоволені визиском римського чиновництва, вони підняли бунт. У битві під Адріанополем вестготи розбили армію Валента, убивши його.

Імператор Феодосій І залагодив конфлікт, але після його смерті 395 року, коли Римську імперію було розділено між його синами на Східну і Західну, вестготи, користуючись непевністю ситуації, почали грабіжницькі походи, спочатку у Грецію, а у 410 році, очолювані Аларіхом, на Рим, який істотно пограбували. Далі вони пішли у Південну Галлію, де створили своє власне Тулузьке королівство, в яке входила територія Галлії на південь від Луари і вся Іспанія.

У 451 році брали участь у битві на Каталаунських полях проти гунів у війську римського намісника Галлії Аеція.

Розбиті королем франків Хлодвігом у 507 році, залишили на його користь південну Галлію і відійшли у Іспанію.

711 року після битви при Гвадалете вестготське королівство було знищене арабами.

Остготи (остроготи лат. Ostrogothi) або грейтунги (Greutungi) — давньогерманський народ, східна гілка готів, що розділилися з кінцяIV століття на вестготів (західних готів) і остготів (східних). Межею між ними в IV ст. був Дніпро; остготи жили в степах між Дніпром іДоном. Але незабаром обидва народи посунули на захід.

остготи за Германаріха. Творцем остготської могутності був Германаріх, який походив з царського роду амалів, що колись правило всіма готами. Спершу він був конунгом одного племені, але потім об'єднав під своєю рукою сусідні фінські та слов'янські племена. За Йорданом, володіння Германаріха простягалися від Тиси до Волги і гирла Дону, від Чорного доБалтійського або й навіть до Білого моря.

Сусіди поважали його за хоробрість та прославляли у народних переказах. Йому було більше ста років, коли з'явилися гуни і кинулися на багаті володіння остготів. Він хоробро виступив проти гунів, але двічі був розбитий. Не стерпівши сорому, Германаріх заколовся в 373 році. Його наступник Вінітар відчайдушно боровся з гунами, але зазнав поразки і поліг на полі бою. Уцілілі остготи, на чолі з Алатеєм і Сафрі, під прикриттям табору вестготів (останні підкорилися гунам і ті залишили їх жити на рідних землях), відступили до Дністра, врятувавши малолітнього сина Вінітара.

Звільнення зпід влади гунів. Багато остготских воєначальників і навіть нащадки Амалів зустрічаються серед полководців Аттіли, до військ якого входили й загони остготів. При Феодосії частина остготів була поселена в Лідії і Фрігії. Після смерті Аттіли його держава розпалася, і остготи оселилися в Паннонії, повставши проти гунів на чолі з трьома хоробрими братами з роду Амалів, Валамером, Теодемером і Відемером. У 454 році відбулася вирішалтна битва в Паннонії, на річці Нетаде, де син Аттіли, Елах, загинув, а гунів було розбито.

Остготи часто нападали на Іллірію, вимагаючи сплати данини, а згодом включили Іллірію і Далмацію разом з Італією до складу своєї держави, яка в українській мові отримала назву Королівство остготів. Вони уклали союз з Гензеріхом для нападу на Східну Римську імперію. У 454 році улюблена наложниця Теодемера, Ереліва (Евсевія або Єлена), народила сина Теодоріха, якого згодом прозвали Великим. У дитинстві його відправили заручником у Константинополь, де він виховувався і отримував освіту. Повернувшись до батька у 18 років, він успадкував його володіння близько 475 року, а 481 року став єдиним королем всіх остготів. З відома імператораЗенона, Теодоріх вирушив у похід в Італію, де царював тоді Одоакр.

Взимку 488 готи зібралися з Паннонських рівнин у нову столицю королівства Теодоріха, і рушили на Італію. Завдяки міцним стінам Равенни, Одоакр декілька років захищався, але 493 року з ним був укладений мирний договір, за яким вони з Теодоріхом повинні були правити Італією разом. Через деякий час Теодоріх убив Одоакра і залишився єдиним правителем Італії, а також Норіка, Виріши, Тіролю. Мрією Теодоріха було об'єднати остготів і римлян в один народ, об'єднати римський елемент з німецьким, насадити римську культуру германцям і цивілізувати варварів.

Але Теодоріх не був імператором: він був намісником імперії (dominus rerum) і готським королем. Його відносини з Візантією були фальшиві. Йому необхідно було жити в мирі з нею, та одночасно він хотів бути незалежним правителем. Зовнішня політика Теодоріха мала мирний характер; він був найстаршим серед всіх варварських королів. Він бачив себе і остготів як посередників між античним і варварським світом. Родина Теодоріха отримала римську освіту. Сам аріанин, він відрізнявся віротерпимістю, але релігійний антагонізм готів-аріан і католиків-римлян був головною перешкодою успіху його прагнень. При дворі Теодоріха жили Симмах, Боецій іКасіодор; з'явився у остготів і національний історик Йордан.

Релігійні розбрати служили приводом для зіткнень з Візантією, тому під кінець життя Теодоріх почав переслідувати римських сенаторів і католиків. 526 року Теодоріх помер, і з того часу почався швидкий занепад остготського королівства, яке при Теодоріху досягло найвищого ступеня своєї могутності.

Спочатку правила дочка Теодоріха Амаласунта (526—534 роки), як опікунка свого малолітнього сина Аталаріха. Вона була розумною і освідченою, але готи її не любили за покровительство римлянам. Вона повернула дітям Боеція і Симмаха конфісковані маєтки батьків, керувала в своїй діяльності радами Касіодора, а свого сина Аталаріха примушувала займатися науками.